Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:03

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: Листопадове повстання у Львові 1918 року.


Віталій Пономарьов


Київ, 1 листопада 2005 (RFE/RL) - Рано-вранці 1 листопада 1918 року українські вояки встановили контроль над Львовом. І мешканці міста, що напередодні лягали спати підданими Австро-Угорської імперії, вранці прокинулися вже в українській державі.

Віталій Пономарьов: Чи знають нині кияни про Листопадове повстання у Львові 87 років тому?

Киянка 1: Я не знаю.

Киянка 2: Я Вас не розумію.

Киянка 3: Ні, не чула.

Киянин 1: Ні, ну зовсім ні.

Киянин 2: Нічого не відомо.

Віталій Пономарьов: Наприкінці Першої світової війни народи Австро-Угорської імперії стали творити власні держави. 18 жовтня українські посли до австрійського парламенту, депутати Галицького та Буковинського сеймів і греко-католицькі ієрархи обрали у Львові Українську Національну Раду. Вона проголосила створення української держави на землях Галичини, Буковини та Закарпаття. Про свої претензії на Галичину також заявили польські політики. 28 жовтня вони створили у Кракові Польську ліквідаційну комісію, яка мала 1 листопада прибути до Львова і перебрати владу.

30 жовтня австрійський намісник Галичини відмовився передати владу Українській Національній Раді. Відтак, Рада і Український Військовий Комітет почали підготовку збройного повстання. Українські сили у Львові налічували півтори тисячі вояків і 60 старшин на чолі із сотником Легіону Українських Січових Стрільців Дмитром Вітовським. У ніч на 1 листопада вони зайняли львівські ратушу, вокзал, головну пошту, банки і казарми, заарештували австрійського намісника та коменданта міста. Ось як згадував той день композитор Микола Колесса:

“То якраз сталося на Задушний день. Поляки по-різному реагували. Я власними вухами чув, де Пекарська робить зворот праворуч: “Тільки щоб не було крові”. Ми дуже чекали на січових стрільців, казали: “Чекайте, прийдуть січові стрільці, зроблять порядок”.

Уся військова операція обійшлася майже без кровопролиття – був поранений тільки один поліцейський. Вранці над будинками ратуші та намісництва були підняті синьо-жовті прапори. О сьомій годині Вітовський здав рапорт про передачу влади у Львові представнику Української Національної Ради Костю Левицькому. Говорить історик Олег Павлишин.

Олег Павлишин: 1 листопада увійшло в нашу національну свідомість як момент утворення західноукраїнської держави, хоча її проголошення Українською Національною Радою відбулося у Львові раніше – 19 жовтня 1918 року. А закон, який визначав конституційні основи держави та її назву – Західно-Українська Народна Республіка, – ухвалено 13 листопада. Саме Листопадове повстання у Львові, як визнавали його учасники, мало досить авантюрний характер. Нечисленні українські підрозділи захопили ключові об’єкти Львова, користуючись насамперед раптовістю. А головне значення Львівського повстання полягало в тому, що його наслідком було захоплення українцями влади у п’ятдесяти повітах Східної Галичини. Після формування центральної і місцевої влади розбудова ЗУНР продовжувалася і після відступу українського війська зі Львова.

Віталій Пономарьов: Вже 1 листопада окремі польські загони виступили проти української влади. Поступово збройні сутички на львівських вулицях переросли в справжню польсько-українську війну, і 21 листопада українські частини відступили з міста.

“І почали стріляти в українців поляки. А Вітовський мав у своєму розпорядженні полк новобранців із сільських хлопців, які губилися на вулицях. Так що становище тих хлопців було дуже неприємним”.

За свідченнями учасників конфлікту, бої у Львові стали останньою романтичною війною. Нерідко супротивники після денної перестрілки ввечері разом грілися біля вогнища, а українські командири відпускали полонених під їхню обіцянку більше не воювати.

Кривавим листом котить падолист – і серце прагне знов далеких візій: щоб понад нами знову пронеслись бої одважні і залізні.

Щоб місто знов під чоботи ватаг коври стелило і стяги шовкові, щоб в синім небі стрічка золота благословила нашій крові.


Віталій Пономарьов: Говорить професор Степан Макарчук.

Степан Макарчук: Безумовно, значення цієї події надзвичайно видатне. Через 500 років у Львові українці спромоглися взяти політичну владу в свої руки, заявили про те, що земля галицька – це українська земля. Що Львів не просто розглядається всіма ними як серце українського народу, а і фактично довели, що здатні творити свою державу. 13 листопада влада одержала офіційну назву – Західно-Українська Народна Республіка. Ця республіка трималася до липня місяця 1919 року.
XS
SM
MD
LG