Угорщина, 3 листопада 2005 (RFE/RL) – Угорських читачів знову чекає зустріч з творами Юрія Андруховича. Будапештське видавництво “Раціо” випустило чергову книжку есе українського автора угорською мовою.
Угорський читач, в основному, знає Юрія Андруховича як есеїста. Есе як літературний жанр набув тут популярності досить давно. Цікавий збіг: наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. симпатії місцевої читацької аудиторії намагався завоювати через свого літературного агента й перекладача Жатковича Іван Франко. Юрію Андруховичу, який так само родом з Галичини, ба, навіть народився в місті, яке носить ім’я славетного українського письменника, у цьому сенсі поталанило більше. Цьому сприяло проголошення незалежності України й закордонні публікації автора, зокрема, в Польщі, Німеччині та інших країнах.
Стиль легкої іронії, подекуди переплетеної з сатирою, і новаторські літературні засоби Андруховича привернули увагу угорських видавців. Так, у 1999 році тут з’явився угорський переклад збірки есе письменника “Дезорієнтація на місцевості”. Наступна публікація Андруховича в цьому жанрі у співавторстві з польським літератором Анджеєм Станюком “Моя Європа” вийшла в Будапешті минулого року.
Есе Андруховича угорською перекладав Ґабор Корнер, лауреат престижної німецької премії ім. Гердера.
В угорській інтерпретації цього молодого перекладача тут побачила світ і книга письменниці Оксани Забужко “Польові дослідження українського сексу”. Між іншим, від цього перекладу не були в захваті читачі української меншини, оскільки перекладач вдався до надто відвертих, на їхню думку, лайливих зворотів пештських підворітень. Насправді ж Забужко використовувала в своєму українському оригіналі м’якші і більш, так би мовити, пристойні літературні форми.
У новій угорській збірці йдеться про Західну і Східну Україну і про те, що вона дала Європі. Угорські критики зазначають, що автор зовсім не схильний описувати українські суспільні явища в рожевих тонах, тим не менше вони є частиною новітньої української історії.
Угорський читач, в основному, знає Юрія Андруховича як есеїста. Есе як літературний жанр набув тут популярності досить давно. Цікавий збіг: наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. симпатії місцевої читацької аудиторії намагався завоювати через свого літературного агента й перекладача Жатковича Іван Франко. Юрію Андруховичу, який так само родом з Галичини, ба, навіть народився в місті, яке носить ім’я славетного українського письменника, у цьому сенсі поталанило більше. Цьому сприяло проголошення незалежності України й закордонні публікації автора, зокрема, в Польщі, Німеччині та інших країнах.
Стиль легкої іронії, подекуди переплетеної з сатирою, і новаторські літературні засоби Андруховича привернули увагу угорських видавців. Так, у 1999 році тут з’явився угорський переклад збірки есе письменника “Дезорієнтація на місцевості”. Наступна публікація Андруховича в цьому жанрі у співавторстві з польським літератором Анджеєм Станюком “Моя Європа” вийшла в Будапешті минулого року.
Есе Андруховича угорською перекладав Ґабор Корнер, лауреат престижної німецької премії ім. Гердера.
В угорській інтерпретації цього молодого перекладача тут побачила світ і книга письменниці Оксани Забужко “Польові дослідження українського сексу”. Між іншим, від цього перекладу не були в захваті читачі української меншини, оскільки перекладач вдався до надто відвертих, на їхню думку, лайливих зворотів пештських підворітень. Насправді ж Забужко використовувала в своєму українському оригіналі м’якші і більш, так би мовити, пристойні літературні форми.
У новій угорській збірці йдеться про Західну і Східну Україну і про те, що вона дала Європі. Угорські критики зазначають, що автор зовсім не схильний описувати українські суспільні явища в рожевих тонах, тим не менше вони є частиною новітньої української історії.
