Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:27

Мовчазність і балакучість. Чи варто боятись мовчання?


Інна Набока

Київ, 14 вересня 2005 - Кажуть, людині потрібно два роки, щоби навчитися говорити, і вся решта життя, аби навчитися мовчати. І хоч усі ми знаємо, що мовчання – золото, нерідко перевагу віддаємо балаканині. З точки зору психолога на цю проблему дивиться Інна Набока.

Ситуація, знайома, мабуть, багатьом: до вашого робочого столу підходить приятель-колега і починає розповідати про бурхливо проведені вихідні. Вам також хочеться поділитися новинами, а коли ви спохоплюєтеся, виявляється, розмова ні про що тривала цілу годину, і все, що ви планували зробити протягом цього часу лишилося незробленим.

Людина, як відомо, – істота соціальна. Тож спілкування, розмови – наш природний стан. Виговоритися, поділитися з іншим тим, що нас хвилює, засмучує чи тішить є важливою психологічною потребою homo sapiens. Коли ми розповідаємо про свою проблему, проговорюємо ситуацію, вона і нам самим стає зрозумілішою. Крім того, це допомагає зняти нервову напругу, заспокоєю. Кажуть навіть, що саме завдяки звичці все проговорювати, а не тримати в собі, жінки і живуть довше.

Проте, це зовсім не означає, що слід гаяти життя на порожні балачки, безкінечне перемивання кісточок ближнім і багатократне пережовування минулих подій.

Часом ми ловимо самі себе на надмірній балакучості, і багато хто зовсім не в захваті від цієї звички. Як від неї відучитися? Спробуйте підрахувати, скільки часу ви витрачаєте на беззмістовний струс повітря протягом дня, тижня, місяця... Звичайно, існують різні характери і темпераменти, люди від природи можуть бути мовчазні чи балакучі, але завжди варто подумати, чи цікаво те, про що ми говоримо, оточуючим.

Втім, деякі люди подібними дрібницями не переймаються. Невпинні потоки слів часом просто заливають співрозмовника. Такі балакуни втомлюють, напружують, викликають бажання просто втікти від них. Але і за відсутності співрозмовника деякі люди продовжують вести нескінченні внутрішні діалоги та монологи. Їхня нервова система також стомлюється і перенапружується, в той же час надмірне словесне збудження нерідко викликає безсоння. Адже для відпочинку нервовій системі потрібна внутрішня тиша. До речі, абсолюної внутрішньої тиші прагнули досягти християнські ченці. А вміння зупиняти плин думок, тобто, добиватися тиші всередині себе - одна з технік релаксації, що її практикують йоги. Вони твердять, що за певних навичок, від кількох хвилин такого внутрішнього мовчання ефект може бути як від здорового 8-годинного сну. Давно помічено і те, що мовчазна людина завжди видається розумнішою, ніж балакуча. Як сказав один мудрець, мовчання не завжди доводить присутність розуму, проте свідчить про відсутність глупоти.

Та ми чомусь боїмося мовчання, поспішаємо заповнити паузи в розмові. А мовчати зі знайомою людиною взагали вважається ледь не чимось непристойним. Але якщо вам з людиною приємно і цікаво розмовляти, так само комфортно з нею і мовчати. Довірлива, об’єднуюча тиша сприяє взаєморозумінню значно більше, ніж купа пишних слів. І часом буває так добре просто помовчати разом...
XS
SM
MD
LG