Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 18:01

Семінар “Захист прав ВІЛ-позитивних” у Києві.


Богдана Костюк


Київ, 9 листопада 2005 - У ці дні до Києва з’їхалися бакалаври з різних українських ВУЗ-ів – учасники програм Європейської асоціації студентів-правників. А зібрала їх така складна для України проблема, як захист ВІЛ-позитивних і хворих на СНІД. Чи то, як стверджують самі студенти, фактична відсутність реального захисту прав цих людей.

Семінар, організований українським представництвом Європейської асоціації студентів-правників та представництвом Британської Ради, покликаний допомогти майбутнім юристам ознайомитися з вітчизняним та міжнародним правом у царині захисту ВІЛ-позитивних і хворих на СНІД людей. За словами Володимира Жовтяка - голови Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ – СНІД-ом, - саме ця категорія громадян має чи не найбільше проблем із захистом своїх прав – починаючи від так званого “медичного права” і закінчуючи правом на працевлаштування, житло тощо. Пан Жовтяк навів кілька прикладів: так, у Київській області молодому фахівцю було відмовлено у працевлаштуванні за фахом, як тільки керівники фірми – випадково – дізналися, що юнак є ВІЛ-позитивним. “Нам зараза не потрібна” – був вердикт директора. Молодій родині у Миколаєві, в якій ВІЛ-позитивні мати і піврічна донька, лікарка у районній поліклініці заявила, що обидві мають приходити на консультації тоді, коли у поліклініці найменше пацієнтів. Як каже менеджер міжнародного альянсу по боротьбі з ВІЛ – СНІД-ом Павло Скала, ці випадки є не що інше, як порушення з боку конкретних посадових осіб прав своїх співгромадян.

Як каже представник Європейської асоціації студентів-правників Олег Веремієнко,

“Упродовж останніх 10 років, якщо ви візьмете і проаналізуєте ситуацію у галузі прав людини в Україні, а саме в аспекті можливості простим громадянам України отримувати юридичну допомогу, ви побачите, що не виконуються статті Конституції, які стосуються саме гарантії цього права. З іншого боку, люди – у тому числі і ВІЛ-позитивні – не знають своїх прав. По-друге. Якщо знають, вони дуже часто не мають інструментів як захистити свої права. І по-третє, навіть якщо все це є, іноді вони бояться, тому що є якісь старі стереотипи, якісь речі, які заважають реалізувати свої права”.

Щоправда, є і позитивні приклади, які навів Олег Веремієнко з Європейської асоціації студентів-правників: так, у Херсоні жінка виграла суд проти директорки школи, яка викреслила зі списків учнів її доньку – ВІЛ-позитивну десятирічну дівчинку. У Вінниці поновлений на роботі ВІЛ-позитивний програміст, який відстояв своє право на працю теж через суд.

А Віна Лахумалані – фахівець Британської Ради з соціальних програм – розповіла:

“Ми почали здійснювати програми захисту ВІЛ-позитивних людей 1995 року, і були першими – після ООН – хто опікується цією проблематикою. Я приїхала з Індії, щоби поділитися досвідом роботи з жінками, котрі працюють у секс індустрії, і в Україні побачила чимало проблем у цій галузі. Українські поліцейські дозволяють собі знущатися над повіями, бити їх. Лікарі відмовляють повіям у медичних доглядах, тощо. Тому Британська Рада проводить у різних областях України спеціальні правозахисні семінари за участю юристів, медичних працівників, журналістів, представників МВС і громадських організацій, щоби роз’яснити їм особливості захисту прав “маленьких українців”, ким би вони не були, в якому би середовищі не жили”.

На думку Віни Лахумалані, проблемою української держави є “дефіцит права” у свідомості політиків і пересічних громадян. І це страшніше, ніж дефіцит іммунітету.
XS
SM
MD
LG