Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:25

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: 8 жовтня 1665 року Михайла Дорошенка обраного гетьманом Правобережної України.


Віталій Пономарьов


Київ, 7 жовтня 2005 року.

Пам’ятаєте козацьку пісню про Дорошенка, який “веде своє військо, військо Запорізьке хорошенько”? Історики досі сперечаються, про кого тут ідеться: про гетьмана Михайла Дорошенка чи про його онука Петра, обраного гетьманом Правобережної України 8 жовтня 1665 року? Розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: - Чи знають нині українці, хто такий Петро Дорошенко? Перехожа: - Ой, це один із тих відомих... А, ні, знаю, але не пам’ятаю. Це хіба не один із тих, українських..., що за волю бився? Перехожий: - Він був дуже великим отаманом, під його керівництвом було дуже багато вояків.

Син козацького полковника Дорофія Петро народився у Чигирині, а навчався у Києво-Могилянській академії. З початком Хмельниччини він приєднався до козацького війська, був прилуцьким, чигиринським та черкаським полковником. У розпал громадянської війни Мала рада під Богуславом на півдні Київщини обрала тридцятивосьмирічного Дорошенка гетьманом Правобережної України. Він одразу уклав із Кримським ханством військовий союз, спрямованість якого сучасники зрозуміли однозначно:

“Дорошенко із своїми однодумцями безбожними хану кримському вчинив присягу на вічне підданство; ні царській величності, ні королю польському не служити, тільки з Ордою проти обох монархів воювати”.

Дорошенко подавив повстання козацької голоти та заколоти полковників. Під Браїловим на Поділлі гетьман за підтримки татарської кінноти Адиль-Гірея розбив польське військо. Скориставшись антимосковськими повстаннями на Лівобережжі, Дорошенко з військом переправився через Дніпро і в урочищі Сербине Поле неподалік Диканьки був проголошений гетьманом “обидвох берегів” Дніпра.

Дорошенко воював одночасно проти московської армії Григорія Ромодановського, запорожців Петра Суховія, війська польського короля та загонів уманського полковника Михайла Ханенка. Нарешті, військова рада над Росавою під Корсунем ухвалила рішення перейти під протекцію Туреччини. У листі до Стамбула гетьман так окреслив територію своєї держави: “По Перемишль, Самбір і од міста Києва на 12 миль, до Вісли і Німана, і до Сєвська і Путивля”.

Турецький посол привіз Дорошенкові булаву, бунчук, корогву, кафтан та грамоту, в якій султан визначив умови своєї протекції:

“Так, як служать мені господарі Волоський і Мультянський, щоб земля ваша в спокої була, і щоб ніхто її не пустошив. І за те не хочу від вас жодної данини, праці і дарів, але надаю вам вольності, при яких можете непорушно жити. Тільки ви, як буде мені потрібне військо, мусите йти з гетьманом, куди буде наказано. Якщо будете непорушно держати слово, буду всім вам і землі вашій оборонцем”.

Незабаром 100-тисячне військо султана Мехмеда Четвертого перейшло Дунай і з боями дійшло до Львова, примусивши короля Міхала Вишневецького визнати Козацьку державу в межах Брацлавщини та Київщини. Проте населення цих земель стало масово тікати від жахів війни на Лівобережжя. Говорить історик Олена Попельницька.

Олена Попельницька: - Дорошенкові докоряють тим, що він свого часу підписав військову угоду з Туреччиною. Але Дорошенко намагався об’єднати Україну, поділену під час доби великої Руїни на дві частини. Він намагався стабілізувати політичну ситуацію на Україні. Для цього була запрошена третя сила – фактично це аналог сучасним військам ООН. Але, на жаль, розбіжності у вірі призвели до того, що турецькі сили, замість того, щоб навести порядок і стабілізувати політичну ситуацію, вони призвели до ще більшої дисгармонії у політиці.

Віталій Пономарьов: - На Правобережжі проти турецько-татарської армії та Дорошенкового війська билися московська і польська армії та козаки лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Дорошенка звинувачували в тому, що він “запродав Україну в турецьке ярмо”, його залишили однодумці і майже все військо, а гетьманська столиця Чигирин перетворилася на невільничий ринок. Зрештою, Петро Дорошенко зрікся булави, згодом був вивезений до Москви і до України вже не повернувся. Говорить професор Віталій Щербак.

Віталій Щербак: - Ця людина зробила дуже багато можливого і, може, якоюсь мірою неможливого для консолідації українського суспільства. Є, звичайно ж, питання – чому не вдалося? Не вдалося з двох причин. З одного боку, в умовах громадянської війни саме українське суспільство не було готове до такої консолідації. З іншого боку, правителі сусідніх держав вбачали свої конкретні політичні інтереси щодо України. Петро Дорошенко є однією з тих постатей, які прагнули досягнути, по-перше, злагоди в нашому суспільстві, і по-друге – здійснити об’єднання в єдину соборну Україну, яку намагалися реалізувати його пращури і нащадки і в ХІХ, і в ХХ столітті.
XS
SM
MD
LG