Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 15:39

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: У цей день 1709 року помер гетьман Іван Мазепа.


Віталій Пономарьов


Київ, 22 вересня 2005 - У цей день 1709 року помер гетьман Іван Мазепа – останній з володарів Гетьманщини, що намагався збройною рукою здобути повну незалежність від Москви. Відтоді і аж до початку ХХ століття всіх прихильників політичної самостійності України називали “мазепинцями”.

Віталій Пономарьов: Як нині українці ставляться до гетьмана Івана Мазепи?

Перехожа 1: Не знаю. Не можу сказати, що добре. Ну, тому, що... тому, що нічого доброго з того, що він зробив, не вийшло. Не знаю. Це треба дуже добре знати історію.

Перехожа 2: Дуже добре, позитивно. Правильно вчинив – пішов проти нашої Росії знаменитої.

Віталій Пономарьов: Шляхтич Іван Мазепа народився 366 років тому у родинному маєтку Мазепинцях неподалік Білої Церкви на Київщині. Він навчався у Києво-Могилянській академії, Варшавському колеґіумі та Краківській академії, вивчав військову справу у Голландії, Франції, Німеччині, Італії. Мазепа служив при дворі короля Яна Казимира, був генеральним писарем у гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка та генеральним осавулом у лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Після арешту Самойловича Козацька рада на березі Коломака обрала Мазепу гетьманом Лівобережжя. Говорить історик Віктор Брехуненко.

Віктор Брехуненко: Іван Мазепа належить, без сумніву, до плеяди найвизначніших діячів України. По-європейськи освічений, із знанням шести іноземних мов, він був спадкоємцем Богдана Хмельницького в тому сенсі, що мріяв зібрати під своєю булавою весь масив українських етнічних земель. Іван Мазепа хотів унезалежнити Україну від Московщини. Але ці свої плани він ховав настільки глибоко, що у той момент, коли він вирішив їх здійснити, вони стали несподіванкою для великої частини його оточення. І його перехід на бік Карла ХІІ підтримала не вся козацька старшина. Але насправді це була одна з найвидатніших постатей в українській історії.

Віталій Пономарьов: Сучасники змальовували Мазепу як людину гордовитої вдачі і суворої зовнішності, з блискучими очима, довгими обвислими вусами, тонкими білими руками і міцним тілом. Він добре їздив верхи, писав музику і складав вірші:

“Гей, панове єнерали, Чому ж єсте так оспали? І ви, панство полковники, Без жадної політики, Озмітеся всі за руки, Не допустіть гіркой муки Матці своїй більш терпіти! Нуте врагов, нуте бити! Самопали набивайте, Острих шабель добувайте, А за віру хоч умріте І вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, Же през шаблю маєм права!”.

Мазепа у молодості пережив чимало сердечних пригод, а шістдесяти років закохався у свою хрещеницю, шістнадцятилітню дочку генерального судді Василя Кочубея Мотрю:

“Моя сердечно кохана Мотронько! Поклін мій віддаю Вашій Милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця – книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячне приняти, а мене в любові своїй невідмінно ховати, заки дасть Бог з ліпшим привітаю. За тим цілую уста коралевії, ручки біленькії і всі приваби тільця біленького, моя любенько кохана!”.

Найбагатша людина Гетьманщини, Мазепа уславився як опікун Києво-Могилянської академії та меценат, який власним коштом звів 12 і перебудував 20 храмів. Він придбав і подарував Переяславському кафедральному собору Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають президенти України. Щоб визволити Україну з-під влади московського царя, Мазепа уклав таємну угоду із королем Швеції Карлом Дванадцятим та польським королем Станіславом Ліщинським:

“Я присягаюся перед всевидячим Богом, що роблю це не для власної користі, але для спільного добра матері моєї вітчизни, бідної України, усього Війська Запорозького та народу малоросійського”.

З перенесенням російсько-шведської війни на українську землю Мазепа на чолі козацького війська форсував Десну і з’єднався з армією Карла Дванадцятого. У битві з російською армією неподалік Полтави союзники потерпіли поразку і відступили до міста Бендер у Молдові. Там у ніч на 22 вересня під час страшної грози сімдесятирічний Іван Мазепа помер. Говорить професор Віктор Горобець.

Віктор Горобець: Є певна драма в розумінні Мазепи, оскільки і компліменти, які на його адресу звучали і звучать, і прокльони, які, знову ж таки, звучали і звучать, неадекватно відбивають справжнє значення цієї особистості. В Івана Степановича чимало є заслуг і в розвитку політичної системи Гетьманату, і в культурній сфері, в освітній і тому подібне, але, на жаль, ці всі його величезні здобутки були для одних перекреслені – в позитивному смислі слова, – його рішенням в останній рік свого життя, для інших були перекреслені в неґативному розумінні. Але це не є визначальним для розуміння цієї особистості. Ця особистість насправді набагато ширша за форматом, за її значенням в історії України.
XS
SM
MD
LG