Київ, 6 жовтня 2005 - Вже не один рік мешканець Львова Михайло Павлишин намагається відстояти своє конституційне право на інформацію в рекламі і на етикетках товарів українською мовою в українських судах, однак поки що безуспішно. Але “зброї не складає”.
Історію його позовів далі.
Михайло Павлишин - колишній член Української Гельсінкської спілки, колишній малолітній політв’язень і колишній депутат Львівської обласної ради. Був головою обласних організацій Спілки політв’язнів та УРП. Свої два позови Михайло Павлишин подав на підставі закону “Про права споживачів” та інших українських законів.
Перший позов – до Залізничного районного суду міста Львова - відноситься до січня 2000 року. В товарах, які він придбав, не було інформації українською мовою. Другий позов – від 2004 року - стосувався реклами в журналі “Галицькі контракти”.
Михайло Павлишин пояснює причини відмови за першим позовом.
Михайло Павлишин
Суддя залізничного районного суду м. Львова Калиняк Оксана відмовила, тому що вона пише, що нібито в Україні російська мова є мовою міжнаціонального спілкування. Це, по суті, норма ще з часів Радянського Союзу, але, тим не менше, вона посилається на це.
До речі, пише, що це мені не могло завдати шкоди, оскільки, як вона пише, освіту я здобув в Росії. То я, коли був в ув’язненні, екзамен на атестат зрілості здав там. Ніби це позбавляє мене прав як громадянина України отримувати інформацію українською мовою. Інколи так воно й є.
На жаль, потім Львівський обласний суд підтвердив ці її положення. Суд, до речі, у складі голови Юхименка, Петричко та Зубарєвої. Вони теж повторили ці нісенітні речі, хоча Закон “Про безпеку та якісь харчових продуктів” однозначно говорить, що забороняється випуск та реалізація товарів, які не мають інформацією державною мовою.
Тарас Марусик
Верховний суд України, до якого звернувся Михайло Павлишин з касаційною скаргою, розглянув цю справу тишком-нишком, тобто позивач дізнався про відмову через півроку, коли звернувся туди з відповідним запитом.
Відтак його скарга до Європейського суду з прав людини не мала продовження через те, що минув термін подання.
Михайло Павлишин
Тобто мені прийдеться розпочинати це митарство все спочатку.
Другий суд про рекламу до цього часу не вирішений. Вже більше, ніж півтора року, знаходиться у ВСУ. Мені прислали відповідь, що у зв’язку з великим завантаженням справа моя ще не розглянута.
Тарас Марусик
Михайло Павлишин переконаний, що людина, байдужа до своєї мови, історії – небезпечна для суспільства.
Михайло Павлишин
До речі, на цю тему дуже гарно сказав колишній редактор журналу “Континент”, небіжчик Максимов. Він писав, що весь досвід світової Історії свідчить, будь-яка національна ентропія, руйнування етнічних цивілізацій, знищення з лиця землі народів і держав завжди починалося з втрати мовної культури і з відмови від мовної самостійності, з капітуляції перед лінгвістичною експансією.
Кожна країна і будь-який народ має право захищатися від різної експансії, в тому числі і мовної, всіма засобами, які він має. Мова – гарант державного і національного збереження, втративши її, ми втратимо не тільки Батьківщину, але передусім - самих себе.
Мені дивно, що деякі наші керівники, високопосадовці їдуть на схід чи південь України і говорять російською мовою. Цим вони, по суті, провокують їх на дальше загострення цього питання, по суті, на дестабілізацію становища в державі.
Поки не буде стабільності, поки різні недруги внутрішні та зовнішні натискають на болючі точки України, дестабілізують її, доти не буде у нас ладу у самій державі, не буде й добробуту.
Історію його позовів далі.
Михайло Павлишин - колишній член Української Гельсінкської спілки, колишній малолітній політв’язень і колишній депутат Львівської обласної ради. Був головою обласних організацій Спілки політв’язнів та УРП. Свої два позови Михайло Павлишин подав на підставі закону “Про права споживачів” та інших українських законів.
Перший позов – до Залізничного районного суду міста Львова - відноситься до січня 2000 року. В товарах, які він придбав, не було інформації українською мовою. Другий позов – від 2004 року - стосувався реклами в журналі “Галицькі контракти”.
Михайло Павлишин пояснює причини відмови за першим позовом.
Михайло Павлишин
Суддя залізничного районного суду м. Львова Калиняк Оксана відмовила, тому що вона пише, що нібито в Україні російська мова є мовою міжнаціонального спілкування. Це, по суті, норма ще з часів Радянського Союзу, але, тим не менше, вона посилається на це.
До речі, пише, що це мені не могло завдати шкоди, оскільки, як вона пише, освіту я здобув в Росії. То я, коли був в ув’язненні, екзамен на атестат зрілості здав там. Ніби це позбавляє мене прав як громадянина України отримувати інформацію українською мовою. Інколи так воно й є.
На жаль, потім Львівський обласний суд підтвердив ці її положення. Суд, до речі, у складі голови Юхименка, Петричко та Зубарєвої. Вони теж повторили ці нісенітні речі, хоча Закон “Про безпеку та якісь харчових продуктів” однозначно говорить, що забороняється випуск та реалізація товарів, які не мають інформацією державною мовою.
Тарас Марусик
Верховний суд України, до якого звернувся Михайло Павлишин з касаційною скаргою, розглянув цю справу тишком-нишком, тобто позивач дізнався про відмову через півроку, коли звернувся туди з відповідним запитом.
Відтак його скарга до Європейського суду з прав людини не мала продовження через те, що минув термін подання.
Михайло Павлишин
Тобто мені прийдеться розпочинати це митарство все спочатку.
Другий суд про рекламу до цього часу не вирішений. Вже більше, ніж півтора року, знаходиться у ВСУ. Мені прислали відповідь, що у зв’язку з великим завантаженням справа моя ще не розглянута.
Тарас Марусик
Михайло Павлишин переконаний, що людина, байдужа до своєї мови, історії – небезпечна для суспільства.
Михайло Павлишин
До речі, на цю тему дуже гарно сказав колишній редактор журналу “Континент”, небіжчик Максимов. Він писав, що весь досвід світової Історії свідчить, будь-яка національна ентропія, руйнування етнічних цивілізацій, знищення з лиця землі народів і держав завжди починалося з втрати мовної культури і з відмови від мовної самостійності, з капітуляції перед лінгвістичною експансією.
Кожна країна і будь-який народ має право захищатися від різної експансії, в тому числі і мовної, всіма засобами, які він має. Мова – гарант державного і національного збереження, втративши її, ми втратимо не тільки Батьківщину, але передусім - самих себе.
Мені дивно, що деякі наші керівники, високопосадовці їдуть на схід чи південь України і говорять російською мовою. Цим вони, по суті, провокують їх на дальше загострення цього питання, по суті, на дестабілізацію становища в державі.
Поки не буде стабільності, поки різні недруги внутрішні та зовнішні натискають на болючі точки України, дестабілізують її, доти не буде у нас ладу у самій державі, не буде й добробуту.