Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 09:02

“Країна Інкогніта”: Василь Стус.


Сергій Грабовський

Василь Стус
Аудіозапис програми:

Київ, 10 вересня 2005 року.

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі, і щиро сподіваємося що і цей випуск нашого радіожурналу буде для вас цікавим!

Сергій Грабовський

А йтиметься в ньому про високу поезію, яка стала в долі людей і всієї української нації не тільки поезією

Максим Стріха

20 років тому у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері концтабору ВС-389/36 загинув український поет Василь Стус.

За життя в Україні про нього знали ті, хто був причетний до української літератури і то не всі, а також слухачі іноземних радіоголосів. Знали здебільшого як про політв’язня, який пише вірші.

На Заході огром стусової поезії оцінили швидше. Там раніше зрозуміли, що йдеться про одного з найгеніальніших українських поетів ХХ століття. Не випадково того ж таки 1985 року Стус висувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, якої однак вже не міг отримати, бо ж посмертно ця премія, як відомо, не присуджується і не вручається.

В обсязі стусової спадщини помітне місце посідають не лишень вірші, статті, приголомшливі за силою листи, які по суті є щоденником його хресного шляху, а і переклади. Це все: вірші, листи, переклади, статті творять органічну цілісність, яку і можемо назвати феноменом Василя Стуса.

Сергій Грабовський

Максиме, надамо слово Михайлині Коцюбинській, знаному літературознавцю і водночас активній учасниці всіх тих подій.

Михайлина Коцюбинська

Переклад саме велике місце в житті Василя Стуса. Я б сказала, що він для нього мав екзистенційне значення, особливо в тих умовах, в яких він жив і утверджувався і мусив працювати.

Він починав перекладами з Лорки. Не знаючи іспанської мови, вивчав її потрошку. В ці переклади під псевдонімом Петрик з’явилися в середині 60-тих років, вже тоді, коли власним іменем він не міг уже підписувати своїх творів.

В мене з тими перекладами пов’язане таке суб’єктивне ставлення. В 66-омі році, коли мене виключили з партії, я вийшла з цього засідання, тут же мене чекав на Володимирські гірці Василь. Ми сиділи на лавці, дивились на дніпровські далі. Він читав мені свої переклади з Лорки. Як зараз пам’ятаю, як співно заламувався його голос: “Кордоба, дальня і самотня”.

Пізніше трохи, коли в 68-ому році, я почала, вигнана з Інституту літератури, працювати у видавництві, то одним з перших, що мені дали редагувати, то це велике, укладене Кочуром Хрестоматія зарубіжної літератури. Там було ще досить багато перекладів Стуса і Світличного. Так, наприклад, німецькі поети ХVIII ст. Вайзе, Гюнтер, Гофман, Цвальдау були в дуже добрих перекладах Стуса. Але дуже скоро це було все переглянуте. Всі ці переклади і всі ці імена і Стуса, і Світличного, і т.п. викреслене з цієї хрестоматії.

Серед перекладів Стуса це переклади з німецької поезії, оскільки він знав добре німецьку мову. З тих німців ХVIII ст., з німецьких експресіоністів, поетів ХХ ст., Пауль Целян, Боровський, Енцензбергер, переклади з Брехта. На першому місці, звичайно, кількісно і якісно і за тим місцем, за яким вони займали в житті Стуса переклади з Гете і Рільке.

Французькі є переклади, небагато. З чеської, з білоруської, з російської Буніна і Брюсова. Переклад гарний є єврейської поетеси Рагель. Особливе значення для Стуса мали переклади з Гете і Рільке.

Коли його арештували, то вдалося в СІЗО передати йому томик Гете. Це допомогло йому витримати. Він за цих 8 місяців перебування в СІЗО переклав дуже багато Гете. Його власна творчість, зошит цей, називався “Час творчості” словами Гете.

Коли його вже після суду відправили туди в табір, то перший лист дружини з табору: “Як здоров’я!” Якісь такі реалії свого побуту вміщається на якійсь сторінці, а далі 10-12 сторінок перекладів з Гете.

Я, сіромаха, заздрю вам, Бароне: ваші гаразди Не сором мати й королям. Всі ваші ниви— хоч куди, Вам батько пишний палац звів У нетрях вікових лісів.

Та й ви, бароне, мовить слід, Здається, заздрите мені, Кому природа з давніх літ Не відмовляла в талані. А що не скористав я дар — Пусте: хоч злидень — не бідар.

Ну, а тепер, бароне мій, Залишмо все отак, як є: Ваш рідний батько — багатій, А в мене добра мати є! Отож, бароне, жоден з нас Хай на чужий не заздрить титул, Без вас обійдеться Парнас Так, як без мене ваш капітул.


Ці переклади із Гете, Рільке допомогли створити там в тих нелюдських умовах перебування в таборі та і в засланні, в другому таборі таку видимість нормального творчого життя, створити те, що Світличний назвав “Парнасом”.

Дивовижне таке складається враження, коли маєш перед собою переклади Стуса і його листи. Таке враження, мов би людина спокійно сидить в своїй робітній і перекладає. В листах до дружини дає переклади з Гете, з Рільке зі своїми якимись запитаннями. Дружина передає все це на рецензію Кочурові. Кочур робить свої зауваження. Леоніда Світлична переписує своєю рукою ці зауваження. Стус реагує на ці зауваження. Мов би нормальний творчий процес.

Або таке зауваження в одному з листів. В Стуса безцінні пози. Він каже, що взагалі найкраще було перекладати Рільке в карцері, але ж туди не дають паперу і олівця. Перекладав він Гете, йому потрібні були уточнення про олександрійські вірші. Він звернувся до мене. Я йому написала схему віршування. Але схема, такі спеціальні значки, якими позначається наголошений склад, довгий склад. Зрозуміло, що це якийсь тайнопис, цензура лист заборонила. Тоді він попросив мене, я повторила. На полях цього листа написала звернення: “Товаришу цензоре, це схема античного віршування. Такий-то значок означає те, такий-то те”.

От диво – цей лист дійшов. Переклади з Рільке мали особливе значення для Стуса. Тут можна говорити про якусь спорідненість душ, глибинний такий перегук. Сама індивідуальність Рільке відповідала уявленням Стуса про поезію, про вірші, сповнені самих себе. Є приблизно такі висловлювання і у Рільке і у самого Стуса.

Або Стус писав, що поезія – це розкошування як особистості. У Рільке він знаходив все це. Вся поезія, а це такий був бастіон для власного Я, якийсь панцир захисний проти цієї дійсності. Допомогла ця поезія вижити і зберегти і утвердитись, ті принципи, які він сповідував: прямостояння і самособоюнаповнення.

Йому несила втоми подолати од миготіння нескінченних ґрат. Неначе світ - це грати, ґрати, ґрати, помножені в очах увостократ. Легка його ступа, м ''яка і пружна, затиснена в малесенький обруч, -мов танець сили, зібганої кружно довкола волі, що крутіша круч. І тільки інколи спаде запона з його очей - тоді у нього світ зайде, пройнявши тіло, шалом повне, а серця досягне - і згубить слід.

Максим Стріха

Процес перекладання в тюрмі був надзвичайно складний, переклади і листи постійно вилучалися, не було гарантії, що їх повернуть. Поет мусив весь час обстоювати своє право на роботу. Той вірш Рільке, який прозвучав, який в оригіналі називається “Пантера”, а у Стуса “Барс”, безумовно, перегукується з його ситуацією, з ситуацією за гратами, ситуацією роботи в абсолютно нелюдських умовах.

Ну й химерує лжа життьова! Правду мурує? З брехонь? — Овва! Жили вузлами в''яжи — це й є справжнє життя твоє.

Ніби в житі лежиш: дзвін, плин. Все, небожителю, геть все — лжа! Вже і за жимолостю — сто жал. - Тим і радій! —Жаль.

Не жури мене, друже, і не кори — нам зачаровано душ став. Отже, чоло в сон занури, бо ж — нащо співав?

До білої книги твого німоття, до глини воль твоїх спроквола покірно схиляю улам чола, бо ж долоня — життя.


Максим Стріха

У житті з концтабору до рідних сам поет так коментував цей переклад: “Треба спочатку встановити, що перекладати. У Цвєтаєвої: “Неподражаємо лет жизнь, сверх ожидания, сверх лжи, но подражания всеж жил можеш узнать жизнь”. Чи зміст? Але у цьому вірші змісту, сказати б нема. Замість словесного змісту, є зміст звукопису звуковий, зміст інтонації як завжди шаленої, скаженої Марини: “Во ржи, во лжи, жимолость, не жури, заворожи”. Оце і треба перекласти – ланцюг звуків, зберігши грацію вірша.

Це Стусові вдалося. Це було в листі від 12 червня 1983 року. Вже в наступному листі до рідних від 9 вересня пролунала фатальна звістка: “Тепер офіційно оголосили, що мені заборонили до кінця строку висилати в віршах свої листи і переклади”. Тобто претензії вже ставлять не до змісту, а до поезії взагалі, щось схоже на Шевченка: “Ні пісать, ні рісовать”. Правда, сказали, що перекладай собі, а все написане ми будемо збирати в особистих речах і віддамо. Чи віддадуть перед звільненням з табору? МОЇ МЕРЦІ Тільки в них — остання втрат моїх межа, де вже й смерть не встромить гострого ножа. Краєм повечір''я заламалась путь... Стрінуть мене мовчки, нишком проведуть. В них — одна спонука і принука є: що навік пропало — тільки те й моє.

Коли Василь Стус загинув, рідні насамперед попробували повернути ці вивершені остаточні версії перекладів, на жаль, не вдалося. І оригінальні вірші останнього періоду. За підрахунками Дмитра Стуса, дослідника творчості свого батька, понад 100 перекладів з Рільке так навіки і залишились в архівах. Де вони зараз? Чи досі припадають порохом в архівах ФСБ, а чи були знищені під час ліквідації концентраційних таборів нікому невідомо.

Сергій Грабовський

Максиме, якщо спробувати підсумувати сказане про Василя-Стуса перекладача в контексті української культури ХХ століття.

Максим Стріха

Переклад для української культури завше був більше, аніж переклад. Це був спосіб ствердження, модерності, повновартісності української культури. Відтак така вага європейської поезії для Василя Стуса, вага, яка з часом лише зростала. Адже ще в грудні до арешту, закінчивши варіант збірки “Зимові дерева” поет написав відому передмову “Двоє слів читачеві”, в якій, зокрема, йдеться про його поетичні уподобання, не лише ранні (Рильський, Вергарн, трохи згодом - Бажан і Пастернак), але й пізніші: “Нині найбільше люблю Гете, Свідзінського, Рільке. Славні італійці (те, що знаю). Особливо Унгаретті, Квазімодо”.

Як зазначає Дмитро Стус: “Рільке, Гете, Пастернак, італійські поети-емігранти середини минулого століття, Толстой, Цвєтаєва, Пушкін, Камю, Кіплінг - ось ті персонажі, яких можна назвати найближчими друзями поета в ув’язненні та на засланні. Водночас із-поміж українських культурних діячів згадати майже нікого, окрім його нечисельних друзів, які - так, як і він, надсило - відстоювали право української культури на існування”.

Сьогодні, складаючи данину шани великому українському поетові, великому українському патріотові Василеві Стусу не можемо не оминути і огрому його перекладацької творчості, яка стала органічною частиною того явища, яке називається Василь Стус.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Переклади Василя Стуса читали Кирило Булкін та Галина Трохова. Хай вам щастить.

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG