Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:00

Підсумки хвилі переселенців з Донецька в Київ.


Сергій Гармаш

Донецьк, 26 жовтня 2005 (RFE/RL) - Донеччина ще три роки тому переживала процеси, які зараз відбуваються у Львові. Тоді після призначення Віктора Януковича прем’єром донецькі переселенці спричинили до сплеску цін на житловому ринку столиці. Чим закінчився той процес після Помаранчевої революції?

Восени 2002 року почалось чергове переселення, як тоді казали “донецьких” у Київ. Чергове - тому що перша хвиля була на початку дев’яностих, коли віце-прем’єрами були Юхим Звягільский та Валентин Ландик. Але тоді цей процес не був таким масовим, як це відбувалось три роки тому, коли прем’єр-міністром став Віктор Янукович. Тоді майже в усіх міністерствах та держкомітетах, в усіх ключових структурах якщо не першими, то другими особами стали донеччани.

Наприклад, відомий в Донецьку створювач ідеології так званого регіонального патріотизму та донецьких медіа-голдингів Олександр Гурбич був призначений радником прем’єр-міністра. Треба сказати, що це було, мабуть, єдине призначення, яке донецька журналістика сприйняла із радістю. Всі інші кадрові пересування з Донецька в столицю сприймались скоріше негативно, тому що з області вимивались якщо не кращі, то принаймні найдосвідченіші, а отже, всім відомі кадри. А їхні місця посідали темні конячки. Втім з практичної точки зору можливість вирішувати регіональні питання через своїх людей в Києві сприймалась більш позитивно, ніж кадрові незручності в області. А такі можливості були.

Наприклад, керівником апарату Кабінету міністрів був призначений тодішній керівник апарату Донецької обладміністрації Станіслав Скубашевський. Начальники управлінь Донецької обладміністрації Лідія Дроздова та Сергій Лунев були призначені відповідно - заступником держсекретаря Міністерства охорони праці та заступником голови Держкомітету з нагляду за охороною праці. Начальник обласного управління охорони здоров’я Олександр Орда був призначений заступником держсекретаря Міністерства охорони здоров”я. Григорій Омеляненко, який працював заступником голови обладміністрації при всіх губернаторах, починаючи з Щербаня в 94 році, став заступником міністра агрополітики. Леонід Нетудихата , який очолював донецького оператора зв’язку ДіСіСі сів у крісло першого заступника керівника “Укртелекому”.

Заступник Януковича на посаді голови облдержадміністрації Едуард Прутник став також радником прем’єра та певний час був головою спостережної ради Ощадбанку.

Олександр Шелудченко, який в Донецьку очолював “Донецькоблгаз” став першим заступником голови держкомітету нафтової, газової та на нафтопереробної промисловості.

Перераховувати склад цієї кадрової інтервенції на Київ можна довго. Що ж зараз, після поразки Віктора Януковича на президентських виборах ? Не чути, щоб хтось із цих людей повернувся в Донецьк, принаймні на якусь публічну посаду. Всі вони втратили свої м”які крісла у міністерствах та держкомітетах, але залишились у Києві. Більшість можна сьогодні побачити в штаб-квартирі Партії регіонів. Мабуть, єдиним винятком тут є Юрій Хіврич, який з посади заступника голови обладміністрації з питань житлово-комунального господарства переїхав у Київ на посаду першого заступника голови Держкомітету з питань житлово-комунального господарства, а в квітні цього року повернувся в Донецьк на свою попередню посаду.

Тож, незважаючи про частовживану риторику щодо любові до Донбасу, майже ніхто з його дітей у цей екологічно та кримінально небезпечний регіон з Києва не повернувся.

Тим не менш регіон живе. Це підтверджує істину, що незамінних людей не буває.
XS
SM
MD
LG