Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 20:21

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: Григорій Сковорода.


Віталій Пономарьов

Григорій Сковорода
Київ, 28 жовтня 2005 (RFE/RL)

На світанку 29 жовтня 1794 року помер український філософ, поет і музика Григорій Сковорода. Він був одним із тих небагатьох філософів, що жили у точній відповідності із власним вченням. Розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: Чи знають сучасні українці, хто такий Григорій Сковорода?

Перехожа: Так, зрозуміло, знаю.

Перехожий 1: Ну, як не знаю! Це для українця просто не знаю як – ганьба, – щоб не знати, хто такий був Григорій Сковорода! Це був мислитель, був поет, був філософ.

Перехожий 2: Хто такий був Сковорода? Ну, наш і філософ, і поет, ну – видатна людина.

Віталій Пономарьов: Козацький син Григорій Сковорода народився 283 роки тому у сотенному містечку Чорнухах на Полтавщині. Після закінчення початкової школи він навчався у Києво-Могилянській академії і там оволодів п’ятьма іноземними мовами. Сковорода два з половиною роки був півчим придворного хору у Санкт-Петербурзі і ще стільки ж співав у хорі російської православної церкви в угорському місті Токаї. Тоді ж він здійснив освітню подорож, відвідавши Прагу, Відень, Братиславу, Будапешт, Галле, Пресбурґ.

Повернувшись до України, Сковорода викладав піїтику, етику і давньогрецьку мову у Переяславському та Харківському колеґіумах, навчав і виховував дітей козацької старшини. Саме тоді він почав формувати засади своєї філософії, яку розглядав насамперед як засіб самовдосконалення:

“Філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія.”

Говорить філософ Ярослава Стратій.

Ярослава Стратій: Григорій Сковорода пішов не шляхом раціоналізму барокової схоластики, він радше наблизився до містичної традиції, що з давніх часів існувала в Україні. Основоположною у філософії Сковороди є концепція про дві натури: видиму і невидиму, зовнішню і внутрішню, твар і Бога, – і три світи: великий світ (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний світ Біблії. Шлях пізнання невидимої натури Бога через пізнання людиною своєї внутрішньої суті (або, як він казав, внутрішньої людини) можливий і єдино правильний. Внутрішня людина є водночас індивідуальна і космічна, тобто, через пізнання себе людина може пізнати зовнішній світ.

Віталій Пономарьов: У середині свого життя Сковорода пережив глибоку світоглядну кризу, сприйняту ним як своєрідний містичний досвід. Сорока семи років він нарешті залишив службу і упродовж наступної чверті століття мандрував Слобожанщиною, подовгу гостюючи у маєтках своїх численних друзів. Сковорода полюбляв грати на флейті, перекладав, писав вірші, байки, притчі, філософські трактати і діалоги. Вони наповнені відчуттям радості і вдячності Богу за те, що він, за словами філософа, “потрібне зробив легким, а важке – непотрібним”. Цензура вважала погляди Сковороди єретичними і не дозволяла друкувати його твори, тож вони поширювалися у списках.

Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото. О, як би в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!

Говорить письменник Валерій Шевчук.

Валерій Шевчук: Його філософське учення – це не тільки система персональних поглядів, а і підсумок філософського думання, який ми фіксуємо, може, навіть із часів Київської держави, а особливо в часи бароко. Йдеться про бачення світу, бачення людини, самовиховання, самозростання, самопізнання для витворення внутрішньої людини, яка є людиною духовною – у протиставності до людини юрби, яка дбає тільки про задоволення своїх матеріальних інтересів. Сковорода – це ніби духовна вершина нашого народу, і без його розуміння світу і життя не можна зрозуміти і Україну.

Віталій Пономарьов: Григорій Сковорода помер осіннього недільного ранку у маєтку свого приятеля у селі Пан-Іванівка на Слобожанщині. На своєму надгробку філософ заповів вибити слова: “Світ ловив мене, та не впіймав”.

Залиш печалі світу, Марнотність всіх діянь. Щоб в небо возлетіти, На хвилю чистим стань. Кинь світ оцей закутий, Він завше темний ад. Паде хай ворог лютий; Линь в гори, світлий град...
XS
SM
MD
LG