Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:32

“Країна Інкогніта”: Марко Безручко.


Сергій Грабовський, Максим Стріха

Аудіозапис програми:

Київ, 3 вересня 2005 року.

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами знову журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі, і сподіваємося що наш радіожурнал буде для вас цікавим!

Сергій Грабовський

А йтиметься в ньому про українську участь в одній із поворотних подій ХХ століття, а можливо – і всієї світової історії

Максим Стріха

У ці дні Польща урочисто відзначила 85-річчя “дива на Віслі”. Тоді, у другій половині серпня 1920-го року, польське військо під орудою маршала Пілсудського оточило і вщент розгромило під Варшавою російські червоні армади, якими командував майбутній маршал Тухачевський. Але йшлося не лише про перемогу у війні між двома державами. На карту було поставлене щось значно більше – доля європейської цивілізації.

Сергій Грабовський

Справа в тому, що російські більшовики та їхні європейські сателіти з Третього Інтернаціоналу поставили собі на меті просто-таки грандіозні геополітичні цілі. Йшлося про те, щоб “через труп білої Польщі” пронести на багнетах революцію в Німеччину, а затим – і далі, щоб урешті-решт “напоїти червоних коней із Сени та Марни”. Іншими словами, йшлося про більшовизацію всієї Європи, що у ситуації загального роздраю й хаосу після закінчення світової війни виглядало цілком реальним.

Максим Стріха

А що таке більшовизація? Розпитайте у прибалтійських народів, які від неї у 1918-20 роках відбилися, але потрапили під коток 1940 року. Маленька Естонія втратила 17% свого населення внаслідок спроб великого СРСР “ощасливити” її. Аж ніяк не меншими були втрати української Галичини, що потрапила в сферу впливу СРСР 1939 року.

Сергій Грабовський

Саме 1920 року “улюбленець більшовицької партії” та один із її провідних теоретиків Ніколай Бухарін написав, що у перехідну добу розстріли і репресії мають стати одним із головних засобів творення комуністичної “нової людини”. Ось що чекало на Європу. Але на шляху наступу армій Комінтерну стала Польща, про що добре завжди пам‘ятали і пам‘ятають зараз поляки.

Максим Стріха

І разом із нею Україна, про що мало хто з українців зберігає пам‘ять.

Віталій Пономарьов

Марко Безручко народився 31 жовтня 1886 року у місті Токмаку на Запоріжжі. Двадцяти восьми років він закінчив Академію російського генерального штабу у Петербурзі, згодом брав участь у Першій світовій війні. 1918 року Безручко став начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки і вважався там найкращим тактиком. А наступного року він очолив штаб Корпусу Січових Стрільців і був обраний до Стрілецької Ради.

У лютому 1920 року полковник Безручко керував у таборі Ланцут формуванням (за сприяння військового міністерства Польщі) Шостої Січової стрілецької дивізії. Сформована з чотирьох тисяч інтернованих українських вояків, вона була у березні переведена на вишкіл до Берестя, а у квітні – до Бердичева. Безручко командував Шостою дивізією в її спільному з польським військом наступі на Київ, у визволенні столиці від більшовиків 7 травня та у наступній обороні міста. Упродовж літа Шоста дивізія під командуванням Безручка пройшла з боями від Києва через Полісся, Поділля та Галичину до Замостя.

Так, улітку 1920 року був відступ під тиском величезних військових сил, зібраних російськими більшовиками проти Польщі та України. Полковник Безручко з боями відступав на захід, зберігаючи своє дивізію у цілком дієздатному стані. Українські вояки билися героїчно. Ось що писав польський дипломат Каєтан Моравський у липні 1920 року: "...На півдні Ридз Смігли опанував ситуацію і утримує лінію Збруча. Велика в цьому, заслуга українських формувань, які навіть підчас відвороту не втратили холодної крові, і перевищуючи значно наші війська дисципліною, воюють як герої. У найкритичнішій ситуації український офіцерський легіон стримав наступ червоних гвардій на територію Галичини, оплачуючи свій героїчний подвиг втратою 350 офіцерів вбитих або поранених”.

Дивізія Безручка частиною своїх сил відійшла до Замостя – міста на польсько-українському прикордонні. Що було далі, описує колега Безручка, генерал-хорунжий Олександр Удовиченко: “Кінній армії Буденного було дано завдання вийти за праве крило фронту польських військ та в їхньому запіллі рушити через Люблін в загальному напрямі на Варшаву.

Але Буденний, захоплений своїми успіхами, перед тим, як рушити на Варшаву, рішив з нальоту захопити Львів, однак зустрінув тут серйозний відпір і, зазнавши великих втрат, рушив у напрямі на Замостя, до якого і підійшов 29 серпня.

В Замостю і- у старій, фортеці в той час опинилися частини 6-ої української Січової дивізії в команді генштабу полк. Безручка, яких направляли з фронту ІІІ-ої польської армії на з''єднання з Українською Армією на Дністрі. Крім вищезгаданої 6-ої дивізії, в склад залоги Замостя ще увійшов 31-ий польський полк та 2 етапових куріні. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат, та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полк. Везручко.

29 серпня Буденний зсаджує своїх кіннотчиків з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою мале містечко, обведене старим муром. Атаки буденновців із сходу було відбито, з великими втратами для них. Ранком 30 серпня Буденний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу буденновцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватись в Замостя.

Однак остання резерва — українська сотня, контр-атакою відкинула ворога за дроти. Біля 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно, одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Буденного скінчилася неуспішно. Несподівано 31''серпня Буденний припинив штурм Замостя та спішно розпочав відступати на схід, бо в його запіллі з''явились польські дивізії, що їх було перекинено з північного фронту.

Штурм Замостя, під яким Буденний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави. З боями він мусів відвести свою армію в район Володимира-Волинського, де вона вже втратила свою вартість, як молота, що увесь час пробивав фронт Польської Армії.

Відпір, який зустрінув Буденний під Замостям, остаточно розбив широко побудовані стратегічні плани Червоної Армії, а саме: кінними арміями з півночі і з півдня оточити Польську Армію. У розбиттю цих планів активну участь взяла 6-та українська дивізія з полк. Безручком на чолі. Чини цієї дивізії прикрашують одну з найкращих сторінок історії Української Армії”.


Максим Стріха

Задумано було гарно. Перша кінна армія Будьонного наступає з півдня, третій кінний корпус Гая – з півночі. По центру йдуть основні сили на чолі з Тухачевським. Відбувається зустріч під Варшавою, польські війська оточені. А потім – далі марш на Захід до Сени і Марни. Будьонний мав уп‘ятеро більше активних багнетів і шабель, ніж Безручко. За теорією, достатньо мати втричі більше.

Сергій Грабовський

Київський історик Владислав Гриневич доповнює розповідь про Марка Безручка і міркує вголос про феномен українських військових кадрів тієї доби.

Владислав Гриневич

Українська нація не мала ані своєї армії, ані своєї держави, політикум був досить обмежений. Це було феноменом як колишні австро-угорські чи офіцери російської, австро-угорської армії ставали на шлях української революції, ставали українськими генералами, керівниками військового руху.

Шлях цей був дуже різний. Серед українців, які закінчувала академії російського генштабу десь декілька десятків людей стали визначними українськими військовими діячами. Серед них був і Марко Безручко. Він і став одним із засновників української армії. Організовувати українські війська він почав ще будучи офіцером російської армії, тобто під час Тимчасового уряду брав активну участь в українізації частини російської армії.

Так сталося цікаво, що східняк з Півдня України Марко Безручко керував штабом корпусу Січових Стрільців, такого специфічного об’єднання армії УНР, яке базувалося на основі колишніх військовополонених галичан, який сформував в Києві Євген Коновалець.

У складі саме цієї військової частини він брав участь у першому зимовому поході 1919-20 році, а вже з березня 1920 року, як командир І стрілецької дивізії Січових Стрільців він активно бився в Україні з більшовицькими військами. Найбільш його військові, військово-тактичні здібності виявилися в боях під Віслою, так звана оборона Замостя, де з усією блискучістю проявився військовий талант генерала Марка Безручка.

Саме він генералом і став саме за цю вдало проведену операцію, де очолювані ним війська 6 дивізії української, а також польські частини, які входили до її складу дуже вдало здійснювали оборону проти значно переважаючих 1 кінної армії.

Сергій Грабовський

Отож українська і польська армії знову пішли на Схід. Здавалося, ще ривок – і вся територія України стане вільною. Але втрутилася велика політика. Польська влада, всупереч угоді з Україною, підписала з більшовиками спершу перемир‘я, а потім мир. Маршал Пілсудський був проти цього, але його думку не взяли до уваги. Він зміг тільки вибачитися перед українцями за дії свого уряду і видати наказ, в якому відзначив заслуги української армії: "Від імені польської армії вітаю армію Української Народної Республіки, яка відроджена і зміцнена, ставить собі нові завдання, від яких може залежати майбутнє Европи. Наша армія пам''ятає криваві битви, в яких незмінно брало участь українське військо, як у дні звитяги, так і в години випробувань. Спільно пролита кров і могили героїв заклали наріжний камінь для взаєморозуміння й успіху двох народів. Нині, після двох років важкої боротьби з варварським нападником, я прощаюся з прекрасними військами Української Народної Республіки й стверджую, що в найтяжчі хвилини, в нерівних боях вони високо несли свій прапор, на якому виписане гасло ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ, що є символом віри кожного чесного вояка".

Віталій Пономарьов

Восени генерал-хорунжий Безручко очолив Середню групу військ Армії УНР і командував наступом на Поділлі по лінії Літин–Бар–Шаргород. Наприкінці 1920 року він був призначений начальником штабу Армії УНР і керівником військової місії УНР у Варшаві.

Пізніше Безручко був військовим міністром Уряду УНР на еміґрації та членом Вищої Військової Ради УНР. Він очолював Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві, написав книгу “Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині”. Марко Безручко помер 10 лютого 1944 року у Варшаві і був похований поруч із могилами інших українських вояків у православній частині цвинтаря “На Волі”.

Максим Стріха

За радянських часів любили згадувати про те, що Русь стала на шляху монголо-татарських орд і захистила Європу від їхньої навали. Любили говорити також і про те, що визволення народам Європи від нацизму принесла добра Червона Армія.

Звичайно, ніхто і ніколи не згадував про те, що в серпні 1920 року Європу від кривавої червоної лазні, від напування червоних коней у Сені і Марні врятували українські поляки, які разом з поляками на чолі з полковником, пізніше генералом Марком Безручком героїчно утримали оборону Замостя і врятували не лишень Польщу, а і Європу, за що були дуже скоро зраджені польським урядом, пізніше інтерновані. Ніхто не згадував про їхні заслуги.

Отже, сьогодні, коли йдеться про українську євроінтеграцію, можливо, цей епізод з нашої історії може стати ще одним додатковим аргументом для тих, хто говорить про те, що Європа таки завинила перед Україною і морально має бодай сплатити їй частину свого боргу.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Біографічну довідку про генерал-хорунжого Марка Безручка підготував Віталій Пономарьов.

Хай вам щастить.

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Залишайтеся з нами!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG