Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:29

Пам’яті жертв Бабиного Яру.


Богдана Костюк

Київ, 11 жовтня 2005 року.

Бабин Яр. Назва урвища на колишній околиці Києва уособила страждання і смерть сотень тисяч євреїв, ромів, росіян та українців, розстріляних під час нацистської окупації міста у 1941 – 43 роках. Дослідники щороку знаходять нові факти, які стосуються того періоду в історії України, і чим далі у часі людство віддаляється від тих днів, тим частіше лунають голоси про те, що не можна забути Бабин Яр і його жертви. Київ не забув, про що свідчать акції, що відбуваються в українській столиці у ці дні.

(звуки літургії)

“Кров твого брата волає до мене з землі”. Ці слова, викарбувані на пам’ятнику “Мінора” у Бабиному Яру, стали лейтмотивом акції “День пам’яті розстріляних євреїв”, який єврейська громада Києва відзначила 9 жовтня. Сотні людей пройшли “дорогою смерті” від теперішнього Мотозаводу до Бабиного Яру, і, за словами рабина Блайха, “1941-го року фашисти зібрали тут євреїв – це було за два дні до Дня Спокути. Ми приходимо тепер сюди у неділю, напередодні Дня Спокути, приходимо щороку. Щоб відзначити цей день усією єврейською громадою”.

Нинішня українська влада та громадськість намагаються осмислити уроки Голокосту, трагедії Бабиного Яру, вшанувати належним чином пам’ять його жертв. Так, згідно з розпорядженням Президента Віктора Ющенка, нині розробляється концепція створення у Бабиному Яру історико-культурного заповідника - до увічнення 65-тих роковин цієї трагедії (вересень 2006-го року).

Своїми думками з приводу можливостей вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру обмінялись учасники “круглого столу”, організованого з ініціативи Єврейського фонду України та інших громадських організацій. Цю ж тему обговорювали і науковці, які підготували багатотомну збірку “Бабин Яр”. Отже, слово громадськості.

Тетяна Хорунжа, історик, Конгрес національних громад України:

“Бабин Яр – місце трагедії киян. І тут лежать кияни: євреї, роми. Ті, хто були у Сирецькому концтаборі: заручники, комуністи, українські націоналісти. Тут лежать різні люди. Увічнювати пам’ять треба усіх, це перше. Друге: статус історико-культурного заповідника не передбачає будівництва. Він передбачає організацію території. Як її організувати, як сформувати цю концепцію? Я вважаю, що дата, яка стоїть у розпорядженні Президента – 16 жовтня 2005 року – абсолютно неможлива. Це питання передане до Міністерства культури і туризму, яке переживає важкі часи. Ми не знаємо, хто там буде займатися цим питанням і чи є ті, хто ним має займатися. Ми вже маємо громадський комітет “Бабин Яр”, який очолюють люди, що, можна сказати, є совістю нашої нації: Дзюба, Попович, Глузман. Це авторитетна організація, давайте доручимо їй сформувати концепцію. Обговорити її на телебаченні, у пресі, у громадах, у місті. Лише після того можна створювати державну комісію і створювати якісь проекти, і це теж робити відкрито!”.

Професор Мирослав Попович, співголова комітету “Бабин Яр”, один з упорядників видання “Бабин Яр”:

“Комітет створений дійсно за ініціативою кількох людей, і це справді громадська організація. Спершу була конфліктна ситуація: ішлося про те, як буде відзначено, якими спорудами, меморіальними акціями те місце, де сталася трагедія. Чи, скажімо так, де продовжувалась упродовж окупації величезна людська трагедія. Але ми хотіли зробити, щоб полеміка була толератною та об’єктивною. І ми доклали усіх зусиль, щоб показати, де і як усе відбувалось (у Бабиному Яру)”.

Заступник директора Музею історії Києва Дмитро Малаков:

“Наш музей послідовно займався темою висвітлення правди про Київ часу окупації. 1998-го року, до 55-х роковин визволення Києва з-під нацистської окупації, музей уперше влаштував фото-документальну виставку про Київ часів окупації. У 2001-му році ми влаштували виставку до 60-х роковин трагедії Бабиного Яру. І ми сподіваємося, що у майбутній експозиції нашого музею знайде місце все більш і більш розкрита історія Києва часів окупації і зокрема – Бабиного Яру”.

Музей історії Києва готовий надати документи, необхідні для майбутнього заповідника, зазначає Дмитро Малаков. Про свою готовність допомогти владі у його створенні інформують громадські організації. Слово – за владними інституціями.

XS
SM
MD
LG