Сьогодні у Києві дослідники Міжнародної Амністії з Лондона та партнерські правозахисні організації з України презентували перший за всю історії роботи організації окремий звіт по Україні „Україна. Час діяти: Катування та жорстоке поводження у міліції”. Звіт охоплює період з 2001 по 2005 роки та досліджує випадки застосування українськими правоохоронцями тортур, законодавчо заборонених в країні, містить низку конкретних рекомендацій та заходів, задля абсолютної заборони тортур.
Катуваня та жорстоке поводження з затриманими з боку міліціонерів в Україні залишаються безкарними – заявляє Хеза МакГіл, дослідниця Міжнародної Амністії по Україні, Молдові та Білорусі:
“На основі звіту зараз ми розгортаємо цілу кампанію і в ній беруть активну участь правозахисники з Франції, Німеччини, Сполучених Штатів”.
Пані МакГіл додає, що порушеннями прав людини в Україні усі ці роки також активно переймаються члени Амністії з Молдови, Росії та Білорусі. Щодо Білорусі, то окремого звіту по цій країні Амністія навіть не планує готувати.
“Проблема полягає в тому, що ми не маємо жодної офіційної статистики, проблема також в тому, які пріоритети в самій країні – наприклад в Україні є Харківська правозахисна група, яка серйозно займається проблемою тортур. А в Білорусі нікого не хвилюють катьування - усі ці організації займаються тим, що намагаються змінити режим”.
“Непокараний злочин спричиняє новий злочин” - це слова Михайла Коваля, одного з жертв тортур, чий випадок описано у звіті. Пан Коваль, його син та дружина стверджують, що зазнали катувань та приниження з боку працівників міліції в Чернігові в 2001му році. Вони були госпіталізовані, мають медичні свідчення про струс мозку, про зламані ребра та інші тілесні ушкодження. Родина Коваля подавали чисельні заяви та скарги прокурору, органам влади – але причетних міліціонерів все ще не притягнуто до судової відповідальності.
Українські правозахисники, зокрема Аркадій Бущенко та Тетяна Яблонська майже в один голос заявляють що “якихось змін у свідомості наших правохоронців за нової влади не спостерігається”, що, “міліція і тепер призначає “злочинців”, а не розшукує їх”.
Втім, Галина Гован, заступник директора Амністії по Європі та Центральної Азії, бачить і позитивні зрушення у цій сфері:
“Ми відчуваємо позитивні зміни у ставленні керівництва країни. Ми зробили багато рекомендацій на урядовому рівні і влада погоджується, що варто це робити і багато чого вже робить.І давайте порівняємо цю владу країни, з тією, що була 3-4 роки тому. Теперішня влада йде на діалог і визнає що тортури існують, а також цей уряд запровадив у Кримінальному кодексі визначення тортур.”
Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, в якій Україна є країною-учасницею, стосується безпосередньо катування та іншого жорстокого поводження з боку посадових осіб.
А, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження – це термін, що використовується для описання цілого діапазону дій, включаючи фізичне чи психологічне знущання, утримання в темній камері, відмову надати затриманим можливість задовольнити основні потреби та інші форми знущання.
Згідно з висновками Міжнародної Амністії - Україна не дотримується взятих на себе перед світовою спільнотою зобов’язань.
