Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 05:00

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: Повстання проти гетьмана Павла Скоропадського.


Віталій Пономарьов


Київ, 14 листопада 2005 (RadioSvoboda.org) - Пізно ввечері цього дня 1918 року у Києві була сформована Директорія, яка оголосила про початок повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. А рівно через місяць Скоропадський зрікся булави.

Віталій Пономарьов: Чи пам’ятають сьогодні кияни про повстання проти гетьмана Павла Скоропадського?

Перехожий 1: По історії вивчали.

Перехожий 2: Не знаю.

Перехожий 3: Ні, то школа і все. Знаю, що був такий гетьман Скоропадський.

Перехожа: Я нічого не відповім, вибачте.

Перехожий 4: На жаль, ні.

Віталій Пономарьов: Політична опозиція, об’єднана в Український Національний Союз, почала готувати повстання проти гетьмана ще наприкінці жовтня. А 14 листопада Скоропадський видав грамоту про засади майбутньої федерації України з Росією:

“На принципах федеративних має бути відновлена давня могутність і сила Всеросійської Держави. У цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць. Їй першій належить виступити в справі утворення Всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення Великої Росії”.

Ввечері того ж дня представники Українського Національного Союзу на таємній нараді у приміщенні Міністерства шляхів сполучення сформували Директорію, яка мала очолити повстання. До її складу увійшли Панас Андрієвський, Володимир Винниченко, Андрій Макаренко, Симон Петлюра та Федір Швець. Вночі на вулицях Києва було розклеєне звернення Директорії до народу:

“Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народної влади. Пропонуємо генералу Скоропадському і його міністрам залишити обманом і насильством захоплені ними урядові посади. Всі останні чесні громадяни, як українці, так і не-українці, повинні разом стати збройною дружною силою проти злочинців і ворогів народу”.

Вранці члени Директорії виїхали до Білої Церкви. Наступного дня розквартирований у Білій Церкві загін Січових Стрільців кількістю 862 особи роззброїв інші частини місцевого гарнізону і вирушив до Фастова. Вночі Фастів був взятий. 18 листопада біля станції Мотовилівка 4 сотні Січових Стрільців розбили гетьманське військо загальною чисельністю 1800 осіб. Говорить історик Ігор Гирич.

Ігор Гирич: Безумовно, ми можемо тільки пожаліти, що Скоропадський не знайшов ту ситуацію примирення, яку давали йому останні зміни кабінету кінця літа 1918 року, коли соціалісти-федералісти прийшли в кабінет Скоропадського. Чи було повстання масовим – це теж питання. Деякі історики нараховують до 100 тисяч учасників цього повстання, але реальна сила – це були Січові Стрільці, їх було, може, до 20 тисяч людей. А решта – це були власне повстанці, які прийшли до Києва і потім одразу розійшлися по домівках. Село сподівалося, що Петлюра їм надасть землю і повалить поміщицьке землеволодіння в Україні.

Віталій Пономарьов: Від 22 листопада бої тривали у київських передмістях. Попри угоду про нейтралітет, німецькі частини неодноразово вступали в бій з повстанцями. Тільки наприкінці листопада було досягнуто перемир’я, за яким повстанці відійшли за 25 кілометрів від столиці. Говорить професор Владислав Верстюк.

Владислав Верстюк: Повстання Директорії проти Скоропадського – це вибухоподібне розв’язання суперечностей, які були закладені у фундамент гетьманського режиму. Після того, як в листопаді Німеччина програла Першу світову війну, і ці війська уже не могли виконувати роль стабілізатора гетьманського режиму, то питання про повстання вже було питанням часу. В лічені тижні влада гетьмана була локалізована в Києві і трималася там просто із-за того, що німецькі сили не дозволяли Директорії увійти в Київ. Але 14 грудня все було закінчено, і Директорія опанувала владу в Україні цілком.

Віталій Пономарьов: 11 грудня Директорія уклала у Козятині угоду з представниками німецького командування про евакуацію німецької армії з України. Наступного дня повстанці почали наступ на Київ і 14 грудня оволоділи містом. У номері, що займав посол Туреччини у готелі “Палац”, Павло Скоропадський написав текст свого зречення від влади:

“Я, Гетьман усієї України, упродовж семи з половиною місяців усіх своїх сил докладав до того, щоб вивести країну з того важкого стану, в якому вона перебувала. Бог не дав мені сили впоратися із цим завданням. Нині, з огляду на обставини, що склалися, керуючись винятково благом України, від влади відмовляюся”.
XS
SM
MD
LG