Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 22:56

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: 38 років тому у Києві помер Павло Тичина.


Віталій Пономарьов

Павло Тичина. Автопортрет. 27.05.1922
Київ, 16 вересня 2005 - Павло Тичина – один із найбільш обдарованих українських поетів минулого століття. Радянська влада примусила поета до співпраці, і відтоді про нього казали: “А Тичина пише вірші – та все гірші, та все гірші”.

Віталій Пономарьов

Як сьогодні українці ставляться до Павла Тичини?

Перехожий

Не знаю. Складно сказати. Ніяк, можна сказати, нейтрально, тому що він до мого реального життя не має жодного стосунку, я так вважаю.

Перехожий

До Павла Тичини? Добре. Вчили. Ну, давно вчили, звичайно, але вивчали в школі його твори. Нормально.

Віталій Пономарьов

Син дяка із села Пісків на Чернігівщині, Павло Тичина навчався у земській школі, бурсі і семінарії у Чернігові та в Комерційному інституті у Києві. Він працював коректором в єдиній тоді щоденній українській газеті “Рада” і був помічником хормейстера, завідував літературною частиною у театрі та керував Кооперативним музеєм. Дитиною Тичина співав у монастирському хорі, пізніше грав в оркестрі на кларнеті, у зрілому віці сам писав музику, малював, перекладав із семи мов. Підлітком він почав писати вірші, а вперше опублікував свій вірш двадцяти одного року:

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Перша збірка віршів Тичини називалася “Сонячні кларнети”. Вона була видана у розпал Української революції і сприймалася сучасниками як відтворення її “золотого гомону”. Молодий Тичина умів стиснути до чотирьох рядків опис архаїчного ритуалу виборів отамана козацьким Колом “на майдані, коло церкви”. Він також був здатний передати у вірші і свій містичний досвід:

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, — Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон. Навколо — дзвонні згуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки.

Прокинусь я — і я вже Ти: Над мною, підо мною Горять світи, біжать світи Музичною рікою.

І стежив я, і я веснів: Акордились планети. Навік я взнав, що Ти не Гнів, — Лиш Сонячні Кларнети.


Після поразки Української революції Тичина перейшов на бік більшовиків. Він закликав палити універсали Центральної Ради і бити всіх панів та буржуїв. Під тиском нової влади поет був змушений оспівувати Леніна, Сталіна і партію, тож невдовзі, за словами Євгена Маланюка, від Тичинових кларнетів залишилася “розмальована дудка”. Говорить професор Володимир Моренець.

Володимир Моренець

У ХХ столітті Павло Тичина виявився поетом, якому в найбільшій повноті вдалося реалізувати основні інтенції модернізму, – мається на увазі синкретичність мистецтв, які поєднують в собі слово, рух, світло і так далі. Я говорю про Тичину 1918–1924 років – це найсвітліший час його творчості, коли він своїми книжками різного ступеню гущини і питомості це все проявив. Втілюючи ідею всеєдності в своєму поетичному слові, Тичина передвістив дуже багато філософських пошуків в ХХ столітті. А що сталося з Тичиною після 24-го року – це тема окремої розмови, і я би її не зводив тільки до чинників політичних.

Віталій Пономарьов

Під час Другої світової війни Тичина вступив до комуністичної партії, а згодом став членом її центрального комітету. Він був академіком, наркомом освіти, депутатом та головою Верховної Ради. Павло Тичина не сприйняв хрущовської “відлиги” і врешті-решт, за висловом Василя Стуса, перетворився на “живу мумію”. Говорить літературознавець Ярина Цимбал.

Ярина Цимбал

Павло Тичина для мене настільки суперечлива постать, що, здається, важко якось визначити його одним словом. Але я би його назвала “переляканим генієм”. З одного боку, не можна заперечувати ранню його творчість, яка надихнула цілу поезію ХХ століття. З іншого боку – що ми скажемо про Тичину, який написав “Партія веде”? Переляканий геній. Я би не говорила сьогодні про пізнього Тичину, про його творчість як про свідому інфантилізацію, бо в літературі тоталітарного суспільства важко відрізнити справжнє від вигаданого. Отож, пізній Тичина залишиться питанням, але я бачу в цьому втрату власного обличчя Тичини. Він скорився тій системі.

Ой, що в Софійському соборі та грали дзвони, замовкали. Там прапори приймали, до народу промовляли: “Гей, разом, разом станемо на ворога ми, браття, – Завзяття! – Хто зрадить неньку Україну – прокляття тим, прокляття!
XS
SM
MD
LG