Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 17:26

Андрій Курков: "Я вирішив, що якщо президент - головний герой, то вже інші тварини не потрібні в романі."


Людмила Ваннек

Андрій Курков
Прага, 10 листопада 2005 (RadioSvoboda.org)

"Як справитися зі свободою у зоопарку Куркова?" Під такою назвою престижне англомовне видання "International Herald Tribune" надрукувало розлогу статтю про українського письменника Андрія Куркова. Назва викликана, можливо, тим, що в романах цього відомого в Україні і на Заході письменника (перекладеного на понад 20 мов світу) є дуже багато тварин. І, звичайно, зі запитанням: що робити зі свободою? Саме про це я й запитала Андрія Куркова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

В Вашому останньому романі "Остання любов президента" тварин немає. Але про свободу йдеться. Те, що така розлога стаття вийшла в англійськомовній престижній газеті - чи це означає, що Ваша книжка вже перекладена на англійську?

Андрій Курков: Вона перекладена, але ще не вийшла англійською. Поки що вона вийшла французькою і німецькою, але вже була велика зацікавленість з боку англійських критиків і американських теж (видавців і критиків), і вже писали про цю книжку. І, звичайно, всіх так дивує, що події, які описані в романі, виданому за 7 місяців до президентських виборів в Україні, стали реальністю.

Людмила Ваннек: Мене це теж тоді здивувало! Якби я не подивилася, що книга видана у 2004-му році, то, прочитавши її, була би переконана, що Ви писали саме під враженнями революції. Аж потім я зрозуміла, що все навпаки було! Що Ви, як би передували подіям! Це у Вас така інтуїція, чи Ви змогли так політично спрогнозувати?

Андрій Курков: Я думаю, інтуїція є, але можна було бачити і три роки тому, що ці президентські вибори стануть найдраматичнішими в історії України. В принципі, я чекав ще гіршого, справді... Але для мене було приємним сюрпризом, що народ піднявся, став на захист політика, якому вирішили довірити.

Людмила Ваннек: Андрію, в "Останній любові президента" доволі легко відчути, як Ви критикуєте ставлення Росії до України, зокрема, російського президента Путіна, (він же у подіях роману – у 2014-2016-му роках все ще президент, у Москві вже новий мер - син Лужкова, а президент той самий Путін) і ось ті сцени, де фігурують і російський президент і український - читач може відчути, що це іронічні сцени. Чи у Вас були якісь проблеми з Росією після цього?

Андрій Курков: Ну мої книжки там не продавалися останні 18 місяців, але ось нещодавно, нарешті, місяць тому вийшла "Остання любов президента" у Петербурзі, у видавництві "Амфора", і ось щойно вийшов "Пікнік на льоду". Зараз мене знову починають видавати в Росії. Мені навіть подзвонили і сказали, що журнал якийсь "GQ" російський назвав "Останню любов президента" книжкою місяця.

Людмила Ваннек: Повернімося до назви статті про Вас в "International Herald Tribune": "Що робити зі свободою в зоопарку Куркова?". Спершу про зоопарк. У Вас тварини майже у всіх романах, а в "Останній любові президента" не було тварин!


Андрій Курков: Ні. Я вирішив, що якщо президент - головний герой, то вже інші тварини не потрібні в романі. Бо, я вважаю, політики - це, як кажуть, політичні тварини, це - це вже не зовсім люди, (я не хочу їх образити), але бути політиком - це людина має переступити через щось нормальне. Особливо в цей час у нашій країні, в Україні...

Людмила Ваннек: Але Ваша "політична тварина" президент, його прізвище у романі Бунін, Сергій Бунін, він викликає симпатію...

Андрій Курков: Він у мене, як кажуть, перехідна модель від поганого до кращого, але не до найкращого, звичайно. І я тільки сподіваюсь, що наступне політичне покоління буде відрізнятися ну хоча б на відсотків 30 від того покоління, яке зараз при владі є.

Людмила Ваннек: А тепер до того, "що робити зі свободою". Кожна влада обіцяє людям більше свободи. І більшість Ваших книжок також про внутрішню свободу, про те, власне, що з нею робити? Там навіть один Ваш герой у продовженні "Пікніка на льоду", він взагалі відпливає в Антарктиду зі своїм пінгвіном Мішею (пінгвіном, якому перед тим була зроблена операція на хворе серце, як людині). І ось Ваш герой, для того, щоб відчути свою свободу і дати свободу своєму пінгвінові, відвозить його туди, де йому найвільніше!

А ось що людям робити зі своєю свободою, яка впала їм на голову! Українці зараз, здавалося, вже мають свободу, а що ж з нею робити – не всі знають?

Андрій Курков: Ну справа в тому, що якщо людина не знає, що робити зі свободою, і не може використати свою свободу на благо своєї родини ( дружини, дітей, країни), то, звичайно, цей чоловік має залишитися "несвободним". Але нехай тоді віддасть свободу дружині - дружина буде знати, що з нею робити!

А взагалі свобода - це право робити те, що ти хочеш, але треба розуміти, що те, що ти хочеш робити, треба робити гарно і треба робити щось корисне, щоб ти за це жив. Це була велика проблема на початку 90-х років , коли люди просто навіть підсвідомо не знали, що таке ініціатива, як це можна - щось робити, а не тобі скажуть, ЩО ТРЕБА робити!

Людмила Ваннек: Ось Ви говорите в інтерв’ю "International Herald Tribune", що Ви би не могли писати, якби Ви іммігрували з України. Не таємниця, що багато хто хоче іммігрувати. Але Ви, все ж таки, залишаєтеся в Україні! Ви дуже успішні, Вас друкують, перекладають! Я, особисто, Вашу книжку вперше прочитала у німецькому перекладі. Вас видають найпопулярніші видавництва, Ви можете жити з цього фаху! А як Ви би могли порадити от тим молодим талановитим письменникам, яких ще ніхто не знає? Як їм пробитися через цю стіну?

Андрій Курков: По-перше, вони повинні зрозуміти, що працювати треба щодня і не тільки на комп’ютері. Треба й фізично, самому шукати виходу на видавців, рецензентів, треба показувати всім, кому можна, свої твори.

Якщо він, молодий письменник, упевнений у своїх силах, я думаю, він без проблеми з нормальною прозою знайде видавця в Україні, і потім уже з книжками може шукати собі видавців за кордоном. Звичайно, треба пам’ятати, що без знання хоча б однієї іноземної мови не варто й починати такого наступу. Бо письменник має бути освіченою людиною. Без знання мови - це не освічена людина.

Людмила Ваннек: Скільки мов знаєте Ви, Андрію?

Андрій Курков: Раніше я знав 12, зараз я розмовляю на семи мовах.

Людмила Ваннек: Конкретно, які це мови?


Андрій Курков: Конкретно? Ну українська у мене не рідна, у мене рідна російська. Далі - польська, англійська, французька, німецька, італійська, японська. Неактивні у мене румунська, сербо-хорватська, датська, і колись трошки розмовляв грузинською мовою.

Людмила Ваннек: А писати скількома Ви можете?

Андрій Курков: Прозу я пишу російською, а есеїстику я пишу (і журналістику) українською, російською, англійською і німецькою мовами.

Людмила Ваннек: Ви багато пишете для західних видань, багато презентуєте Україну на Заході, чи знають українську літературу там?

Андрій Курков: Я хочу сказати, що нарешті українська література собі відкрила двері в Європу!

Після минулорічної перемоги української літератури в Польщі, де книжка Наталки Сняданко "Колекція пристрастей" попала в десятку бестселерів у Польщі. Наталка Сняданко - це молода, дуже молода письменниця і журналістка зі Львова. Її переклали взагалі минулого року сім книжок з української. Цього року вже переклали дві книжки з української на німецьку, і у Франкфурті, під час ярмарку, відбувались презентації перекладу німецькою роману Любка Дереша "Культ" і останнього роману Юрка Андруховича "Дванадцять обручів".

Я вважаю, що це велика перемога, тим більше, що підходили досить багато видавців і літ-агентів і до них самих, і до мене, і вже хочуть знати на Заході, що таке Українська література. Цікаво, що спочатку їх страшно заінтригувала Помаранчева революція, але зараз про революцію майже нічого не питають. Революція просто поставила нас нарешті на світову політичну культурну мапу, і тепер люди знають, що є така велика країна за розміром і за населенням, і зараз вони хочуть щось знати про її культуру, про те, що там відбувається і як там люди живуть.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG