Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:58

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: Цього дня 1866 року народився український історик Михайло Грушевський.


Віталій Пономарьов


Київ, 29 вересня 2005 - Михайло Грушевський очолив перший український парламент – Центральну Раду, долучився до проголошення незалежності України і став її першим президентом. Розповідає Віталій Пономарьов. Віталій Пономарьов: Як ставляться нині українці до Михайла Грушевського?

Перехожа 1: Абсолютно неґативно.

Перехожа 2: Мені здається, що він був першим президентом колись.

Перехожий 1: Нормально ставлюся. Перший президент України, правильно? Незалежної України.

Перехожий 2: Знаю таку постать в історії України, перший президент України. Істориком він був, так.

Віталій Пономарьов: Михайло Грушевський народився 139 років тому у місті Холмі (нині – Польща). Він навчався у гімназії в Тифлісі та в університеті у Києві, а двадцяти восьми років очолив кафедру історії у Львівському університеті. У Львові історик сформував власну наукову школу і почав писати свою головну працю – десятитомну «Історію України-Руси». Грушевський вважав Київську Русь першою українською державою. Вчений обґрунтував, за його словами, «розуміння української історії як одної тяглої і неперервної цілості, що йде від початків, або й позапочатків народного життя, через усі перипетії його історичного розвою до наших часів». Грушевський написав близько двох тисяч наукових, художніх та публіцистичних творів. Говорить історик Світлана Панькова.

Світлана Панькова: Публіцистика Грушевського – це є жмут почуттів і ключів. Почуттів любові до власного народу, до якого Михайло Грушевський звертався як такий люблячий і строгий батько. Іноді він собі дозволяв такі закиди, як «народе без пуття, без честі і поваги», – словами Куліша. Він хотів нібито задіти цей народ і пробудити його цими словами – при всій його любові до народу. Його публіцистика – це є ключі до вирішення багатьох проблем освіти, науки, політики, державотворення, армії, – всіх тих проблем, про які ми говоримо сьогодні. Тому, якби ми частіше зверталися до тої публіцистики Грушевського, було би простіше їх вирішувати.

Віталій Пономарьов: З початком Першої світової війни Грушевський був заарештований у Києві як «мазепинець» та «австрофіл». Після перебування у Лук’янівській в’язниці він був висланий до Симбірська, згодом до Москви і повернувся до Києва тільки на початку Української революції. Обраний головою Центральної Ради, Грушевський домагався автономії України у складі федеративної Росії. Проте ця настанова, за власним зізнанням історика, згоріла у вогні пожеж, викликаних обстрілом Києва важкими гарматами російських більшовиків:

«Перше, що я вважаю пережитим і віджитим – се наша орієнтація на Московщину, накидувана нам довго й уперто силоміць, і кінець кінцем справді присвоєна собі значною частиною українського громадянства. Все се мусить бути відложене».

Михайло Грушевський був обраний президентом Української Народної Республіки у той самий день, коли Павло Скоропадський став гетьманом. Виїхавши з України, Грушевський упродовж п’яти років мешкав у Празі, Берліні, Парижі, Женеві, Відні, Бадені. Після перемоги більшовиків він звернувся до керівників радянської України із закликом:

«Поки українські соціалістичні партії мають змогу підтримати нинішній радянський режим, треба спільними силами скріпити радянську будову і наповнити її живим змістом і живими силами, котрі убезпечили б її від небезпеки потрясінь з боку всіх темних сил».

Врешті-решт Грушевський повернувся до Києва і очолив Історичну секцію Академії наук. А через 7 років, під час відрядження до Москви він був заарештований за звинуваченням у створенні антирадянського Українського національного центру. Академік визнав усі звинувачення, однак потім відмовився від своїх свідчень і несподівано був звільнений із забороною повертатися до України. Михайло Грушевський помер шістдесяти восьми років у Кисловодську. Говорить історик Ігор Гирич.

Ігор Гирич: Грушевський для нас цікавий не з точки зору новизни концепції, а в першу чергу як кладезь фактографічного матеріалу. Будь-який історик, який сьогодні починає працювати, він в першу чергу підходить до полички, де стоїть 10-титомник Грушевського «Історія України-Руси», і дивиться, а що ж із цього приводу писав Грушевський. І бувають часто такі парадокси, що нібито знов відкритий матеріал – він, виявляється, вже був відомий колись Грушевському. Для будь-якого історика України це, в першу чергу, – ота сума знань, від якої він відштовхується для того, щоб сказати щось нове. І під цим кутом зору «Історія України-Руси» – це не стільки книга для читання для істориків, скільки енциклопедія знань про Україну.
XS
SM
MD
LG