Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:43

“Споконвіку було Слово”: Викладання Богословія у школі.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 8 жовтня 2005 року

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом Міхал Плахі.

Сьогодні знову повернемось до теми визнання богослов» як наукової дисципліни і нагадаємо, що Україна єдина з поміж усіх колишніх країн радянського союзну не визнає теології.

Учасники наукової конференції, яка цими днями відбулась у столиці, обговорювали проблему викладання «Християнської етики», втім не оминули увагою питання ліцензування та акредитації релігійних навчальних закладів. Міністерству освіти і науки духовенство та науковці запропонували розробити механізми такої акредитації. Представники Церков заявили, що при формуванні програм навчальних закладів вони врахують державні стандарти. Втім, як зазначають релігієзнавці, саме міністерство освіти і блокує питання, які пов’язані з визнанням боголосвя як наукової дисципліни. Галина Терещук продовжує тему

Галина Терещук

Богослов’я - сукупність церковних учень про Бога й догмати релігії, так тлумачить словник. Богослов — це людина, яка намагається на основі власного досвіду і досвіду цілої Церкви осмислити й зрозуміти тисячолітній досвід християнства і зміст християнської віри, донести це розуміння до людей. Богослов намагається збагнути внутрішню динаміку живої християнської віри, її витоки в Об''явленні, у зустрічі людини з Богом у Христі. Богослов усвідомлює, наскільки важливим для повноцінного розуміння людини є її релігійне життя, а тому намагається повернути у сферу академічної дискусії питання про Бога, сенс людського життя, роль християнства в культурі. Так трактують поняття богослов в Українському Католицькому університеті.

Саме вихованці цього навчального закладу не визнані своєю державою. Їхні дипломи підтверджують в усьому світі, окрім України. Ще у лютому, нагороджуючи кращих людей помаранчевої революції у приміщенні львівського національного університету президент України Віктор Ющенко пообіцяв студентам УКУ виправити ситуацію. Тоді ректор університету отець Борис Гудзяк розповів про свого студента-богослова, який під час президентської кампанії після закриття дільниці в одеському селищі кинувся під машину, водій якої хотів відвезти нелегітимну виборчу урну. Однак цей студент, як розповів президентові отець-ректор, довів свою відданість Україні, але щодня від своєї держави чує: “Ні!”. Він не має, як тисячі українських студентів пільг при проїзді, медичного забезпечення, тобто усіх тих соціальних прав, якими користуються його однолітки. Молода людина позбавлена усього цього, тому що вона студент-богослов, а відтак в очах держави це, виявляється, тавро. Він навчається на спеціальності, яка для держави не існує.

Тоді у лютому президент був настільки розчулений розповіддю, що зі сльозами обняв студента, розвів руками і подивився на свою команду. Цікаво, що випускник УКУ, богослов, тобто з дипломом недержавного зразка, а значить без вищої освіти, працює в секретаріаті президента. І саме президент запросив молоду людину на роботу.

Відтак виглядає на те, що для міністра освіти, соціаліста Ніколаєнка, це не стало аргументом. Міністр Ніколаєнко заявляє, що закон про відокремлення Церкви від держави не дозволяє релігійній освіті бути легітимною в Україні, а Президент вважає, що людина з дипломом богослова недержавного зразка гідна працювати в державних органах влади.

Василь Зілгалов

Перериваючи на якусь хвилину розповідь Галини Терещук зі Львова, пропонуємо слухачам “Споконвіку було слово” інформацію з релігійного життя. У робочій патріаршій резиденції в Чистому провулку в Москві почалося засідання Синоду Російської православної церкви під головуванням патріарха цієї церкви. У ньому також беруть участь представники Української православної церкви Московського патріархату, митрополит Київський і всієї України Володимир Сабодан. Серед інших питань на порядку денному Синоду Української православної церкви – релігійна ситуація в Україня, зокрема перенесення кафедри греко-католиків зі Львова до Києва. Нагадаємо, що Російська православна церква вважає Україну своєю канонічною територією. І Галина Терещук продовжує тему визнання богослов’я як наукової дисципліни в Україні.

Галина Терещук

Цими днями під час перебування у Львові на міжнародному економічному форумі кореспондент радіо «Свобода» запитала у президента Віктора Ющенка, чому перша особа держави не виконує своїх обіцянок перед студентами – богословами.

Віктор Ющенко

Те, що ми говорили про християнську етику та мораль, як дисципліну, починаючи із вересня цього року, пора впроваджувати як дисципліну. Я розумію, що у багатьох закладах є невелика готовність відносно навчальної бази, посібників, навчального персоналу. Але ми домовилися з міністром освіти: там, де є готовність, цей предмет впроваджувати як дисципліну. Християнська етика як дисципліна має бути впроваджена у середніх школах України.

Галина Терещук

Коментарі, як кажуть, зайві. Про християнську етику від президента почули, а про богослов я –ні…

Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар запропонував президентові України пілотний проект, який включав би не лише ліцензування богословської програми, а процедуру акредитування отриманих дипломів і визнання наукових ступенів теологів здобутих за кордоном. В Україні наукових теологічних ступенів в радянський період не видавала, а закордонних міністерство освіти не визнає. Так, як наприклад, ректор УКУ отець Борис Гудзяк захистив дисертацію в інституті українознавства, але Вища Атестаційна Комісія України, в підпорядкуванні Кабінету міністрів, не підтвердила його науковий ступінь доктора філософських наук, яку ректор здобув у Гарварді…

Львівські науковці ситуацію щодо зволікань міністерства освіти в питанні визнання богослов я як наукового предмета пояснюють просто: працівники міністерства освіти у переважній більшості старі кадри радянського періоду, які далеко не є симпатиками української церкви. А значить Україні ще доведеться бути на задвірках, оскільки навіть в Росії і Білорусі офіційно визнано богословську освіту. «Відокремлення Церкви від держави не означає відокремлення духовності від суспільства, релігійного й інтелектуального життя – від суспільного й політичного життя», зазначив отець Борис Гудзяк.

В Україні сьогодні панують подвійні стандарти і це очевидно. Богослов’я державою, а точніше українською владою, не визнається, натомість перші особи держави публічно хрестяться, а день незалежності України розпочинають молитвою у храмі...

Василь Зілгалов

Не виключено, що в не зовсім далекій перспективі в Україні будуть відкриті подвір’я Константинопольського патріярхату, тобто офіційні представництва Вселенського Патріярха. Принаймні над цим вже глибоко задумалися в Українській православній церкві, яка перебуває в духовній єдності з Московським патріярхатом.

Мій колега Тарас Марусик цікавився думками з цього приводу двох представників двох гілок українського православ’я.

Тарас Марусик

Після Помаранчевої революції багато хто на перших порах принишк, чекаючи подальшого розвитку подій. Це стосувалося також і Української православної церкви Московського патріархату, яка не з найкращого боку засвітилася під час президентських виборів. Але принишклий народ поволі розпростер плечі – і тому що помаранчева влада не зробила навіть спроби подай проаналізувати ситуацію річної давности, і тому що наближаються нові вибори.

Архиєпископ Херсонський Української православної церкви Московського патріархату Йонафан стривожений перспективою відкриття представництв Константинополя в Україні. Він вважає, що це робиться за спиною митрополита УПЦ МП Володимира:

Архієпископ Йонофан

Це питання про відкриття подвір’я, так називаємих, можна сказати амбасад посольств Константинопольських в Києві, Львові і Одесі. Це дуже важливо для нашої церкви і це стосується етики взаємовідносин і канонічне тут питання між всіма православними церквами. І це неправильне рішення відкриття цих посольств церковних, так би мовити, за ініціативою уряду та Президента Ющенка. Це може мати дуже негативні наслідки для православ’я в Україні і віддалить єднання наших православних, але можна сказати, привнесе розкол у вселенське православ’я. Я вважаю, що це пряме втручання держави попри Конституцію, попри закони про свободу совісті. Це на руку всім розкольникам.

Тарас Марусик

Я поцікавився в з прес-секретаря Української православної церкви Київського Патріярхату ігумена Євстратія, чи йому щось відомо про відкриття офіційних представництв Вселенського Патріярха в столиці Україні і кількох містах:

Ігумен Євстратії

Така інформація дійсно є про те, щоб в Україні відкрити подвір’я Константинопольського патріархату, і що це могло би певним чином сприяти унормуванню канонічної ситуації в українській церкві. Але наскільки це питання наближене до реалізації, мені сказати важко. Поки що це все на стадії розмов, обмірковувань, обміну думками між Константинопольським патріархатом, українською державою, всередині України. По тим даним , які є маю це ще не знаходиться в стадії реалізації. Але найближчим часом все може змінитися.

Тарас Марусик

Ігумен Євстратій каже, що Українська православна церква Київського Патріярхату лише б вітала такий крок Константинопольського патріярхату.

А ось що прес-секретар УПЦ КП відповів на запитання, це прискорить єднання українського православ’я чи, може, навпаки, внесе додатковий розкол у нього.

Ігумен Євстратії

З огляду на ту позицію, яка є у Константинопольського патріархату, а ця позиція , думаю, слушна, що питання єднання православ’я в Україні є в першу чергу внутрішнім питанням. Допоки в Україні не буде між церквами певного консенсусу і певного порозуміння між церковними діячами. Доти зовнішні сили нам такого єднання і такого об’єднання не подарують. Можливо, що при певних умовах відкриття таких подвір’ї могло би дати поштовх для створення помісної церкви.

Василь Зілгалов

Перериваючи репортаж Тараса Марусика, пропонуємо нашим слухачам ще одну інформацію, але вже з історико-культурним, історико-релігійним ухилом. Археологічні дослідження фундаменту Десятинної церкви, які почалися влітку цього року продовжують приносити нові знахідки. Починаючи з перших досліджень до сьогоднішнього часу ніхто не міг напевно сказати, чи будувалася Десятинна церква відразу у тому великому обсязі, чи може була спочатку церква-першооснова, на якій впродовж століть виростали прибудови. Ці сумніви не полишали дослідників, і лише минулого тижня вдалося встановити істину. За словами гостя із Санки-Петербурга завідуючого секції архітектурної археології державного ермітажу Івана Іонисяна, церква була побудована відразу наприкінці Х століття на початку ХІ. Але на початку ХІІ століття вона пережила ремонт, дуже серйозний, капітальний ремонт, якщо сказати. Люди розбирали не тільки стіни, але й частину фундаменту, щоб покласти його знову. Але чому вони це зробили? Очевидно, з церквою сталась якась катастрофа. Яка саме? “Ми можемо тільки припускати, - вважають археологи, - бо тоді в Києві було багато землетрусів, тож цілком імовірно, що черговий підземний поштовх зруйнував стіни споруди”. Можливо, церква постраждала через сейсмічну активність характерну для давньоруської доби. І Тарас Марусик продовжує тему відкриття Константи польських представництв на територію України.

Тарас Марусик

І знову - архиєпископ Херсонський УПЦ МП Йонафан. “Чи Ви особисто і далі вважаєте, що територія країни є канонічною територією Російської православної церкви” – запитав я його навпростець. Владика відповів запитанням на запитання:

Архієпископ Йонофан

А хто так не вважає?

Тарас Марусик

І додав:

Архієпископ Йонофан

в стосунках між цервами це – факт, але я хотів би додати, що Україна все ж таки підпорядковується Московському патріархату. Отже питання про юрисдикцію тут не встає. Тут встає питання про межі, скажімо, відповідальності Константинопольського патріарха в питаннях єдності, відновлення єдності там, де це потребує. Так, тлумаченням канцелярії Константинопольської патріархії вселенський патріарх поширює таку відповідальність на всю земну кулю. А православні церкви несербського походження, не тільки російська церква: і болгарська, і польська, румунська – вони це відкидають. Тобто ставиться під сумнів не те, що українська церва перебуває в юрисдикції Московського патріархату, а ставиться питання про межі церковної відповідальності церковного служіння Вселенського патріархату.

Тарас Марусик

Як відомо, навесні цього року офіційна делегація Вселенського патріархату заявила, що Константинопольський престол сприймає Україну як свою канонічну територію. В інтерв’ю тижневикові “Дзеркало тижня” єпископ Іларіон (Рудик) так пояснив це (цитую): “За патріархом Константинопольським Фотієм (877—886 рр.), у православній церкві адміністративні церковні зміни наступають услід за політичними у країні. Як свідчить церковна історія, після розпаду Оттоманської імперії у ХІХ сторіччі Вселенська патріярхія врегулювала статус православних церков у новоутворених балканських державах, а в ХХ сторіччі — православних церков у Польщі, Албанії, Чехословаччині, Фінляндії, Естонії. Україна як незалежна держава відбулася. Це засвідчила й нещодавня помаранчева революція. Тепер час і віддана праця громадян нашої країни працюють на українську націю. Немає жодних сумнівів, що українське церковне питання рано чи пізно з Божою поміччю буде вирішене — це вже незворотний процес...

На мій погляд, майбутнє українського православ’я без змін його канонічної іпостасі несе фатально загрозливі наслідки для православ’я як тисячолітнього релігійно-культурного чинника самоідентифікації української нації. Збереження теперішнього неврегульованого статусу православної церкви в Україні може породити серйозні проблеми для Вселенського православ‘я, які будуть у цілому ослаблювати його місію і місце в сучасному християнському світі” (к. ц.). Тарас Марусик, РС, Київ.

Василь Зілгалов

В Українському суспільстві не перший рік дискутується питання на предмет необхідності створення в Україні Єдиної помісної православної церкви. Ця тема час від часу набуває все більшого звучання у мас-медіа, в політичних і церковних кругах. Тему досліджує Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Те що держава не стоїть осторонь проблеми створення в Україні Єдиної помісної православної церкви засвідчує той факт що президент Віктор Ющенко неодноразово наголошував на необхідності церковного єднання і створення єдиної помісної православної церкви. Щоправда при цьому глава держави зазначав що це справа самих церков. Ось як це питання бачиться главі УПЦ КП Філарету.

Патріарх Філарет

Уже суспільство говорить тільки про те, щоб в Україні була одна помісна православна церква, тобто Київська церква, а не московська. Зараз процес об’єднання іде, про це заявляють Українська автокефальна православна церва. Навіть деякі ієрархи Московського патріархату в Україні говорять про автокефальну українську церкву, а це вже свідчить про відокремлення від патріархату.

Микола Закалюжний

Філософ і головний редактор газети Наша Віра Євген Сверстюк вирішення проблеми єднання церков бачить дещо інакше і схвалює певні кроки Президента на цьому шляху.

Євген Сверстюк

Я думаю, що ці дії, які зробив Ющенко в напрямку контакту з Константинопольським патріархатом, Варфоломієм, і ініціатива створення подвір’я Константинопольського патріархату в Києві – це є добрі ініціатива. І можливо, навколо цього може бути гуртування з трьох гілок православної церкви, які є в Україні. Бо є добрі священики і в УПЦ МП, в Київському патріархаті, і в автокефальній церві, які є готові стати понад політичними розрахунками і творити справжню церкву.

Микола Закалюжний

Багато в суспільстві говориться про церковну єдність про створення єдиної помісної православної церкви. Для чого це потрібно робити. Таке запитання я адресую православному патріарху Ігорові Ісиченку.

Ігор Ісиченко

Це прекрасне запитання. Я думаю з цим питанням сьогодні потрібно звертатися до чиновників. Які перейнялися цією ідеєю. Для кожного християнина єдність церкви є одним із найвідповідальніших завдань, викликів. Христос молився до Бога отця, щоб всі були одно, як єдина Пресвята Троїця. Для віруючої людини тут питання не мало б поставати. Але річ у тім, що в останні роки у нас відбувається підміна понять в творенні єдиної церкви. Причому немає різниці між подіями 1930 року, коли ліквідувалася Українська автокефальна православна церква митрополита Липківського, 1946 року, коли греко-католицька церква приєднувалася до Московського патріархату і 1992 року, коли адміністрація Президента Кравчука проголосила об’єднання УПЦ Московського патріархату і Української автокефальної православної церкви в єдину церкву, що вийшла третя православна церква України – Українська православна церва Київського патріархату. Я думаю, що найоб’єктивнішою причиною, які мали кожен із цих соціальних експериментів була втрата сенсу цієї церкви – навіщо потрібна та дорога, яка не веде до храму? Якщо маса апаратних сил та енергії витрачається тільки для того, щоб створити цю організацію без чіткого бачення її сенсу, без спрямування її до спасіння, то нічого доброго з того не вийде.

Василь Зілгалов

Створення єдиної православної автокефальної церкви в Україні є справою не тільки, і не стільки релігійною. Якщо Якщо формально церква відокремлена від держави, то політика і держава аж ніяк не відокремлені від церкви. То чи

можливе створення в Україні єдиної помісної церкви і від чого це залежить? Ці та інші питання наш колега Микола Закалюжний з’ясовував у перехожих на вулицях Києва.

Хотілось би. Що це дасть? Можливо нічого не дасть, але для держави це було б важливіше, ніж для людей. Бо люди хотять і таку, і таку. Конєшно, залежить від держави. Конєшно, залежить від єпископів, вони ж властю поділитися не хотять, я так понімаю.

Я вважаю, що ні. Тому що ніякий патріархат не захоче об’єднуватися в єдину церкву, бо для них це не вигідно. Це означає, що з усього цього керівництва треба обирати якесь певне. І виникне багато суперечок. І так ніколи не об’єднаються.

Так, але пізніше. Ступінь незалежності України відносний. І доки ми залежні від Росії помісної церкви не буде.

Думаю, що буде. Адже це релігія, а в релігія не може бути роздраю. Але не зараз, бо зараз політика сильно впливає на церкву. Що той період виборів був, що другий. І вже зараз проскочило в новостях, що церква якось вмішується в виборний період. Чи виборний період впливає на церкву. Мені не подобалось, коли під час перших виборів я бачила по Києву “хресні ходи”, де замість образу Христа був образ одного з кандидатів. Через роки 2-3 не раніше.

На сьогоднішній час важко сказати. Керівники церков домагаються і люди теж домагаються. Через владні структури Росії іде тиск на Україну, щоб такої церкви не було. В Україні найбільше храмів має Російська православна церква і можна здійснювати вплив на свідомість людей, пропагуючи їхні ідеї. На сьогоднішній день це питання є назріле. Важливо, щоб держава в нього втрутилась.

Це залежить від Президента. А вірять в Бога всі: і ті, і другі. А патріарх должен буть один – український. Ну, не при Ющенку. Бо він слабохарактерний. Треба такий, що посадив двох патріархів і сказав: “Отсюда должен один вийти”. Різниці нема: чи Філарет, чи Володимир. Бог один.

Не знаю. Я цим питанням не цікавлюся. Тому що воно релігійне.

Василь Зілгалов

І після Київських вулиць повернемось знову до представників церкви і політологів щодо створення єдиної православної церви в Україні. Слово знову Миколі Закалюжному.

Микола Закалюжний

Патріарх Ігор церковну єдність бачить по інакшому. На його думку, це перш за все духовна єдність.

Ігор Ісиченко

Я б сказав, що для нас невичерпним резервом є не об’єднання, бо при поєднанні хворих частин, навряд чи матимемо здорове ціле. А творення єдиної помісної церви у вимірах усіх православних юрисдикцій сучасної України. Насамперед, формування здорового місіонерського духу, який потрібен церкві, формування добрих толерантних взаємин між християнами України. Саме із цього ми повинні починати: із фундаментальних досліджень над нашою київською спадщиною, усвідомлення того, що є ця спадщина і як вона має інкультуруватися у суспільство постіндустріального часу. Виведення за межі будь-яких об’єднавчих процесів того кримінального заробітчанського елементу, який накопичився на цей часу церквах.

Микола Закалюжний

На думку політолога Вадим Карасьова питання щодо створення єдиної церкви повинно дискутуватися в суспільстві, з тим щоб можна було визначитися, як бути.

Вадим Карасьв

Україна має все ж таки визначитися, який тип релігійної ідентичності, який тип міжконфесійних відносин, яка релігійна церковна організація має бути сьогодні в Україні. Президент це питання має ставити, але воно має ставитися не для того, щоб приймати якісь рішення, для того, щоб суспільство дискутувало по цим питанням і робило свідомий конфесійний вибір. Створення єдиної церви на базі українського православ’я – це досить складний і тривалий процес. Якщо Україна вибере шлях багатоконфесійності, то це один шлях політичної і культурної ідентичності, який буде відчуватися і на зовнішній політиці і на внутрішній політиці, якщо буде сильна УПЦ МП, греко-католики і українська православна церква. Не може не бути впливу тоді Московського православ’я на український процес. Якщо ж все таки буде створена єдина православна церва. То це може стати фактором консолідації і впливу на політику. Ось як у Польщі. Польща була створена як нація саме на базі такої єдиної церкви.

Микола Закалюжний

Процес церковної єдності є довготривалим і складним, але він очевидно залежить від того наскільки саме суспільство дозріє до того, щоб не на словах, а на ділі бути братами во Христі. Микола Закалюжний, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”. Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії режисер Міхал Плахі.

І перш ніж попрощатися, хочу нагадати слухачам у зв’язку із згаданими вище дискусіями про канонічні території, про богослов’я слова апостола Павла, звернуті ним свого часу до жителів грецьких Афін. Апостол Павло зокрема сказав: “Мужі-атеняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні, переходячи через ваше місто і приглядаючись до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому написано було “Невідомому Богові”. Те, отже. Чому ви, не відаючи, йому поклоняєтесь, те я вам звіщаю: Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши владикою неба і землі не живе у нерукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, ніби Він потребував чогось, давши всім життя, дихання і все. Він створив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього поселення, щоб вони шукали Бога чи, може, навпомацки, не знайдуть Його, хоч Він у кожному з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося існуємо, як деякі з ваших поетів сказали, бо й ми з його роду. Бувши отже з Божого роду, ми не повинні думати, що божество подібне до золота, каміння, твору мистецтва і людської вигадки”, - підкреслив апостол Павло перед афінянами. Отже ми ще раз повторюємо ці слова апостола Павла для тог, щоб підкреслити, що Бог поряд.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG