Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:37

Україна в день свого головного свята: погляд представників різних поколінь борців за незалежність.


Кирило Булкін Гості: вояк УПА Орест Дичковський (телефоном), організаторка студентського руху початку 80-х Тетяна Метельова, активіст чорної "ПОРИ” Олександр Ломако.



















Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ, 24 серпня 2005 року.

Кирило Булкін

Ви слухаєте “Вечірню Свободу”, у студії ведучий Кирило Булкін, добрий вечір і вітання зі святом Незалежності України. Успіхів, натхнення й перемог у цей день і завжди вам, шановні слухачі, і всій Україні!

Зрозуміло, що в нашій програмі йтиметься саме про цей день. А, власне, тема звучить так: Україна в день свого головного свята: погляд представників різних поколінь борців за незалежність.

На телефонному зв’язку зі студією ветеран УПА Орест Дичковський; в студії зі мною організаторка студентського руху початку 80-х, а тепер - науковець, викладач, журналістка Тетяна Метельова; активіст громадянської кампанії “Пора” Олександр Ломако.

Дякую, шановні гості, за те, що зголосилися взяти участь у програмі й нагадую нашим слухачам телефон студії: 490-29-05. Чекаємо на ваші дзвінки після 20.30 год.

Знаєте, сьогодні було сказано безліч добрих і правильних слів про Незалежність, починаючи від промови Президента на Майдані. Тому мені б хотілося відійти в нашій розмові від загальних міркувань і зосередитися на особистостях – цього разу на особистостях гостей програми.

Адже Україна – це насамперед її громадяни, а незалежність – це насамперед люди, які її виборювали. Тож я подумав, що правильно буде детальніше представити кожного з учасників програми. Оскільки перше слово буде надано найстаршому гостеві, то про нього й перша біографічна довідка.

Орест Дичковський. Народився 1930-го року. Батько – січовий стрілець, мати – вчителька. Виконував доручення командирів УПА від десятирічного віку, а в 14 вступив до лав Української Повстанської Армії.

1947-го року був заарештований і засуджений до 25-ти років таборів. Звільнився достроково з настанням хрущовської відлиги. Щоб уникнути повторного арешту в Україні, оселився на Півночі Росії, в місті Інта. Працював фельдшером, одружився, має доньку й двох онуків.

Повернувся в Україну 1971-го року, пройшов шлях від водія до начальника ремонтних майстерень, вийшов на пенсію.

У часи нового українського відродження повернувся до активної громадської діяльності. 1995-го року організував Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат. Протягом п’яти років був його першим директором, тепер – голова наглядової ради.


Кирило Булкін

А тепер запитання до пана Дичковського. Запитання, яке іще розширить тему зв’язку поколінь борців за українську незалежність. Пане Оресте, я знаю, що Ваша мати ще в дитинстві благословила вас на боротьбу. Розкажіть будь ласка, як це сталося.

Орест Дичковський

Як це сталося? Коли мені було 3 роки, мати написала листа, який повернувся до мене в 60-ті роки із архівів і пояснив мені, чи дав зрозуміти, чому мене мати благословила мене в 14 років.

Коли я говорив це, люди дивувалися, як могла мати благословити дитину на війну в 14 років. І я хочу якраз цього листа запропонувати вам, всім батькам-українцям, яким Україна – не просто звук, а зміст життя.

“Дивлюся на невдалі кроки свого сина, що непевними ногами міряє хату, і думаю, чого б я хотіла для нього? Всі матері мріють про найкраще для своїх дітей: багатство, славу, могутність, усе те мати лише своєму синові держить.

Що ж я хочу, сину, для тебе? Чи бачиш, он там той широкий, пахучий, могилами вкритий степ? Колишуться трави, пишаються квіти на ньому. Знаєш чому? Бо поливані кров’ю дідів твоїх, сину. Поливані, щоб краще росли, щоб синів рідних втішали.

Чи чуєш? Шумить. Ні, добре послухай, не шумить, а повну думу розкаже тобі він, дід старий, про долю-волю Вітчизни розкаже найкращі сни, що снили їй діди твої.

За ті сни поплила кров, за ті сни гасло життя, за ті сни було горе і біль, була нужда і жах, була наруга усього, що дороге, святе.

Бачу, їдуть сірі ряди за рядами. Порохом вкриті, утомлені, рветься душа, болить, однак я хочу бачити тебе там.

Ти не знаєш, не знатимеш ніколи, чим ти є мені. Не зміриш глибини мого болю, не злічиш тих ночей, що не спала для тебе, не знатимеш, не знатимеш, як я знаю, чому слухала дихання твого по ночах, чому біль твій був моїм болем, радість твоя – моїм щастям. Чому мова твоя невдала, ніби найкраща музика для мене.

А однак я хочу, щоб ти слідами дідів своїх пішов за мій труд, за жахливі моменти непевності про твоє життя. Найкращою нагородою були б мені слова: “Мамо, благослови, я йду за Україну і для України!”.

Кирило Булкін

Дякую, пане Оресте. Сильний та зворушливий початок нашої програми, сподіваюся на подальшу Вашу участь у розмові.

Друга гостя нашої сьогоднішньої програми – пані Тетяна Метельова, тож до вашої уваги друга біографічна довідка.

Тетяна Метельова. Народилася 1963 року. 1985-го року її відраховано з 5-го курсу Київського університету ім. Т.Шевченка “за антирадянську діяльність”. Працювала медсестрою в селі.

1986 року виїхала до Туркменістану. Працювала кранівником баштового крану, згодом - викладачем історії та теорії світової культури, була членом народного руху Туркменістану, засновником першої вільної профспілки.

1990-го року повернулася в Україну. Кандидат філософських наук, головний редактор газети “Контраст”, член УРП “Собор”, автор понад 60-ти наукових праць, збірки поезій і новели “Вигнання світу”.


Кирило Булкін

Пані Тетяно, запитання до Вас таке: коли і яким чином Ви усвідомили, що Україна – це не просто одна з республік СРСР, а окрема держава, яка має бути незалежною?

Тетяна Метельова

Мабуть, усвідомлення було поступове. Передусім через українські пісні, українські книжки, які були моїми рідними піснями і книжками, улюбленими, через щемливу, палку та навіть тужливу любов до свого краю (я з Закарпаття, це специфічний край). І попри його подвійність і деякі умовно-етнічні проблеми, які там існують до сьогодні, тим не менше, народження в цьому краї сприяє самоідентифікації з українством...

Кирило Булкін

Тобто це було ще з дитинства?

Тетяна Метельова

Так, з дитинства, безумовно. Потім вступ в університет додав установку на теоретичному рівні питань передусім мовних.

Ці радянські гасла, які повсюдно поширювалися: двомовність київського герба і так далі, і виникало питання, а чому двомовність? Це українське місто, це українська столиця, а чому тоді не десятимовність? Тут багато етносів, давайте напишемо ще татарську, єврейську і так далі, польською на гербові щось.

Тобто спочатку виникали питання, які поглиблювалися, шукалися на них відповідь. А далі, коли вже КГБ взяло в свою м’ясорубку, тоді буквально мене звинуватили в свідомому українському націоналізмі, хоча на той момент цього ще не було.

Кирило Булкін

Студентські роки були, так?

Тетяна Метельова

Так, були демократичні переконання, ліберальні погляди тощо, але національно свідомою, щоб це було панівним у моєму світогляді, цього ще не було.

Але коли мене звинуватили в українському буржуазному націоналізмі, то з того моменту, з 85 року я почала розмовляти, в тому числі професійно, українською мовою.

Навіть, коли працювала медсестрою в школі, викладали медицину, медичну підготовку, чого не було навіть в сільських школах України, російською.

Російські існували тільки підручники і так далі, викладалося російською в українських школах, я викладала українською.

Кирило Булкін

Зберегли навіть в Туркменістані, так?

Тетяна Метельова

Не тільки зберегла... Вже в Туркменістані я листувалася виключно українською мовою.

І сама остаточна крапка – це Туркменістан. Коли виїжджаєш за межі рідної країни, маєш змогу відчути, що це не твоя країна, тут щось не так, до чого ти звик, що є твоїм внутрішнім. Коли виникає ностальгія, тоді остаточно відбувається національна самоідентифікація, це точно.

Кирило Булкін

Настала черга наймолодшого учасника програми. Я прошу Вас особисто кілька слів про себе. Прошу.

Олександр Ломако

Я народився в 1984 році в Чернігівській області в місті Щорс. В родині столяра, мати – лікар. В 2002 році вступив навчатися до Чернігова, переїхав туди жити, де мешкаю і зараз, до державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка на історичний факультет.

Відразу з того часу відразу почав займатися громадською діяльністю. Спочатку був активістом української студентської спілки в Чернігові.

Ближче до президентських виборів в 2004 року з початком діяльності громадянської кампанії “Пора” в 2003-2004 року долучився до неї в Чернігові, був обласним координатором. Ми створили, по суті, з нічого потужну організацію в місті.

Як наслідок певної загрози для влади відчули на собі репресії. Дуже багато, близько 20, навіть більше, активістів було затримано в місті.

Кирило Булкін

І Ви в тому числі?

Олександр Ломако

Я маю на увазі затримані на 2-3 години. А двоє активістів, я в тому числі, були заарештовані. Один, це Олександр Коваленко, він 9 діб відсидів за зберігання фальшивих грошей, які, за його словами, йому підкинули прямо у відділку міліції.

В мене була ситуація дещо цікавіша. Наступного дня вночі на моїй квартирі, яку я знімав, знайшли 560 грам тротилу, і трохи більше – 170 гривень, у Сашка знайшли 40.

Ще до цього, вже під час другого обшуку, у мене було два обшуки, знайшли дуже цікаву книжку, яку я зараз ще не можу отримати у нашої міліції, яка називалася “Ведення підпільної партизанської боротьби в умовах міста”.

10 діб я пробув в ізоляторі тимчасового тримання в Чернігові, був звільнений безпосередньо вже 30 жовтня, тобто за день до першого туру парламентських виборів.

Кирило Булкін

Дякую, Олександре. Як бачимо, різні життєві випробування в різні часи випадали нашим гостям, але їх єднає те, що, думаю, кожного з їх на своєму місці в свій час назвати борцем за незалежність України.

Адже відстоювання її ідеалів в часи Помаранчевої революції – це теж боротьба за незалежність. Незалежність має ще бути наповнена змістом.

Олександре, запитання до Вас, чому Ви вирішили, що маєте брати участь в діяльності громадських організацій? Спочатку української студентської спілки, як Ви сказали, а потім “Пори”?

Олександр Ломако

Справа в тому, що я не тільки за фахом, а й, мабуть, за покликанням, історик. Так як я добре знаю історію України і, в принципі, займаюся періодом національно-визвольних змагань і під час Другої Світової війни (УПА) і в 60-ті–70-ті роки, вже потім, така чітка лінія, що начебто ми жили вже в незалежній державі, але вона була незалежною мабуть тільки за назвою, а не за змістом. Тому що незалежності ми за ті 14 років, коли президентами України були Леонід Кравчук і Леонід Кучма, ми не бачили.

Молодь завжди в усі періоди історії України, мабуть, була найбільшою рушійною силою всіх змін. І саме тому я був одним з тих, хто активно не міг просто на це дивитися і активно з цим боровся.

Кирило Булкін

Дякую, Олександре. Якраз підхоплюю цю тему, яку Ви почали, що в попередні роки незалежність була швидше лише словом, а не чимось наповненим реальним змістом. Цього року свято Незалежності багато, хто говорить, що вже зовсім по-іншому сприймається.

Я хочу заповнити невелику прогалину, яка можливо склалася в нашій програмі. Можливо, ви, шановні слухачі, помітили, що нам бракує ще одного покоління – проміжного між тими, до яких належать пан Орест і пані Тетяна.

Тож зараз до вашої уваги слова колишнього політв’язня, а нині – віце-ректора Українського Католицького університету Мирослава Мариновича – людини саме цього покоління, яка в зовсім молодому віці вступила до Української Гельсінкської групи, свідомо прирікаючи себе на майбутнє переслідування і ув’язнення.

Пан Мирослав якраз розповів про враження від сьогоднішнього святкування Дня Незалежності України.

Мирослав Маринович

Для мене сьогодні цей день не просто є черговим Днем незалежності. А це відчуття, що нарешті починає відходити минула епоха. Та епоха, яка поглинала всі сили, висмоктувала усі соки України, епоха великих страждань і великого мучеництва.

З самого ранку, відколи я побачив, що замість маршу слов’янки, непоганого маршу, але я волію, щоб все-таки починалося з молитви. Ці символи вже іншої епохи дали мені відчуття великого свята, того свята, якого я давно чекав. Я сьогодні його вже починаю мати.

Я вірю, що в майбутньому буде все інакше, ще краще, якось утвердиться те, що сьогодні виглядає свіжим, таким ще трепетно молодим, трепетно новонародженим. Вірю в те, що крок за кроком українська нація розкується. З нами буде все добре.

Кирило Булкін

А тепер я хочу запитати всіх наших гостей про цьогорічне святкування. Які Ваші враження чи то від телетрансляції, чи то від особистої участі? Наскільки це відрізняється від того, що було в минулі роки?

Орест Дичковський

Я вперше відчув, що це дійсно український день незалежності. В цей святий для мене день я хотів би сказати, що в майбутньому я вірю, що так буде, бо інакше і жити би не хотілося. Ми вірили тоді, коли йшли, що Україна буде навіть, якщо нас не буде.

Я б хотів би, щоб був більший зв’язок поколінь. Ми говоримо про зв’язок поколінь, але, на жаль, покоління наше не визнане. Це значить, що не визнані національно-визвольні змагання.

Кирило Булкін

Ви маєте на увазі, не визнані владою?

Орест Дичковський

Так. Народом визнані, а от владою не визнані. Отже, я рахую, що влада, нарешті, повинна сказати своє слово, бо навіть в конституції радянській визнавались національно-визвольні змагання. Була стаття, яка давала притулок тим, хто займався національно-визвольними змаганнями, ясно, що не проти СРСР. Отже, весь світ, навіть більшовики визнавали, що національно-визвольні змагання – це справедлива справа.

Кирило Булкін

А у нас цього, зрозуміло, ще нема. Ми це знаємо. Це одна із проблем. Дякую, пане Оресте, що Ви кажете воно ще раз показує очевидну річ, що свято незалежності України, яке тільки почало, як сказав пан Мирослав Маринович наповнюватися змістом, ще іти і іти, нам всім з Україною йти цим шляхом. Дорога ця далека.

Орест Дичкoвський

Я хотів сказати ще одне слово про те, що наша влада повинна покладатись на свої сили, на свій народ. Ми покладались на свої сили виключно і на свій народ, з чого черпали сили, тому наша боротьба тривала до кінця 50-тих років.

Кирило Булкін

Це було побажання українській владі від ветерана УПА пана Ореста Дичковського.

А тепер, пані Тетяна Метельова, яке Ваше враження від цьогорічного святкування?

Тетяна Метельова

Ви знаєте, я б почала від помаранчевої революції, яка, як на мене, започаткувала фундаментальні, глибинні зміни в усьому всеукраїнському соціумі. Я б сказала онтологічні зміни і в душах, і в соціальних структурах, і в політиці, і в усіх сферах суспільного життя.

Це відчувається на святкуванні Дня незалежності, починаючи з самого початку святкування, яке було не заформалізованим, яке було наближеним до людей і на високому художньому рівні. Під час виступу президента ми дома всією сім’єю сиділи, і українці, громадяни України, мої російські родичі і уважно з натхненням слухали його, яким можна було пишатися.

Відчувається, що влада тепер пишається своєю країною і від того відчуває відповідальність. Через те українські громадяни можуть попри все, попри ті негаразди, які ми отримали протягом недавнього минулого, які ще не подолані і невідомо коли будуть подолані, то ми все-таки можемо пишатися власною владою, власною репрезентацією нації держави на міжнародному рівні, всередині країни тощо.

Кирило Булкін

Пане Олександре Ломако, ГК “Пора”, ваші враження.

Олександр Ломако

Правильно казали, що ще під час помаранчевої революції, після її перемоги казали, що ми будемо жити і живемо в іншій країні, державі. Цей День незалежності в принципі показав, що влада, і президент, в першу чергу, який уособлює в собі, живуть цим національними традиціями, національними цінностями. Цей день дійсно для них є свято. Вони його відчувають.

При режимі Кучмі цей День незалежності був якоюсь позначкою для того, щоб відстояти на Майдані. Мені, наприклад, ніколи не було приємно ні дивитися трансляцію, ні бути на Майдані Незалежності в Києві, коли головна особа країни не відчуває це свято, яка не є українським патріотом в принципі.

Кирило Булкін

Сьогодні було приємно?

Олександр Ломако

Сьогодні було приємно. Я казав своїм друзям і знайомим після перемоги помаранчевої революції, що вперше в своєму житті я пишаюся власним президентом, нашою владою.

Цей день Незалежності дійсно показав, що для влади це не просто 24 серпня, яке треба якось святкувати, відзначати, а це дійсно в душі.

Кирило Булкін

Я хочу зачепити ще одну тему. Часто говорять, що треба боротися не проти чогось чи когось, а за щось. Це, безумовно, правильно. Але так само не варто забувати, що в української незалежності завжди були вороги, і у житті кожного з вас також були люди, які переслідували, намагалися перешкодити вашій діяльності, а то й просто знищити.

Тож запитання таке: хто були ваші чільні супротивники в боротьбі й як ви до них зараз ставитесь? Чи простили, чи вважаєте, що має бути, так би мовити, суд і кара?

Орест Дичковський

Чи ми простили? Я не маю претензій до солдата радянських військ українця. Він виконував те, що казала йому тодішня держава. Часто виконував переконання, але інших відомостей не мав, бо окупант ніколи не дає народові вивчити історію, знати своє минуле. Отже, я не маю до нього ніяких претензій. Він робив те, що йому казали, як міг, і як це виходило, то це вже інша справа.

Але він повинен це розуміти, що він представляв не Україну, він був армією окупанта. Для мене той, який був наглядачем від 1933 року, коли люди хотіли зерна взяти, яке стояло, мокло, цвіло на станціях, бив їх дротяною нагайкою, то він для мене такий же самий як і німецький есесівець.

Крім того, він і представляв фашистську ідею. Я кажу, що треба судити комуністичну партію. Німець вбивав за національною ознакою, вивісивши арійську расу, за це засудив його світ. А червоний комунізм і червоний фашизм вбивав за класовою ознакою. Для мене однаково, чи мене вбивали як українця, чи як куркуля, чи буржуя.

Тетяна Метельова

Ви знаєте, коли йдеться про демократичні національні цінності, то супротивником є не хто, а що передусім. Тому що в тій системі, де існує персональне начало, персональна відповідальність, то там система не має місця, а ворогом є сама система. Тільки в межах системи, тобто де існує жорстка централізація економічна, політична і т.д., в тому числі і ментальна, якась інформаційна централізація, то в тій системі немає “хто”, немає особистості.

Кирило Булкін

Але система через людей діє?

Тетяна Метельова

Тоді люди перетворюються на гвинтики, від них майже нічого не залежить. Коли з’являється хтось, той хто усвідомлює, хто бере на себе відповідальність, від якогось щось залежить, то тоді система і починає руйнуватися. Так от ворог – це система. А судити тих, хто був в системі, Бог їм суддя. Поки вони в системі, вони не є людьми. Їм можна співчувати.

Олександр Ломако

Я так само згоден, що боротьба, яку вели ми в останні роки з режимом кучмізму особливо не відрізнялася від боротьби, яку вели в 60-70-80-ті роки. Це так само була боротьба проти системи антилюдської, антиукраїнської.

Конкретно, якщо брати якихось людей, наприклад, тих, що мене заарештовували, я з ними говорив, вони виконували накази. Так добратися буде дуже важко до найважливіших людей в тій системі. Тому в принципі головне, що ми цю систему перемогли.

Кирило Булкін

Чи остаточно перемогли? Можливо, якщо залишити непокараним якихось конкретних не виконавців, а замовників, то і система може повернутися?

Олександр Ломако

Це важке питання. на нього так просто не можна відповісти.

Кирило Булкін

Нас довго вже чекає слухач пан Михайло з Київщини.

Будь ласка, Ви в ефірі!

Слухач (переклад)

Добрий вечір!

Я хочу поздоровити всіх учасників передачі і всіх радіослухачів з нашим святом загальним.

В мене таке питання, хотілось би почути вашу думку. У нас в Макарові сьогодні відбулося урочисте зібрання, присвячене Дню Незалежності. Там одним із елементів цього зібрання було вручення грамот і цінних подарунків за участь у помаранчевій революції. Скажіть, будь ласка, за що вручати грамоти? Ми подолали свій страх, ми піднялися з колін. Що за це новій владі чи партіям треба вручати самим собі грамоти? Що ми боролися з зовнішнім зв’язком? Ми боролися зі своїм внутрішнім ворогом. Не пройшло вже півроку, а вже вручають грамоти і подарунки. Може треба думати про те, як рухатись далі, що треба будувати, щоб це не зупинилося на місці, щоб не забюрократизувалось.

Олександр Ломако

Я згоден з паном, який задавав запитання, тому що активісти ГК “Пора” під час вручення пам’ятних знаків і медалей учасникам помаранчевої революції від них відмовились, тому що ми боролися не за медалі, не за посади. Я думаю, що більшість українців так само. Питання постає: чи варто? Тим більше зараз, коли більше ніж півроку минуло з того часу. Я в принципі не підтримую владу.

Тетяна Метельова

Пам’ятаєте радянських часів анекдот, коли біля Леніна з’являлися десятки тих, хто носив з ним брєвно так зване. Та ж сама ситуація.

Повертаючись до теми системи. Ця система таким чином намагається абсорбувати, прилаштувати до себе нові реалії, тим самоствердитися, знову набрати сили.

Ні, це справді і смішно і трагічно, адже нас були там на Майдані, тих, щоночі приходив, чи щодня були мільйони. Всім вручати подарунки? Чи це окремі носії брєвна ленінського?

Кирило Булкін

Пане Орест, я не здивуюся, якщо у Вас інша думка, адже для ветеранів УПА дуже важливе визнання, яке може втілитися саме в таких якихось знаках. Як на Вашу думку, є сенс вручати зараз грамоти за помаранчеву революцію?

Орест Дичковський

Я би підтримав моїх молодих друзів, тому що ми теж ішли не за нагороду, а свідомо виконували свій обов’язок. Помаранчева революція – це та ж сама революція наша, тільки вона пройшла мирно. Не знаю, чи ще колись може треба буде вручати нагороди, чи зараз це треба було робити, то не можу сказати.

Кирило Булкін

У нас на зв’язку пан Василь зі Львова.

Будь ласка, пане Василю, слухаємо Вас.

Слухач

Добрий вечір, пане Кирило!

У мене таке запитання. Бачите, Ви так гарно розповідаєте про ті страшні речі, а сьогодні зі мною в День Незалежності України стався такий самий стиль як при радянській владі. Скажіть, будь ласка, як може приїжджати до хати міліція без документів, тероризувати людей, забирати їх у міліцію, а потім відпускати? От таке сьогодні сталося зі мною.



Кирило Булкін

Пані Тетяно, то ж якщо до людини вдирається міліція, причому у день свята, не пред’являючи жодних документів, як це характеризувати і як діяти людині?

Тетяна Метельова

Ситуація із захистом прав людини поки що майже не зазнала змін, тому що, по-перше, на місцевому рівні керівники залишаються на своїх посадах, і вони свідомо саботують дії влади на горі, і не вміють по-іншому працювати, лише репродукують попередній стиль роботи, який є стилем антиправовим, який пов’язаний з обов’язковим порушенням законів, з ігноруванням прав людини тощо.

З другого боку, до сьогодні ті, хто був репресований режимом Кучми, хто втратив роботу, житло, якісь соціальна блага, при тому за політичну діяльність... Я для прикладу можу назвати прізвища: Сліпенко і Величко, два пожежники, які роками борються за відновлення на роботі, з якої у середині 90-их звільнені були за боротьбу з корупцією в силових структурах України. Тобто, це ті, хто наближували ці часи. Вони не знаходять можливості переглянути свої справи, якось відновити справедливість.

Я пов’язую свою надію на докорінну зміну ситуації з поширенням самоврядування людей, які активно почали після помаранчевої революції об’єднуватися, виборювати свої права.

Як приклад, слугує і Форум порятунку Києва, і аналогічні організації виникають в регіонах. Люди виборюють свої права життєві, повсякденні, буденні, але вже власними силами, і тим самим навчаються контролювати владу на всіх рівнях, і тим самим обмежують її сваволю, хоч би як якийсь чиновник намагався діяти в межах попередніх рамок.

Кирило Булкін

У нас є слухач, пан Юрій.

Добрий вечір!

Слухач

Добрий вечір!

Я є директором Карпатського музею визвольних (слово незрозуміле) України. Музей включає декілька відділень, в тому числі криївку УПА. Тільки що мене покинула група школярів з Одеси, які були надзвичайно захоплені тим всім. Нещодавно була група російських істориків у складі 35 чоловік, які зрозуміли значення Бандери.

Був у мене і В.Ющенко разом з М.Жулинським. Я вітаю пана Президента з великим святом. Бажаю йому більше мужності і рішучості.

Одночасно звертаюся до вас з проханням, щоб пан Турчинов дозволив мені нарешті ознайомитися з справами, пов’язаними з загибеллю Романа Шухевича.

Хотілося б більше почути про “Пору”. Ви казали “Чорна Пора”, пізніше це слово зникло. Я читав у “Дзеркалі тижня”, що вони стали дуже ліберальними. Я хотів би дізнатися, що ж вони таки собою уявляють, і за що вони будуть боротися?

Олександр Ломако

Я думаю, що у “Дзеркалі тижня” Ви читали дещо інше про “Пору”, Ви казали “чорна” і “жовта”... “Пора” – це зараз поділ на партію і громадську організацію “Пора”. Я представляю громадську організацію, яку Ви назвали “чорною”. Можливо, і партія стала ліберальнішою, тому що, можливо, їм потрібні якісь коаліції, посади і так далі.

Ми не є ліберальними, ми не є зачарованими цією владою, так би мовити, і наша діяльність продовжується. Громадська організація не збирається ставати партією, ми будемо продовжувати критикувати дії влади, які будуть суперечити законам, тобто ми не є провладною організацією.

Кирило Булкін

Я хотів би поставити персональне запитання. Яка Ваша найзаповітніша мрія, пане Орест?

Орест Дичковський

Моя найзаповітніша мрія? Дожити до того дня, тому що я стою на дорозі, яка веде вже вниз, а не вверх, коли Україна стане українською, коли усе стане на свої місця, і ми будемо мати справжню незалежність могутню державу.

Тетяна Метельова

Реалізація космічної місії України.

Кирило Булкін

А можна це трохи розшифрувати?

Тетяна Метельова

Оскільки до певної міри моїм духовним батьком був Олесь Бердник, відомий і не достатньо відомий, як на мене, на даний момент, незаслужено недостатньо відомий український видатний письменник, не поділяючи багато в чому його поглядів теоретичних, все-таки ми були єдині в тому, що Україна має не обійняти статус серед інших народів, такий, що визначається за соціально-економічними параметрами, політичними тощо, а лідерство культурне перейняти на себе. І тим самим вийти за межі соціумних вимірів людського буття, у виміри космічні.

Кирило Булкін

І коли, на Вашу думку, це може статися?

Тетяна Метельова

Я вважаю, що помаранчева революція заклала для цього підстави. Здійснився переворот в душах і в онтології.

Кирило Булкін

Олександре, яка найзаповітніша мрія у Вас?

Олександр Ломако

Я згоден з паном Орестом. Я хочу побачити Україну українською за суттю, а не лише за назвою. Я думаю, що станеться найближчим часом. Щоб ця країна була незалежна від будь-яких зовнішніх факторів, і щоб у країні панівною була одна ідея – українська національна ідея.

Кирило Булкін

Шановні гості, а щоб ви побажали у цей день один одному, Україні та різним поколінням її громадян?

А перш, ніж почути ваші відповіді, шановні гості, я хочу запропонувати відповідь у запису Мирослава Мариновича.

Мирослав Маринович

Якщо об’єднати усі покоління, то загальне побажання подати собі руки і спільно берегти те, що ми вже маємо, і спільно докладати зусиль для того, щоб утвердити в нашому життя ще більше.

Дуже хотів би побажати порозуміння між різними поколіннями, щоби не було прірви між ними, щоб кожне покоління, особливо старше, розуміло, що молоді покоління мусять бути інакшими. Це дано їм від Бога і від природи. І це прекрасно.

Треба спокійно сприймати те, що нові покоління українців будуть мати інші риси, і нові покоління героїв будуть іншими, не такими, як були наші.

Що стосується молодих, то хотілося б, щоб вони розуміли, що в тяглості поколінь, в тяглості традиції і героїчної боротьби за Україну є теж велика мудрість, є теж великий скарб народу. Отже, цінуймо те, що дала нам історія, дав нам Господь історії – Бог.

Кирило Булкін

Це була думка Мирослава Мариновича віце-ректора Українського католицького університету. А тепер я спрямовую це запитання вам, шановні гості.

Орест Дичковський

В цей святий для мене день, я вважаю, що для всіх українців він повинен бути святим, я бажаю злагоди, єдності, якої у нас так мало. Завдяки нашій роз’єднаності, нашим міжусобицям ми втратили нашу незалежність, тож візьмімо урок історії і будьмо єдині, всі покоління.

Ми взяли стяг боротьби за українську державу у покоління, яке було перед нами. Теперішні покоління роблять помилку, відмежовуючись від цього, і дай, Боже, їм розуму зрозуміти, що лише в єдності сила народу, і тільки українська держава може бути справжньою державою, а не мачухою для українців.

Кирило Булкін

Пані Тетяно, Ви якраз середнє покоління в нашій студії представляєте, тож Ваше побажання і молодшим, і старшим, і Україні.

Тетяна Метельова

Я б бажала усім нам бути гідними тій висоті моральності і мужності, яка була проявлена українцями, національної самосвідомості, яка наприкінці минулого року нарешті прокинулася в нації. По-друге, щоб любов до свого народу, щоб любов до України була тією непереможною зброєю, якою здолаємо усі негаразди

Кирило Булкін

Пан Олександр Ломако – представник наймолодшого покоління борців за незалежність України, адже “Пора” та інші громадянські компанії – це теж борці за незалежність України, за наповнення її змістом. Тож Ваше побажання.

Олександр Ломако

Я хотів би побажати усім українцям, усій українській нації, особливо молоді, тому що це майбутнє України, національної гордості і свідомості. Нам є чим пишатися і лише в усвідомленні своєї належності до великої спільноти, якою є українська нація, може принести великі результати як людині особисто, так і цій країні. Жити для України, для себе, для своїх близьких – це запорука того, що називається щастям. Тому я хотів би побажати усім бути щасливими, жити заради чогось, заради нашої України.

Кирило Булкін

Ви бачити у своїх друзях, у людях свого покоління багато таких, для кого це є справді найголовнішим, найважливішим?

Олександр Ломако

Так, я цим пишаюся. У нашого покоління під час помаранчевої революції сталася революція у свідомості. В першу чергу молоді, тому що це маса таких людей, свідомість яких можна змінити не так легко, але легше, ніж у людей старшого віку. Тому я гордий і щасливий з того, що у нашої України є велике майбутнє, якою є наша молодь.

Кирило Булкін

Наш час добігає кінця, і я хочу нагадати, що тему, яка називається “Україна в день свого головного свята: погляд представників різних поколінь борців за незалежність” висвітлювали у цій студії гості програми: ветеран УПА, пан Орест Дичковський, який перебував з нами на телефонному зв’язку, а в студії - організаторка студентського руху початку вісімдесятих, а зараз науковець, викладач, журналістка Тетяна Метильова, а також активіст “Чорної Пори”, студент Олександр Ломако.

Вів програму Кирило Булкін.

Я дякую вам, шановні гості, за участь у розмові! Дякую всім, хто нам телефонував, хто просто слухав! І ще раз вітаю зі святом, з Днем Незалежності України, яке на думку наших сьогоднішніх гостей набуло нового звучання вперше за чотирнадцять років незалежності.

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG