Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 07:17

“Країна Інкогніта”: Майк Йогансен.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 29 жовтня 2005 року.

І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.

Сергій Грабовський

З вами, як завжди, журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі! Ми знову починаємо нову подорож у світ таємниць і забутих сторінок української історії!

Сергій Грабовський

І чим довше гортаєш ці сторінки, тим більше блискучих талантів постає перед твоїми очима.

За хвилину чи дві, після кількох взаємних відіграшів, Майк таки поклав одну за одною дві кулі – вісім! – і став переможцем.

І Маяковський... поліз під більярд. Сам на свою прилюдну ганьбу виставив цю умову. І тут з поверженим “королем” більярда в літературі трапився другий конфуз: кабінетний стіл був низький “черевом”, і Маяковський застряг під більярдом: голова з одного боку, ноги стирчали з другого. Отут і почався “тубан”. Майк стрибав довкола, як хлопчик, граючись в індіанців, і гукав щось подібне до бойових кличів команчів чи ірокезів. Всі били в долоні і гукали “браво-біс”. А Маяковський – коли б і просунув плечі і живіт, однаково не зміг би вилізти, бо з одного боку більярда його тягли за руки, а з другого – за ноги. Братці! – змолився Володимир Володимирович. – Змилуйтесь! Розірвете ж! Четвертуєте ж!.. Здаюсь! Більше не буду! Йогансен – король! Братиму в нього фору! Тільки пустіть! Відпустіть!

Так був повалений більярдний кумир, і “королем” більярда в літературі став Майк Йогансен.


Максим Стріха

Це фрагмент зі спогадів Юрія Смолича “Розповіді про неспокій”, єдиного тексту з якого моє покоління сорокарічних могло замолоду дізнаватися про події 20-30-тих років в українській літературі в більш чи менш автентичному вигляді. Йдеться в ньому про Майка Йогансена, людини талановитої у всьому, блискучого поета, перекладача, нарисовця, літературознавця, який вільно чувся в європейській культурі, автора одного з найблискучіших і авантурних текстів української прози “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Ельчести у слобожанську Швейцарію”.

Життєвий шлях почався 28 жовтня 1895 року у Харкові, а закінчився 27 жовтня 1937 року у київській розстрільні НКВД.

Сергій Грабовський

Майк Йогансен належав до того покоління, яке потім позначили терміном “розстріляне Відродження”. До нашої розмови підключається культуролог професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Українська культура 20-тих років, то так зване “червоне відродження”. Вже в самому епітеті поразка до цього відродження, поразка цього видатного явища нашої культури. Водночас і воднораз, якби не те червоне відродження, то невідомо як взагалі б виглядала наша соціокультурна ситуація у ХХ ст.. Річ у тім, що у те відродження прийшли надзвичайно цікаві люди. Серед цих людей ми бачимо Майка Йогансена.

Україна 20-тих якось полюбляла екзотичні неслов’янські прізвища, власні прізвища і псевдоніми. Скажімо, був такий дуже цікавий нащадок шведів Майбет, надзвичайно високо класу літературознавець.

Йогансен теж нащадок скандинавів. Але найголовніше інше у ньому. Це людина, яка всі свої сили віддавала великій переміні національної культури. Десь до 1914 року українська культура видавалася не тільки поза межами України, а іноді самим українцям культурою областяною, як тоді говорили, чимось місцевим.

Перша світова і революція, соціокультурний процес значною мірою зупинився, але десь з 20-21 рр. з неймовірною енергією входять в українську культуру надзвичайно обдаровані молоді люди, які хочуть перемінити склад цієї самої культури. Серед іншого вони прагнуть, щоб ця культура відразу вийшла на європейський рівень.

Водночас, не треба приховувати, що ці молоді люди поспіль були українськими комуністами. Поряд з Йогансеном ми бачимо Миколу Хвильового, який був комуністом не від кон’юнктури, а тому, що йому видавалося, що саме комунізм допоможе Україні гранично перемінитися і відкластися від російського провінціалізму.

А нас, тих, що знали зарані пісню. Заспівають у трави, квіти й коріння, Вітерець хвильовий пролетить і свисне. Тичину блакитний елан оповине. Закиває лісними очима сосюра, 1 знайдеться десь перекручений корінь, Такий незграбний, такий чудернацький і бурш. Що для нього назвищ не стане тих. Ще раз полізуть в історію І наречуть йому химерне ймення: — Йогансен.

Максим Стріха

Прозвучав уривок з вірша “Корінь”, де пролунали імена тих, з ким Майк Йогансен писав маніфести української, радянської літератури в 1921 році. Він справді був червоним, адже саме денікінська окупація зробила випускника Харківського університету, російськомовного хлопця Майка Йогансена українцем, хоча і згодом він великий майстер містифікацій любив вигадувати неймовірні речі про своє походження.

У своїй знаменитій “Автобіографії”, вміщеній в 3, воно ж 133, ще одна містифікація числа “Літературного ярмарку” за лютий 1929 року, яке я тримаю в руках, то він вигадує неймовірну історію про свій родовід з лінії матері: “Вертався зі Стамбулу козак Грицько караний, і тут чорноока бранка, сидівши серед ночі в козацьким човні і світивши йому серед ночі ясним і прекрасним сонцем, сказала йому чужою, але чудовою мовою: “Любий козаче, я донна Анна Саведро, я люблю тебе, скільки може любити сестра великого із найбільших, сестра Мігеля Саведра. Віддала вона йому свою руку і серце. Звідсіль пішов мій Майк Йогансен (рід по лінії моєї матері, себто від української, на відміну від батьковою), і ось я Майк Йогансен стою своїми двома ногами і росту разом із 3 європейських культур”.

Сергій Грабовський

І знову слово професорові Вадиму Скуратівському.

Вадим Скуратівський

Перед нами намагання якомога більше і швидше зробити для своєї культури, щоб вона із провінціалізму вийшла у великий світовий вимір подалі од Москви.

Йдеться не про неповагу до російської культури, а про граничне дистанціювання від того звисока погляду на Україну. Але все ж таки як важко було тому поколінню.

Микола Хвильовий говорить, що ми живемо у тюрмі. Це покоління відчуває, що довкола них замикається якійсь адміністративно- поліційний паркан. Йогнасен не був винятком із тих, хто здогадувався про цей самий паркан.

Ось іду по рейці і хитаюсь, Чи дійду до краю, чи впаду, Ліс ліворуч, мов зелений заєць, Задивився на мою ходу. Десь далеко одинокий коник Пісню травам і лісам згадав: Наче гасне дерев''яний дзвоник, Наче спить і падає вода. Скільки днів любилося з ночами, Розтавало вранці у вікні, Скільки птиць летіло над полями, Не верталося до мене уві сні. Я іду по рейці і хитаюсь, Чи дійду до віку. Чи впаду. Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць, Задивився на мою ходу.

Максим Стріха

Всі діячі того покоління, очевидно, щось таки відчували, і Хвильовий, коли шепотів уривок із пушкінських “Бісів” і Йогасен, коли читався “Чи дійду по рейці, чи впаду” в цьому ясному, дуже блискучому за технікою вірші, блискучому, як і більшість віршів Йогансена, одного з найбільших майстрів українського слова ХХ ст..

Сергій Грабовський

І знову фрагмент зі спогадів Юрія Смолича про Йогансена.

Коли під час війни в Іспанії прибули іспанські діти-сироти, Йогансен осягнув іспанську мову достеменно на моїх очах – у балачці з іспанською дівчинкою років десяти. Після того він зразу ж перекладав розмови з іспанськими дітьми – з іспанської на українську і з української – на іспанську... А повернувшись додому, взяв іспанську книжку і вільно її читав. За кілька днів Майк опублікував уже й переклади з іспанської поезії.

Що ж до слов‘янських мов, то тут вже близько анекдоту. Колись Майкові, пригадую, стала потрібна сербська мова. Це стало йому відомо вранці – ми з ним якраз ішли грати на більярді. І от, заганяючи кулі в лузи, Майк між іншим сказав: “Після обіду полежу годинку – треба вивчити сербську мову”. До речі, на більярд Майк казав по-старовинному “кармалюк”, на лузу – “дучка”. Ввечері він уже сів перекладати сербські думи і здав цей переклад другого дня до обіду. Як відомо, його переклади сербських дум – найкращі.


Максим Стріха

Йогансен був найактивніших учасником багатьох перекладацьких проектів кінця 20 – початку 30 рр., не лишень прозових чи поетичних, а і драматичних. Його переклади йшли в Березолі. Йшли й оригінальні лібрето. Скажімо, Березіль ставить оперету “Мікадо” лібрето, якої написано в співавторстві Йогансеном з Миколою Хвильовим та Остапом Вишнею. Не забуваємо, врешті-решт, що Йогансен в співавторстві з Юрком Тютюнником знаменитим був автором сценарію знаменитою “Звенигори” Довженка.

Сергій Грабовський

І на закінчення – ким же був Майк Йогансен в українській культурі? Слово бере професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Нещодавно померлий видатний діяч нашої культури Шерех-Шевельов сказав ще в 1944 році, що доля української культури така, що ба навіть були знищені самі проекти до її перетворення, а не тільки сам предметний її склад.

Йогансен – це ніби людина проект в контексті 1920-тих років. Він дуже багато обіцяє, він робив дуже багато. Але його граничне самоздійснення було десь попереду, і воно було призупинене страшним терором 1930-тих.

Ах, дерево у пам ''яті глухій, Що винеслось над обрій давніх літ І так у полі зорянім заснулої Немов не зорі то були, а деревій: Райдеревом розкинувся над світом 1 подолав полин, і переміг перій, І виріс в іґдразил, Морями, хмарами і снами оповитий.

Те дерево в дитячий край веде, В туман, що закипає над рікою, За ті горби, що десь за ними ген Маює тайна і розтане знов, В жита, що їх хорунжий вітер Жене за ті горби зустрітися, любов, З тобою.

— Під деревом, що стало серед літа.

Максим Стріха

У вже згадуваній “Автобіографії” Йогансен, повний сил і здоров’я, тридцятилітній мандрівець і життєлюб раптом написав: “Отже, я Майк Йогансен, умру в 1942 році, і оселившися в Царстві тіней буду вести розумну бесіду з Гезіодом, Гайне, і Мігелем Саваедро, Сервантесом. Але я буду з ними говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там у Царстві тіней, що я Майк Йогансен був при житті і залишусь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі, що я ввік невтомний словом і ділом ніс призначений мені прапор гордо і високо”.

Поет напророкував собі лишень 47 років життя. Він настільки любив життя, що не уявляв себе старим без улюблених полювань, лаунг-тенісу, більярду і багатьох-багатьох життєвих втіх, в яких він був нестримний. Реально життя вділило йому ще на 5 років менше.

Кінець його був оснований різними легендами. Його начебто зустрічали в таборах, начебто він збожеволів там, бо не міг виконувати норму, начебто, був за це розстріляний. Про це оповідає Юрій Лавріненко в своєму “Розстріляному відродженні”.

Як тепер відомо, кінець був короткий і швидкий. 27 жовтня, куля в катівні київського НКВД.

Сергій Грабовський

На допитах Йогансен, на відміну від багатьох, поводився дуже гідно: не запобігав перед слідчим, не “топив” побратимів по перу, не приховував своїх політичних поглядів. “В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист, - свідчив він на допиті 16 жовтня 1937 року. - Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади”.

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Вірші Майка Йогансена читав Олександр Шевчук.

Хай вам щастить!

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG