Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:20

Львівська презентація книжки “Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінґвоциду”.


Тарас Марусик

Київ, 22 вересня 2005 - Минулих вихідних у Львові завершився 12-ий Форум видавців. Серед презентованих там новинок були і книжки про мову. Зокрема, видавничий дім “Києво-Могилянська академія” провів презентації двох резонансних книжок.

Одна з них – нове видання безсмертної праці академіка Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація” – до 40-річчя її оприлюднення. Про іншу – ведучий рубрики “А мова – як море!” Тарас Марусик, який повернувся якраз зі Львова.

Тарас Марусик

Збірник документів “Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінґвоциду” охоплює період нищення української мови, починаючи з 30-их років 20-го століття. Упорядниця книжки, відомий київський мовознавець Лариса Масенко не змогла приїхати до Львова, тож презентацію вела її львівська колега Ірина Фаріон.

Ірина Фаріон

Казав Іван Франко, що є одна така категорія в тому житті, і в тому світі, яка нас робить вільними. І ця категорія називається правдою. Автори за редакцією Лариси Масенко підняли з надр нашої землі мовну правду.

Ця мовна правді далеко не приваблива, доволі жорстока і жахливенна. В мене було таке відчуття, що я взагалі блуджу документами з країни абсурду.

Тарас Марусик

Ірина Фаріон зазначила, що це не перша спроба показати процеси русифікації мовою документів. Раніше професор Львівського національного університету Василь Лизанчук опублікував добірку матеріалів нищення української мови від часів Петровської доби до 20 століття. Презентоване видання Ірина Фаріон розглядає як продовження тієї роботи.

Ірина Фаріон

Я наразі у нашому суспільстві не бачу дуже серйозних кроків на зміну до того, аби такі документи не плодилися надалі.

Тому ми з вами: і філологи, і не філологи, а тут багато, власне, є не філологів, маємо стати тими сторожовими псами вільного розвитку нашої мови не задля смерти, бо тут весь час йтиметься про смерть, а задля нашого з вами життя.

Тарас Марусик

На презентації, яка відбувалася в Національному університеті “Львівська політехніка”, і де було багато студентів цього вищого навчального закладу, виступив один із співукладачів книжки “Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінґвоциду”, київський фізик Віктор Кубайчук. Вже 1926 року, розповів він, коли починалася українізація, тодішній репресивний орган ГПУ дав команду стежити за тими, хто активно сприяв цьому процесові, і збирати відповідні досьє.

Якщо найвищим досягненням царського уряду був Емський указ 1876 року, який накладав заборону на український правопис, то більшовики вирішили втрутитися в саму структуру мови, і це сталося в розпал голодомору в травні 1933 року. Для цього була ухвалена низка постанов – “В справі граматичній”, “Про боротьбу з термінологією”. Такого досвіду жодна країна не знала. Ось цитата з однієї постанови.

Віктор Кубайчук

Українські буржуазні націоналісти, які пробралися до наркомату освіти, провадили політику на штучний відрив української мови від братньої російської і спрямування її до польської та чеської буржуазної культури. І закликано провести (дуже уважно послухайте це формулювання) “знешкодження словників”.

Тарас Марусик

В тих постановах вжиті і такі “наукові” вирази, як буржуазно-націоналістичні суфікси і префікси.

А в 40-их роках дійшло до того, що будь-які українські переклади треба було узгоджувати з перекладом творів Леніна. Автор відповідної статті Багмут висунув просто-таки сюрреалістичні вимоги до перекладу: “При перекладі творів Леніна кількість слів у реченні та їхній порядок повинні бути однаковими”.
XS
SM
MD
LG