Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:35

“Споконвіку було Слово”: Свято Софії, Віри, Надії та Любові.


Василь Зілгалов

Прага, 1 жовтня 2005 року

Аудіозапис програми:

Прага, 1 жовтня 2005 року

Василь Зілгалов

Говорить радіо «Свобода»! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Міхал Плахі. Софія, як її ще іменують у православних мудрість світу була засуджена. В час цього найвищого одкровення знову зав’язалася драма , про яку вже повідомляли пророки: ставши божевільною, бо вона не визнала Бога мудрість світу цього довела своє божевілля до межі, коли люди розп’яли Господа. Тому Бог засудив цю мудрість земну. А тпер що стосується самого свята Віри, Надії, Любови. Віру, Надію, Любов після довгих мук покарали на смерть мечем біля 137 року в Римі при імператорі Адріані. Софію не покарали на смерть, може, тому що хотіли залишити її живою в горі про втрату її дітей. Так що мудрість християнська, мудрість земна – так що мудрість християнська, мудрість земна у розмові з моїм колегою Віталієм Пономарьовим.

Віталій Пономарьв

Пане Валерію, чи є в цьому щось, що Софія породжує віру, надію, любов, тобто, що це є мати цих чеснот.

Валерій Шевчук

Ми маємо поняття Софії, Віри, Надії, Любові в часі різне розуміння. Одне розуміння було в Середньовіччі, інше розуміння мав Ренесанс. І вже Ренесанс вплинув на тлумачення цих понять в бароко, я маю на увазі філософію і поезію. В Середньовіччі Софія не мала приоритетне значення, вона була наче похідним перших трьох понять – Віри, Надії, Любові. А культивувалася насамперед простота і глупота. Якщо Арав Роттердамський написав свій тракт іронічний вже цілком ренесансний “Похвала глупоті”, де він фактично підносить на перше місце мудрість. І Ренесанс надавав перше значе6ння мудрості, яка вище за все і водночас породжує віру, надію, любов. В українській традиції ми теж простежуємо це явище і інколи досить цікаво. Так, наприклад, в 1625 році український поет Євлевич написав поему, де піднімає мудрість над цими поняттями, вона називається лабіринт над поняттям віри, надії, любові. Такими чином він вважає, що український народ, який він називав русинський народ, який він складав із українців і білорусів, коли він осягне мудрість , тоді він почне віддавати шанування всім іншим християнським постулатам – вірі, надії, любові. Бо без мудрості віра – це забобон, без мудрості не буває надії, бо без надії на Бога не дійсне будь-яке дійство. І відповідно все освячується постулатом любові, бо без любові немає людини.

Віталій Пономарьв

Якщо премудрість – Софія – є неначебто жіноча іпостась Бога, як би ви пояснили, чому одна з її постійних властивостей – це веселість?

Валерій Шевчук

Веселість – це бадьорість духу. Наприклад, в 1724 році знаменитий Семен Климовський, той що написав “Їхав козак за Дунай”, написав філософічно-дидактичний трактат “Послання царю Петру І” про правосуддя начальних. І зокрема один з розділів називався “Бадьорість духу”. Тобто людина, попри ті іпостасі, які ми говорили – мудрість, віру, надію, любов, має бути готовою до дійства, а готова до дійства людина завжди бадьора. Тому людина має виховувати в собі те, що в Середньовіччі називали рицарською бадьорістю.

Віталій Пономарьв

Київ вважається містом премудрості Божої, і головний храм Києва – це храм святої Софії. Чи це випадково?

Валерій Шевчук

Головний храм Візантії, за якою Русь слідувала і звідки взяла християнство, він не тільки називався храмом святої Софії – мудрості, але й київський храм – це маленька копія візантійського. Цікаво інше: в Новгороді, де була довгий час, аж по XIV століття окрема республіка, є свій храм, який називається Софії, і це маленька копія київської Софії. І кажуть, що в інших містах є також свої Софії. І таким чином це символізує ту Божу мудрість тієї віри, яка прийшла до нас із Візантії.

Віталій Пономарьв

Дякую за розмову. Це був письменник і культуролог Валерій Шевчук. Вів цю розмову Віталій Пономарьов. Радіо “Свобода”. Київ.

Василь Зілгалов

А тепер про вплив Софії, Віри, Надії, Любові на українську духовність, народну традиції. Про це Віталій Пономарьов розмовляє з українським письменником, головою пен-клубу філософом Євгеном Сверстюком.

Віталій Пономарьв

Пане Євгене, як вам здається цей відомий сюжет про мученицю Софію і її дочок Віру, Надію, Любов, страчених у Римі у ІІ столітті, має відповідник у цих чеснотах – мудрості, яка породжує віру, надію, любов.

Євген Сверстюк

Є багато мучеників за віру. І цей сюжет є тільки одним із багатьох дивних сюжетів. Я хотів би нагадати, що римські імператори не були такими жорстокими, як нам уявляється. Від них вимагали, щоб вони поєднали свою віру із поклонінням імператору. Їм треба було кинути ладан на кадильницю, їм треба було кадити імператору, а тоді вже залишатися при своєму. Але віра в двох богів не є вірою. І ті люди, які можуть поєднувати, звичайно не можуть утверджувати. І цей сюжет надзвичайно тим, що мати, яка несла в своєму імені символ божественної мудрості назвала своїх дочок також символами – Віра, Надія, Любов – християнськими чеснотами. І вони були виховані так, що дійсно відповідали цим чеснотам. І цей сюжет дуже припав до душі нашим предкам. Бо саме в Київській Русі храм Софії побудований і в Київській Русь багато імен на честь святої Софії і в честь Віри, Надії, Любові. І досі, особливо в Західній Україні, багато цих імен.

І це свято дуже в народі шанується, як особливо близьке свято. Я хотів би розшифрувати ці символи так, як коли написав невеличкий твір, який я вам прочитаю “Віра, надія, любов”.

“Любі дочки Софіїні, колись я думав, що ви – милосердні сестри, які впору приносять те, чого нам бракує. По черзі я був закоханий в одну, і толі дві інші відходили на перший план. Віра була першим романтичним коханням. Тоді здавалося: більше нічого на світі не треба, тільки горіти і летіти на її блакитних крилах. Потім прийшла промениста Любов, заполонила весь світ по вінця, затьмарила своїх сестер і свою матір Софію. Осторонь десь, в розрідженому повітрі майбутнього тихо й мовчазно таїлась Надія, як зірка безсонних на грані загибелі. Я уникав зазирати їй у вічі. Але великі символи не раз приходять до нас близько, і тоді настає зустріч з ними – живими у акті драми. На зустріч віч-на-віч виявилося: ви – сестри-великомучениці, святі з бездонними очима, вчительки страждань, провідниці над прірвами жаху і невідомості. Ваші обличчя суворіші, о, ваші обличчя куди суворіші за ті, в які по черзі колись закохувався. Приходить Віра – висока, проста, без блакитних крил. Поглядом невинним показує хрест: неси, поки здолаєш. І доки нестимеш, доти житимеш. Приходить любо, неосяжна, які обійми рук розп’ятого: роздай себе, і доки роздаватимеш, доти житимеш. Приходить надія. Господи, яка рідна. Тих світлих очей нічим не затьмарити, ті світле чоло нічим невразиме. І відчуваєш: на світі нема страху, доки сяятиме це чоло на грані останній, ще ясніше сяятиме: світись до останнього, доки світитимешся, доти житимеш. Любі сестри, тільки тепер бачу: ви – одна рідна душа, тільки профіль змінюються залежно від кольору моїх очей. Одна рідна душа . Я живий, допоки та душа в мені.

Така спроба інтерпретації цих символів, які до нас приходять, з якими ми живемо, які до нас приходять і які, власне, ми святкуємо. Це чудове осіннє свято.

Віталій Пономарьв

А чи не випадково, що всі ці чесноти позначені жіночими іменами, і премудрість Божа – Софія – позначена жіночим образом?

Євген Сверстюк

Я думаю, що це пов’язано з образом Божої Матері. Цей образ є універсальним в християнській свідомості. І він пронизує наскрізь наше світовідчуття, наше мислення і відповідно він поєднує якось премудрість Божу і Матір Божу.

Віталій Пономарьв

Дякую за розмову, це був філософ і письменник , головний редактор газети “Наша віра” Євген Сверстюк.

Василь Зілгалов

В останній день вересня християни вшановують святих Віру, Надію, Любов і їх матір Софію. Віра, надія і любов це три основні богословські чесноти. Церква трактує їх не як почуття, а як глибокі християнські поняття, які існують невід’ємно.

Моя колега Галина Терещук розмовляла з віце-ректором Львівської Духовної семінарії Святого Духа УГКЦ отцем Святославом Шевчуком про розуміння віри, надії та любові.

Галина Терещук

«Кредо нашого життя – віра, надія, любов. От візьму і збудую з цих слів дерев’яну хатку та й буду в ній жити». Писав за життя митрополит Андрей Шептицький, вклавши у два речення усю суть християнського життя, глибину віри, надії та любові.

Віра, надія, любов - це чесноти християнина - ознаки, риси, які свідчать про те, чи люди живуть у Христі, чи вони мають Боже життя, яке їм дає Господь чи ні. Зауважив отець Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук. Християнське життя отець Святослав порівняв з народженням маленької дитини, яка з кожним днем росте і розвивається. Адже, якщо немає певних ознак росту, розвитку людини, то це означає відсутність чеснот у християнині.

Святослав Шевчук

Коли ми говоримо про чесноти віру, надію, любо, то на першому місці ставимо віру. По-перше, віра – це те, що дає людині нове життя. Але це не є віра в якусь людину, ідею, якесь дуже гарне вчення, це – віра в Бога. Згідно повчання апостола Павла: вірити – це означає в сенсі християнському відкритися на Божу дію. В листі до римлян апостол Павло говорить: “Я не соромлюся Євангеліє, бо це сила Божа на спасіння кожному, хто вірує”. Таким чином, віруюча людина, вона живе не лише силою людською, а й силою Божою. Віра є нова основа, новий фундамент того життя, яке ми називаємо християнським. Тому, якби хтось говорив, що можна бути християнином без віри, то це – абсолютний нонсенс, як не можна жити без народження. Наслідком такої віри є народження. І завжди віра провадить до тайни хрещення, в якому народжується нове сотворіння, нове життя. Тому це є богословська чеснота, оскільки найбільш такою діяльною частиною є Бог. Бог є той, що дає ласку віри. І Бог є той, що діє в людині в наслідок такої віри, яку людина висловлює в кожному стосунку. І віра має за кінцеву мету Бога і Бог є тим, кому ми віримо.

Галина Терещук

А ось дві інші чесноти-надія та любов -це наслідки віри. Люди у своєму житті у своїй вірі покладаються на Бога, надіються на Бога. А відтак ця надія відмінна від почуття. Нині чимало українців втратили у надію у владу, якій вони довірили. Від цього люди переживають розчарування і роздратування, вони втратили надію у майбутнє. Втім така надія, як почуття, немає нічого спільного з християнською чеснотою надії, важливої частини християнського життя. Якщо християнин немає надії, то тоді постає запитання чи він взагалі живе християнським життям.

Святослав Шевчук

Християнин має надію на Бога, і Бог є той, що ісполнює. Наша надія не полягає лише в тому, що ми якось думаємо про Бога або, скажімо, шукаємо за ним. Надія базується на тому, що Бог живе в нас, а ми – в Бозі. І наша надіє – це є почуття подорожуючого, тобто очікування того, що Бог уже дав. От скажімо мама, яка бачить, як добре розвивається її дитина, має цілком оправдану надію: “Ця дитина виросте”. Так і християнське життя, оскільки Бог є тою силою, на яку ми покладаємося, і ця сила виходить поза межі простору і часу, тому ця віра є певною.

Галина Терещук

Якщо віра -це початок християнського життя, надія –чеснота подорожуючого, середина християнського життя, то любов - це ціль і підсумок християнського життя. Мова йде не про любов як почуття до рідних, друзів, знайомих. Тут не можна говорити як про любов, яку людина хоче від когось отримати і прагне любити сама..

Святослав Шевчук

Оскільки Бог вкладає в своє життя людину, і Бог є любов, тому та людина, яка живе в любові, живе Богом. І тому християнин, який не живе в любові, і тут є дуже се6ройзна проблема: тоді чим він живе? Це є любов, яка є даром. Та людина, яка живе в християнській любові, може себе подарувати. І може тоді служити і Богові, і людям. Можливо, вони забагато про це говорять. Але ця любов є такою рушійною силою, яка має різні етапи зростання. Якщо людина живе в любові до Бога і до ближнього, є надія, що раптом підсилюється, віра її стає живою, вона отримує досвід віри. І тоді її любов до кінця сповниться і звершиться в Царстві Небесному. Так розуміє церква ці чесноти – віра, надія, любов. І ця любов, про яку ми говоримо – це є любов не людська. Бо так по-людськи не можна любити. Ми чуємо і розуміємо, що по-людськи – це є нормально: когось ми любимо, когось не любимо. Але Господь Бог в тому, що ми називаємо християнським життям, дає нам можливість любити Його любов’ю. І коли ми бачимо, що ми втрачаємо сили любити, ми маємо шукати ту любов у Бога.

Галина Терещук

Якщо людина відчуває, що вона втрачає силу любити, то повинна шукати ту силу у Бога. Отець Святослав нагадав, що переможцями над ворогами виходять не ті, які їх ненавидять, а ті, які своєю любов ю перетворюють їх на друзів.

Василь Зілгалов

Нещодавно Палата у цивільних справах Верховного суду розглядала касаційну скаргу Свято-Михайлівської парафії Херсонської єпархії УПЦ (МП) на рішення Апеляційного суду Херсонської області. Відповідачами були парафіяни церкви Святого Архистратига Михаїла з того самого селища Калінінського Великоолександрівського району.

Ми неодноразово висвітлювали понад дворічне міжконфесійне протистояння довкола будівлі цього храму. Коротка історія конфлікту така. Церкву Святого Архистратига Михаїла почали споруджувати в 1991 році методом народної будови. Тоді ж була зареєстрована релігійна громада. Попервах будувати допомагав місцевий радгосп-завод Ілліча. В 1997 році роботи були припинені, оскільки економічна ситуація на той момент стала катастрофічною. Три роки недобудована споруда стояла без руху, почала місцями осипатися. Ситуація була безхмарною доти, доки місцева громада не вирішила змінити юрисдикцію і перейти в Київський патріярхат.

За перипетіями цієї справи і судовим розглядом у Верховному суді спостерігав мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Рішення, яке ухвалив Верховний суд України, парадоксальне, як мінімум, з двох причин. По-перше, Свято-Михайлівської парафії Херсонської єпархії Української православної церкви в підляганні Московського патріярхату юридично не існує. Вона не зареєстрована у відповідному відділі Херсонської облдержадміністрації, тому, як стверджує адвокат відповідачів, Верховний суд не мав узагалі підстав приймати до розгляду касаційну скаргу. По-друге, неіснуюча парафія просила визнати нелегітимним перехід парафії з Московського патріярхату в Київський патріярхат. І це при тому, що на сьогоднішній день існує не скасоване рішення Великоолександрівського суду про легітимність саме парафії УПЦ КП. Говорить староста релігійної громади церкви Святого Архистратига Михаїла Української православної церкви Київського патріярхату Дмитро Квецко:

Дмитро Квецко

Я вважаю, що суд був не дуже справедливий, фактично предзвзятий. Наша супротивна сторона явилася на суд навіть без адвоката, відповідних документів священика, який представляв громаду, навіть не було на руках. Він не зміг відповісти на жодне питання, яке задав суд крім того, як його ім’я і фамілія. З цього можна зробити висновок, що людина. Яка не відповіла ні на яке питання, яке задав суд і виігрує суд – це нереально. Щось не те відбулося в залі суда, правосуддя не відбулося. Відбувся спектакль, який називається правосуддям.

Тарас Марусик

А тепер надамо слово протилежній стороні. Архиєпископ Херсонський Української православної церкви в підляганні Московського патріярхату Йонафан: 0:54 сек.

Архієпископ Йонафан

Я не знаю, як відбувалося засідання Верховного Суду. Мені тільки повідомили в канцелярії нашій херсонській єпархії. Що воно вирішене на нашу користь. Я був не впевнений, що суд за наші “помаранчеві” часи може вирішити щось на користь Московського патріархату. І був дуже здивований результатом. Бо Філарет має дуже довгу руки, він вже впливав на місцевий апеляційний суд тут, коли він відхилив рішення районного суду на нашу користь. І я думав, що він в Києві теж зробить погану таку справу. Але бачите: Бог не в силі, а в правді.

Тарас Марусик

І знову - Дмитро Квецко.

Дмитро Квецко

Так склалася ситуація, що серйозно представників Київського патріархату ніхто не вислухав, наші аргументи ніхто не сприйняв до уваги. І суд першої інстанції. Оце єдине, де щось намагалися розібрати, – це був апеляційний суд в Херсоні. Тільки суд почав вникати в ситуацію, відразу рішення було прийнято на нашу користь. Ви бачите, що Верховний Суд не сприйняв жодного аргументу, який був приведений нашим адвокатом і він навіть не вислухав нашого адвоката. Хоч наш адвокат аргументовано відповів навіть на ті питання, на які не змів відповісти священик Московського патріархату.

Василь Зілгалов

Перериваючи матеріал Тараса Марусика про судову справу, хочу сказати, що суперечності між церквами могли б бути ліквідовані, якщо б була створена єдина помісна церква. Хоча створення єдиної помісної автокефальної церкви в Україні є справою не тільки і не стільки релігійною. Якщо формально церква відокремлена від держави, то політика і держава аж ніяк не відокремлені від церкви. То чи

можливе створення в Україні єдиної помісної церкви і від чого це залежить? Ці та інші питання наш колега Микола Закалюжний з’ясовував у перехожих на вулицях Києва.

Хотілось би. Що це дасть? Можливо нічого не дасть, але для держави це було б важливіше, ніж для людей. Бо люди хотять і таку, і таку. Конєшно, залежить від держави. Конєшно, залежить від єпископів, вони ж властю поділитися не хотять, я так понімаю. Я вважаю, що ні. Тому що ніякий патріархат не захоче об’єднуватися в єдину церкву, бо для них це не вигідно. Це означає, що з усього цього керівництва треба обирати якесь певне. І виникне багато суперечок. І так ніколи не об’єднаються. Так, але пізніше. Ступінь незалежності України відносний. І доки ми залежні від Росії помісної церкви не буде. Думаю, що буде. Адже це релігія, а в релігія не може бути роздраю. Але не зараз, бо зараз політика сильно впливає на церкву. Що той період виборів був, що другий. І вже зараз проскочило в новостях, що церква якось вмішується в виборний період. Чи виборний період впливає на церкву. Мені не подобалось, коли під час перших виборів я бачила по Києву “хресні ходи”, де замість образу Христа був образ одного з кандидатів. Через роки 2-3 не раніше. На сьогоднішній час важко сказати. Керівники церков домагаються і люди теж домагаються. Через владні структури Росії іде тиск на Україну, щоб такої церкви не було. В Україні найбільше храмів має Російська православна церква і можна здійснювати вплив на свідомість людей, пропагуючи їхні ідеї. На сьогоднішній день це питання є назріле. Важливо, щоб держава в нього втрутилась. Це залежить від Президента. А вірять в Бога всі: і ті, і другі. А патріарх должен буть один – український. Ну, не при Ющенку. Бо він слабохарактерний. Треба такий, що посадив двох патріархів і сказав: “Отсюда должен один вийти”. Різниці нема: чи Філарет, чи Володимир. Бог один. Не знаю. Я цим питанням не цікавлюся. Тому що воно релігійне.

Василь Зілгалов

І Тарас Марусик завершує свій матеріал про судову справу у питаннях церкви у Верховному Суді України.

Тарас Марусик

До речі, отець В’ячеслав Кураков не зміг відповісти на запитання судді, у кого свідоцтво на право власности на храм.

Архиєпископ Йонафан підтвердив у розмові зі мною, що влітку цього року він разом з головою Херсонського міського осередку партії Ющенка “Народний союз “Наша Україна” Артемом Кияновським і головою міського осередку Партії реґіонів Володимиром Сальдо їздив до Москви і зустрічався з Патріярхом РПЦ Алексієм ІІ. Архиєпископ підтвердив також вручення Кияновському ордену Російської православної церкви.

А ще я попросив Архиєпископа Йонафана прокоментувати чутки, буцім Алексієм ІІ звернувся до державної влади Російської Федерації, а та – до колишнього секретаря Ради національної безпеки та оборони Петра Порошенка з проханням вплинути на суд у справі церкви в селищі Калінінському: 0:12 сек.

Архієпископ Йонафан

Мені це невідомо, які там були звернення або що. І взагалі, як лався на волю Божу. І з весни я цим не цікавився і не звертався нікуди.

Тарас Марусик

Після згаданої ухвали Верховного суду під його стінами кілька днів тривав пікет громади Київського патріярхату з такими гаслами: “Корупція – донька диявола. А ви чи її діти, панове судді? За скільки ви продали Храм Божий? 30 доларів Іуди!” і “Ющенко розігнав усіх, а про Верховний суд забув. Одна шайка. Юля, допоможи! Нас, як і Тебе, зрадили перевертні!” До речі, як розповіли мені пікетувальники, міліція кілька разів намагалася забрати з “верховних” очей цей пікет, але не наважилася на фізичні дії, очевидно, тому, що в пікеті стояв отець Микола Циганов. Цікаво, що деякі службові автомобілі, які заїжджали у браму Верховного суду, біля пікетувальників набирали швидкість, спрямовували авто на калюжу й оббризкували їх. Попри це, громада УПЦ КП з селища Калінінського готує другий етап пікету під приміщенням Верховного суду.

Дмитро Квецко, староста релігійної громади церкви Святого Архистратига Михаїла Української православної церкви Київського патріярхату.

Дмитро Квецко

Буде відправлена молебень за здоров’я верховних суддів, які так легко віддали Російській православній церкві нашу споруду, щоб Бог їх милував.

Свого часу на всесвітньо відомому сьогодні Майдані Віктор Ющенко обіцяв, що в Україні буде справедливе правосуддя. А нещодавно, ще в ранзі Прем’єр-міністра, Юлія Тимошенко повідомила про рішення суттєво збільшити зарплати суддям, особливо членам Верховного суду України і Вищого господарського суду України – десь до 8 тисяч гривень. Це майже так само, як породіллям. Мабуть, “народжувати” справедливі рішення не легше, ніж народжувати дітей. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG