Іван Франко - поет, письменник, драматург, публіцист, перекладач, вчений, критик, видавець та політик уславився своїм доробком, який складають майже 4 тисячі творів.
Віталій Пономарьов
Ким є Іван Франко для сучасних українців?
Респондентка
Український письменник
Респондент 1 (переклад з російської)
Письменник
Респондент 2
Письменник.
Віталій Пономарьов
Шляхтич Іван Франко походив із галицького села Нагуєвичі. Він навчався у сільській школі, Дрогобицькій гімназії, Львівському, Чернівецькому, Віденському університетах і у Відні отримав ступінь доктора філософії. Франко однаково вільно писав українською, польською, німецькою мовами, перекладав з чотирнадцяти мов і став першим українцем, який заробляв на життя самою тільки літературною працею. Говорить філософ Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Іван Франко є напевно однією з найбільш невідомих постатей українського культурного контексту. Це людина, котра написала найбільше з українців, сущих у цьому світі. Якщо у відсотковому відношенні, то скільки просто видрукувано його творів, то це одна з найневідоміших постатей.
Якщо Франка порівнювати з Лесею Українкою чи Тарасом Шевченком, вони мають загальнонаціальне значення. Натомість Франко виглядає так, що він неначебто загнаний у Галицький кут, а з іншого боку, він надто сильно був використовуваний як борець соціалістичної ідеї. Хоча він таким і не був.
Весь час бачиться в ньому тільки полум’яного трибуна, але не бачиться мислителя, котрий завершив свою інтелектуальну біографію, зовсім інакше, ніж він її починав.
Віталій Пономарьов
Франко почав писати вірші та прозу у гімназії, а вперше надрукував їх під час навчання в університеті. Поет Франко уславився віршами суспільного звучання, хоча писав і любовну лірику.
Хоч як ти далеко, я все тебе бачу; хоч стратив давно вже, щодень тебе трачу; хоч люта розпука минулася п’яна і клином розлука, гадюка погана, лежить поміж нами, дівчино кохана, – кохання без тями, не гоїться рана.
Віталій Пономарьов
Юнаком Франко входив до москвофільського гуртка. Студентом став соціалістом, а у сорокарічному віці вдався до критики марксизму, названого ним “релігією, заснованою на догмах ненависті”.
Він організував 2 партії, чотири рази був заарештований, відбував ув’язнення за соціалістичну пропаганду та підбурювання селян проти влади. Франко тричі безуспішно балотувався до Австрійського парламенту та Галицького сейму, а під час виборів пережив замах на своє життя.
У молодості Франко вважав, що незалежність України відповідала би інтересам панівних класів. Пізніше він називав державну самостійність мрією “поза межами можливого”, а на початку ХХ століття запитав себе.
“А що значить політична несамостійність нації, як такий її стан, що вона мусить без опору віддавати часть здобутків своєї праці на цілі, які з її розвоєм не мають нічого спільного? Значить, національно-економічні питання самі собою пруть усяку націю до виборювання для себе політичної самостійності, а в противнім разі розкривають перед нею неминучу перспективу економічного невільництва, культурного застою й упадку”.
Віталій Пономарьов
Досягнувши п’ятдесяти років, Франко відійшов від політики, разом з Михайлом Грушевським керував роботою Наукового Товариства імені Шевченка і видавав “Літературно-Науковий Вістник”. Говорить історик Ярослав Грицак.
Ярослав Грицак
Франко належить до числа тих постатей, про які легко говорити, але тяжко що-небудь сказати. Немає жодного факту біографії, який не був би предметом дискусії. Ми не знаємо достеменно, коли він народився, яким було його походження, скільки раз він виявляв свою любов і що було причиною його смерті.
Є однак один факт, щодо якого ми не маємо сумнівів, Франко був і залишається найплодовитішим автором української історії. Франка порівняно з великим вулканом, який запалює велике полум’я і здобутком якого можуть скористатися лише нащадки. Не одне покоління, а всі наступні.
Не йдеться тут про те, щоб зробити з Франка національного пророка, більш гідним способом вшанування Франка є зберігати вірність не його букві, а його духу, духу пристрасного інтелектуала, який шукає великих відповідей на великі питання. Який може не завше їх знаходить, але не перестає їх шукати. Який не перестає вірити, що лиш боротись – значить жить.
Віталій Пономарьов
Іван Франко помер за кілька місяців до початку Української революції. А ще наприкінці ХІХ століття він передбачав: “А раз відчута буде – у кого з національних, у кого з економічних причин – потреба політичної самостійності України, то справа ця увійде на порядок дня політичного життя Європи і не зійде з нього, поки не здійсниться”.