Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:26

Александр Мілінкєвіч: “Ми будемо надійним мостом для Росії і Європи, але не прохідним двором”.


Людмила Литовченко


Розмова з Александром Мілінкєвічем – єдиним кандидатом від демократичних сил Білорусі на майбутніх президентських виборах.

Людмила Литовченко: Пане Мілінкєвіч, один український політолог сказав, що головна інтрига майбутніх президентських виборів у Білорусі полягає не в тому, кого оберуть главою держави, а в тому чи кандидат від опозиції сам зніме свою кандидатуру, чи з ним, скажімо, щось станеться випадково. Який варіант ви вважаєте реальним?

Александр Мілінкєвіч: Я відразу скажу, що Лукашенко матиме людей, які зніматимуть свої кандидатури на його користь, але я до них не належу. Це - перше. Я знімати свою кандидатуру не буду. Я усім обіцяв і дотримаюсь слова: я піду до кінця. Волі вистачить і характеру вистачить. Зробити щось з кандидатом влада, безумовно, може. Вона вже це продемонструвала. Вона вже і політиків ліквідовувала, вона і в тюрми їх саджає беззаконно, але ми готові до цього. Я скажу щиро: якщо вовків боїшся, то і до лісу не треба ходити. Безумовно, людина, яка бере на себе таку відповідальність, повинна розуміти, що його чекає. Я знаю, але мужність перемагає страх, який є в кожної людини.

Людмила Литовченко: Тобто знімати свою кандидатуру ви не будете?

Александр Мілінкєвіч: /сміється/ Не дочекаються!

Людмила Литовченко: Вважають, що режим Лукашенка зумів не лише проголосити, а й реалізувати досить ефективну соціально-економічну політику. Можливо так виглядає лише на тлі менш вдалих сусідніх з Білоруссю економік, але цифри, які я тут не буду називати, свідчать про те, що люди мають хліб і до хліба. Що Ви запропонуєте населенню, як майбутній президент Білорусі?

Александр Мілінкєвіч: Лукашенко завжди любить говорити народові, що, мовляв, я забезпечив вам і чарку, і шкварку. Людина ніби має цим задовольнитися і плескати в долоні. Але я скажу, що в Білорусі людей, яким лише це потрібно, не так багато. Людина все-таки має гідність. Не залежно від віку, від національності, від віросповідання - просто людині хочеться бути людиною.

Можливо, я не достатньо знаю історію української помаранчевої революції, але мені здається, що там люди так само вийшли не тому, що їм бракувало хліба. Люди хочуть відчувати свою гідність. Скажу щиро, що режим Лукашенка дійсно забезпечив відносну економічну стабільність: пенсіонери отримують невеликі пенсії, але постійно і вчасно, люди отримують зарплати не такі великі, але цього вистачає на більш-менш нормальне життя. Людей принижує той страх, в якому вони живуть. Система, за якої вони стають рабами. Люди так жити не хочуть. 60-70 % людей хочуть змін. І ми сподіваємося саме на почуття гідності цих людей.

Людмила Литовченко: Чи, на вашу думку, населення Білорусі готове до демократичних змін? Можна припустити, що під час виборів режим Лукашенка чинитиме опір новим силам. Можливі фальсифікації і т.і. Люди вийдуть на вулицю на знак протесту? Чи можлива революція в Білорусі – помаранчева, біло-червона, чи будь-якого кольору?

Александр Мілінкєвіч: Скажу два слова на тему “революція”. Зараз білорусів лякають цим словом, бо революція зазвичай - це коли кров проливається, когось в тюрми саджають. Великою мірою на Україні була не революція класична. Мені здається, на Україні була революція духу. Люди вийшли і відстояли свій дух. Ми так само хочемо відстояти наш дух. Думаю, що сьогодні, по-правді кажучи, наші люди не вийшли б на вулицю, але ми маємо ще 9 місяців. Ми знаємо, як іти до людей, ми знаємо, що їм сказати і ми впевнені, що, коли влада в черговий раз порушить закон, люди вийдуть разом з нами на вулицю і змагатимуться мирним шляхом за те, щоб усе робилося згідно з законом. З нашого боку насильства не буде.

Людмила Литовченко: Яким Ви бачите розвиток взаємин з Росією?

Александр Мілінкєвіч: Мені здається, що ми зможемо на новому ґрунті збудувати нові стосунки з Росією. Безумовно, Росія для нас - стратегічний партнер, велика країна, з якою треба торгувати, співпрацювати, але завжди на підставі того, щоб все було взаємовигідним. Ми готові врахувати російські геополітичні інтереси, але так, щоб це не шкодило нашим інтересам. Не буде різких рухів. Ми не збираємось змагатися з Росією. Навпаки, ми хочемо товаришувати і хочемо розвіяти міф про створення єдиної держави. Всі вже втомилися. Ніякої держави нема. Просто Лукашенко свого часу хотів сісти на місце Єльцина. Зараз, при Путіну, такої надії він не має, то ж і держави цієї він не хоче. То все була суцільна імітація. Люди давно це зрозуміли і не вірять, але люди хотіли б співпрацювати і з Заходом, і зі Сходом. Цього ж хочуть і політики. Білорусь повинна використати своє географічне становище. Коли запитують: або - або, кажу, не буде або - або. Буде і Захід, буде і Росія. Ми будемо надійним мостом і для Росії, і для Європи, а не прохідним двором. Ось це буде обов’язково. Мені здається, що і Путін багато разів говорив, що він за прагматичний підхід у взаєминах між державами. З нашого боку так само буде прагматичний підхід. Вважаю, що на таких підставах буде легше будувати співпрацю.

Людмила Литовченко: Пане Мілінкєвіч, ваш погляд на вирішення проблеми Єдиного Економічного Простору.

Александр Мілінкєвіч: Безумовно, це вельми важлива і вигідна річ. Ми будуватимемо і економічний простір, і будемо вивчати наше митне законодавство, наближувати його до російського, українського, до інших сусідів. Але щоразу ми повинні прораховувати: вигідно це нам, чи не вигідно. Не буде політичних гасел. Я б не сказав, що, коли ми хочемо співпрацювати з Європою, то мусимо занедбати стосунки з Росією. Візьміть приклад Литви, чи Польщі. Вони співпрацюють з Європою і увесь час шукають добрих економічних взаємин з Росією. Це - великий ринок, енергія і так далі - просто треба будувати взаємини з усіма сусідами. Не треба протиставлень. Я вважаю, що під час поїздки нашої коаліції до Москви, ми будемо говорити про те, чого хоче білоруський народ, бо політики повинні виконувати волю народу. Наш народ бажає бути нейтральною країною. Абсолютна більшість нашого народу не хоче входити до жодного блоку. Згідно з Конституцією, до НАТО ми можемо не входити, але військова співпраця з Росією у нас широко розвинена. І, коли ми хочемо виконувати волю народу, записану в Конституції, то поступово треба пояснювати Росії наш підхід. На території Білорусі є російські військові бази. Якщо ми прийдемо до влади і відразу скажемо: забирайте свої бази... Справжні партнери так не роблять. Росія зацікавлена в цих базах. Для нейтральної Білорусі це небезпечно, але ми мусимо враховувати також їхню позицію. Просто треба розмовляти щиро. Я - за щиру політику.

Людмила Литовченко: Пане Мілінкєвич, відомо, що Ви доклали чимало зусиль для розвитку білоруської мови. Нинішня подвійна мовна політика існуватиме в разі вашого приходу до влади? Яку офіційну мову матиме Білорусь?

Александр Мілінкєвіч: Білорусь матиме лише одну офіційну мову - білоруську. Скажу про людей, що в Білорусі розмовляють російською мовою: ці люди повинні почуватися комфортно. Вони не повинні почуватися ізґоями з тієї причини, що вони не володіють білоруською мовою. Але коли людина хоче мати державну працю, вона мусить володіти білоруською мовою і я вважаю за нормальне, коли такі люди повинні проходити іспит з білоруської мови. В Білорусі не існує рівності мов. Власне, вона існує формально. Я розповім і люди в Україні це відчують серцем, що на заході Білорусі в місті Гродно в 90-му році не було жодного білоруського класу, жодного польського і т.д. За чотири роки нормальної праці без насильства в місті вже було 75% білоруських перших класів. З’явилася велика польська школа, була недільна єврейська і литовська.

Як ви думаєте, скільки сьогодні є білоруських класів після 10 років правління Лукашенка? Нуль. Жодного класу. Йде жахлива боротьба за ці класи. Лукашенко вогнем винищував мову, тому що вона перешкоджала йому будувати його похід на Москву. Люди, котрі закінчують білоруську школу, не хочуть до Радянського Союзу. Вони хочуть жити в своїй чудовій країні. Нам така школа потрібна і ми її зробимо.

Людмила Литовченко: пане Мілінкєвіч, як ви збираєтесь вирішувати проблеми національних меншин і в першу чергу української, а це - розвиток мови, культури, шкільництва, засобів масової інформації?

Александр Мілінкєвіч: Знаєте, краще за мої слова скаже те, що я робив, коли був одним з керівників міста Гродно. Люди, які дбали про білоруське відродження, дорікали мені, що я занадто багато уваги приділяю не білоруським справам, а польським, литовським, єврейським і українським. Скажу щиро, що в Білорусі мають відродитися всі нації, включно з білоруською. Я все зроблю, щоб українці в Білорусі мали свої школи, гуртки, свою культуру, тому, що це збагатить Білорусь. Коли мене запитують про це, я завжди кажу: справжня культура не боїться одна одної. Вони зміцнюють одна одну і збагачують. Це - абсолютно щиро і про це говорить досвід моєї праці.

Людмила Литовченко: Пане Мілінкєвіч, якої допомоги Ви очікуватимете від України в разі вашого приходу до влади?

Александр Мілінкєвіч: Я дуже хотів би, щоб наші сусіди, в тому числі Росія, розуміли, що майбутнє Білорусі - це її демократичні сили. Це - молодь, люди з кращою освітою, люди, які хочуть будувати країну. Ми потребуємо підтримки цього процесу. В першу чергу моральної підтримки: на міжнародних форумах, в розмовах міністрів закордонних справ. Крім того, для нас дуже важлива співпраця тих організацій, котрі сприяють демократизації Білорусі. Ми маємо тісні стосунки з українськими громадськими організаціями. Дуже важливо, щоб співпрацювали партії - білоруські зі своїми відповідними партнерами в Україні. Безумовно, позиція України, президента, міністра закордонних справ відіграє величезну роль: як вони реагуватимуть на те, що відбуватиметься в нас. Ми дуже просимо солідарності. Мій прадід і пра-прадід змагалися в повстанні Кастуся Каліновського 1863-го року, я дуже гордий цим. Це робить мій дух сильним. Вони змагалися під гаслом “За нашу і вашу свободу”. Я дуже прошу, щоб і ми сьогодні працювали під цим гаслом.

Людмила Литовченко: Але, на жаль, обставини складаються так, що в лавах українських демократичних сил останнім часом доводиться спостерігати розкол. Дехто з тих, хто стояв пліч-о-пліч на трибуні Майдану, останнім часом не доходять згоди. Яку політичну силу ви підтримуватимете в Україні?

Александр Мілінкєвіч: Я хочу щиро побажати, щоб на Україні, якщо і були кризи, то існували не довго. Це надзвичайно важливо для нас. Я не виступаю ані за одну, ані за іншу силу, бо вважаю, що це - справа внутрішня. Для мене важливо наступне: ми живемо не в інформаційному просторі. Ми живемо в тотальній пропаганді офіційної влади. Як тільки на Україні виникне маленька проблема, вони такі щасливі, такі радісні. Мовляв, бачите, до чого призводять переміни. Тому ми навіть егоїстично, з нашого погляду, дуже хочемо, щоб на Україні якомога швидше був поступ. Нам дуже потрібен український успіх. Тоді нам легше буде йти до людей і говорити: ось подивіться, крові не було, люди починають жити ліпше. В цьому і український, і наш великий інтерес.

Людмила Литовченко: Офіційні стосунки між Україною і Білоруссю, які ми спостерігаємо останнім часом – висловлювання Анатолія Кінаха на підтримку Лукашенка, візит Юрія Єханурова до Мінська – це сприяє зміцненню режиму Лукашенка, на вашу думку?

Александр Мілінкєвіч: На жаль, мушу сказати неприємну річ для політиків, що пробують це зробити. Річ у тім, що і Польща, і Литва і Євросоюз, і зараз деякі українські політики хочуть виховати Лукашенка. Хочуть навернути його до демократії, де він ніколи не був, і сподіваються, що він просто чогось не розуміє, йому можна пояснити і вже завтра він виправиться, проведе нормальні вибори і так далі... Це не має сенсу. Хоча б тому, що Лукашенко розумний чоловік і знає: коли він сьогодні проведе демократичні реформи, його вже більше не оберуть. А він не хоче позбутися влади. Тому співпрацю з Білоруссю я будував би таким чином: є влада, її ніхто не ізолював, вона сама себе ізолювала. Це - самоізоляція. Не хоче, то й не треба співпрацювати з демократичними країнами. Та крім влади є ще громадянське суспільство в Білорусі. Дуже добре розвинене, як на наші умови. З ним треба співпрацювати. Це - громадські організації, незалежні профспілки, це - засоби масової інформації, молодь, котра вчиться і треба, щоб вона розуміла європейські цінності. Є ніби дві Білорусі. При тому громадянське суспільство - це майбутнє Білорусі. Це - перспективна Білорусь. І кожній країні варто поставити на цю частину суспільства.

Людмила Литовченко: Існує давня проблема в українсько-білоруських взаєминах – це проблема кордону і боргу. Пане Мілінкєвіч, який ви бачите шлях її вирішення?

Александр Мілінкєвіч: Я обіцяю одне: коли наша коаліція переможе і я керуватиму державою, ми не зволікатимемо з цим питанням. Воно штучне. Воно не вирішується навмисне, щоб мати певні впливи на Київ. Такого не буде. З друзями так не чинять. Ми визначимо кордони. Ми обміркуємо інші питання і вирішимо. Сьогодні я офіційно даю слово.

Мар’яна Драч: Чи змінилася робота українських дипломатів у Мінську після зміни влади в Києві?

Александр Мілінкєвіч: Щиро кажучи, я не відчув цього. Раніше дві амбасади - українська і російська - ніколи не запрошували представників демократичних сил, не лише партійних, а й громадських діячів на певні заходи. Для мене не важливо, щоб кожна амбасада мене запрошувала. Для мене важливо, щоб найближчий наш сусід, який став демократичною Україною, не боявся білоруської влади, не боявся запрошувати людей і від влади, і від опозиції.

Людмила Литовченко: Пане Мілінкевіч, відомо, що Конґрес демократичних сил Білорусі, що відбувся нещодавно в Мінську, планували провести в Києві. Так не сталося, але, напевне, запрошення з Києва і надалі залишається дійсним для вас. Коли ви відвідаєте Україну?

Александр Мілінкєвіч: Я дуже хотів би відвідати закордонні країни, особливо наших сусідів, тому що найбільшої підтримки ми чекаємо саме від них. Але мої колеги по коаліції ще перед моїм від’їздом до Праги просили мене спочатку у себе в країні зробити все необхідне: побудувати штаби, поїхати до людей, поговорити з ними. І коли буде побудована структура, тоді, сказали вона, їдь за кордон. Тому, може швидко це не станеться, але для мене візит в Україну був би дуже важливий.

Людмила Литовченко: Дякую вам, пане Мілінкєвіч, і бажаю перемоги.

Александр Мілінкєвіч: Дякую. Мілінкєвіч не може перемогти. Перемогти повинна коаліція демократичних сил. В 91-му році ми здобули незалежність, а зараз здобудемо свободу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG