Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 18:13

“Країна Інкогніта”: Відкриття в українській історії.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 19 листопада 2005 року.

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Вас сьогодні вітає журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський.

Чи можливі відкриття в історичній науці – такі відкриття, які здатні перевернути наші уявлення про ту чи іншу знану постать, той чи інший період, те чи інше явище? А якщо можливі, то в яких царинах і яким чином? Поміркуємо про це разом з відомими істориками.

Відкриття в історичній науці – що це таке? Слово киянину Владиславу Гриневичу.

Владислав Гриневич

Якщо б не було можливості нових відкриттів в історії, то чого б варта була б ця історія як наука, чи потрібна була вона чи ні. Справа тому, що історія постійно змінюється, вдосконалюється, переосмислюється, сповнюється новими фактами, джерелами. В цьому розумінні відкриття в історії можливі.

Можливість цих відкриттів лежить у площині 2 проблем: відкриття в галузі нових джерел, документів, які здатні перевернути нашу свідомість, також нових інтерпретацій, нових поглядів на те, що здавалося нам сталим, зрозумілим. Оця постійна зміна інтерпретації постійно супроводжує всі історії, не тільки українську, а загалом процес історичний.

Сергій Грабовський

А що саме можна було б віднести до найяскравіших відкриттів останнього часу в історичній науці? Говорить київська дослідниця Наталія Яковенко.

Наталя Яковенко

Найяскравішою можна віднести книжку, випущену видавництвом “Критика” спільно з московським видавництвом “Новоє обозрєніє” Олексія Толочка “Історія російская Василя Татищева”. Це один з найпопулярніших творів, на які посилаються всі історики Київської Русі. Вона спирається на так званий Акиминський літопис, який нібито Татищев віднайшов, але потім був втрачений.

Олексій Толочко яскраво і переконливо доводить, що не було ніякого Акиминського літопису. По суті “Історія російская Василя Татищева” в тій частині, де він спирається на нібито літописні джерела, то справді є фальсифікатом якісним дуже доброго історика.

Сергій Грабовський

Естафету приймає львів‘янин Ярослав Грицак.

Ярослав Грицак

Це знахідка цілком несподівана невідомого щоденника Грушевського. Його було написано в гімназіальні і університетські часи, які показують нам цілком інакшого Грушевського, ніж ми звикли, досить витончену і глибоко релігійну особу. Це змінює пункт бачення того, ким був Грушевський, зокрема, під час головування НТШ, написання “Історії Руси”, головування ЦР і таке інше.

Особисто для мене було найбільше відкриття, що я прочитав. Це було в біографії Сталіна, на жаль, не перекладеній на українську мову, яка вийшла з-під пера талановитого британського історика італійського походження Монтефйорі. Він мав доступ, на щастя, до особистого архіву Сталіна, перед тим, як їх ще закрили в Москві.

Він написав біографію дуже особисту, не як великого діяча, а як біографію нової сім’ї, нового оточення. Монтефйорі на підставі дуже серйозних документів пише: “Яке велике значення мало для розвалу сім’ї Сталіна убивство Алілуєвої. Сам факт голоду 1932-33 року в Україні”.

Монтефйорі твердить на підставі документів, що характер Сталіна різко міняється після смерті дружини, він стає тим тираном, яким ми знаємо. А сам факт смерті був безпосередньо викликаний тим, що дружина дізналася про факт голоду і свідомо оскаржила Сталіна, що він кат і звіроподібний.

Інше таке відкриття, яке засвідчили останні часи, то це стосується поведінки селян, як під час революції, так і під час колективізації. Виявляється, що ми мали дуже багато спрощених бачень, як і те, що ми часом принагалошували їхній патріотизм, з другого боку, недооцінювали їх патріотизм. Коли селяни бунтували, то вони мали свою чітку ідеологію, свою візію, були дуже по-українські настроєні у свій спосіб.

Сергій Грабовський

І знову слово Наталі Яковенко.

Наталя Яковенко

Серед книжок такого роду, які суттєво дуже перевертають наше бачення дотеперішнє на козацьку історію, треба згадати книжку Сергія Плохія. Цього року перевидана вона видавництвом “Критика” українською мовою за назвою “Наливайкова віра. Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні”.

Це спроба ув’язати козацькі повстання з кінця ХVI до середини XVII ст., а особливо велику козацьку революцію пов’язати із контекстом європейських релігійних конфліктів і війн, пояснити через призму так званою конфесіоналізації.

Такий новий пояснювальний термін, нова модель, яка передбачає погляд на суспільство ранньомодерної Європи всієї, католицької, тепер зусиллями Сергія Плохія, православної, через призму конфесійного і соціального дисципліювання вірних, коли кожна церква дуже жорстко визначила свою територію, коли держава сама стала конфесійною.

Взагалі, я думаю, що у козацькій історії це дуже цікаві зрушення. Досі козацька історія ходила по зачарованому колу XIХ ст. Нинішні позиції цілком новаторські, тому що з одного боку передбачається такий компаративістський погляд на козацтво і козацьку історію, а з другого боку, до традиційного дисциплінарного поля козацької історії, як соціальної історії долучається ціла маса проблем, пов’язаних з ідентичностями, ціннісними орієнтаціями, з політичною антропологією, з міграційними процесами і т.д.

В цьому сенсі може заповідатися такий проект Віктора Брехуненка в жанрі так званого “козакознавства без кордонів”, порівняльного визначення козацьких спільнот на всьому пасі оцього західного відрізка великоазійського степу.

Сергій Грабовський

А тепер – про особистий досвід. Про власну причетність до знахідок важливих документів і переосмислення історичних подій розповідає Владислав Гриневич.

Владислав Гриневич

Наприкінці 80-тих років я в московському архіві Міноборони був першим дослідником, який взяв ці документи в руки. Це були документи Наркому оборони УРСР, який був утворений Сталіним у 1944. Це сенсація була – Нарком оборони, творення українських збройних сил, міністра оборони призначають в цей період.

Довкола цього почалось якесь дослідження, яке призвело до висновків, що воно, чому так було. Це змінювало наші погляди на статус УРСР у складі СРСР.

Сергій Грабовський

На ту саму тему говорить Ярослав Грицак.

Ярослав Грицак

Особисто я зараз пишу біографію Франка. Це дало мені можливість подивитись дуже багато архівів. Я знайшов дуже багато фактів, які дозволяють дивитися по-інакшому на життя Франка. Я знайшов цілком несподівано одне велике франкове кохання. Може більшість тих кохань, які Франко колись зустрічав, факт дає цілком інакше подивитися на його життя останніх років, зокрема, його виступи проти поляків, його хворобу і т.і.

Сергій Грабовський

Варто додати, що Владислав Гриневич опрацював, опублікував та проінтерпретував величезні масиви документів, які стосуються періоду 1918-45 років і дозволяють по-новому побачити багато які речі, пов‘язані з українським та радянським військом і зі станом суспільних настроїв цієї доби. Зокрема, завдяки працям Гриневича можна вважати остаточно похованими міфи про непорушну єдність партії та народу у передвоєнну добу чи про високий бойовий дух Червоної армії напередодні війни з Німеччиною.

А професор Грицак у своїй майбутній книзі про Івана Франка, зокрема, розповість про нього як про сексуального революціонера, що стверджував вільне від старосвітських забобонів кохання як основу стосунків чоловіка та жінки. Що ж стосується творчого доробку професорки Наталі Яковенко, то він дав змогу по-новому оцінити практично весь період козаччини, роль шляхти в козацькому русі і ранній етап української націогенези. І знову слово Владиславу Гриневичу.

Владислав Гриневич

Коли ми дивимось такі фільми, як “Трактористи”, “Багата наречена”, Кубанське козацтво”, то ми бачимо щасливе життя радянських людей, колгоспників, заможне життя, віру в колгоспний лад і т.і.

Коли ми дивимось документи НКВС цього періоду, то ми бачимо, що значна, якщо не переважна більшість селян дуже негативно ставилася до процесу перебудови з приватних власників на колгоспників. Ці політичні настрої уособилися надалі в 1941 році у цій катастрофі, який зазнав сталінський режим в Україні.

У істориків, які досліджують цю проблематику, немає жодних сумнівів, що катастрофа 1941 року стала наслідком сталінських суспільних перетворень, особливо в колгоспному ладі, в селі.

Потужну антисталінську базу, яка чи пасивна, чи активно сприяло падінню сталінізму в 1943 році, коли почався німецький наступ. Далі ситуація вже змінювалася, але наслідки сталінської колективізації далися взнаки в 1941 році через саме політичні настрої.

Можна говорити про багато інших відкриттів. Скажімо, “Молода гвардія” – молодіжна організація підпільна, яка діяла в Україні під час Другої світової війни, з якої було створено справжній міф книжками, фільмами, пам’ятниками закарбований у свідомості.

Але коли були відкриті документи, коли можна було подивитись, що це була за організація, то головне, що ця організація не мала ніякого відношення до комуністичного підпілля, вона організована була з молодих людей, ледь не підлітків, випускників шкіл, які до речі, висловлювали їхні керівники, Земляхов, скажімо, так само і антирадянські настрої, так само як і антинімецькі настрої.

Дослідження архівні можуть відшукувати не тільки якісь невеликі події, про які ми не знали, а в радянській історіографії навіть цілу битву загубили. Це так звана операція “Марс”, яка проводилася паралельно з операцією “Сатурн” сталінградською, в якій радянська армія втратила сотні тисяч людей, яка через це і повний провал, а керував там маршал Жуков, була просто витерта з свідомості радянського суспільства, яка тільки зараз стараннями істориків була відновлена і вмонтована в цю систему Другої світової війни.

Сергій Грабовський

Саме в історії Другої світової війни і цього періоду на нас чекають найбільші відкриття – вважає Владислав Гриневич. Тим більше, що таємною залишається значна частина радянських документів, пов‘язаних з тією добою. Наталя Яковенко, у свою чергу, вважає, що в ближчі роки вся ранньомодерна доба української історії виявиться істотно переосмисленою.

Наталя Яковенко

В тому, про що я дозволяю собі судити по історії середньовічній про історію ранньомодерну, то історіографія стала в рамках народницької парадигми. Здобувається цілком нове знання і розвиваються нові напрями. Очевидно, саме в цих напрямах можна шукати якихось найвиразніших очікувань.

При чому такі роботи молодих істориків я бачу скрізь від Харкова по Львів. У Харкові надзвичайно цікаво в такому плані працює колега Маслійчук. В Чернігові дуже цікаво почав працювати Сергій Лип’явко. В Полтаві Юрій Волошин. В Києві Наталя Старченко, Олексій Сокирко. У Львові ціла низка молодих авторів.

Мені здається, що коли зараз ще ці достатньо молоді люди повидають свої монографії, то ми зможемо говорити про цілком оновлену українську історію, ту історію, яка бачить і маленьку людину. Цю маленьку людину вписують в якийсь ширший соціум. А з іншого боку, ту історію, яка цікавиться тим, що я називаю паралельним світом – світом уявлень і ідей.

Сергій Грабовський

І, нарешті, Ярослав Грицак вбачає найбільші перспективи відкриттів в історичній науці не у збиранні фактів, а в їхньому трактуванні

Ярослав Грицак

В історії, як і в українській історії, зокрема, історії взагалі важливим не є відкриття фактів, як відкриття нового способу думання про них. Я б тут порівняв Історію з тим, що роблять теоретичні фізики. Вони виходять з новими теоріями інтерпретаціями, потім тільки стверджуються певними дослідами.

Скажімо, Ейнштейн не чекав, поки відкриє і підтвердить теорію відносності, він спочатку сформував теорію відносності, а потім через декілька десятиліть знайшли підтвердження, що він все-таки правий.

В тому сенсі, мені здається, що українська історія має величезну загадку і таємниці. Роль українського факту в ХХ столітті, залишається для нас певною таємницею, Україна залишається певним сфінксом. Все-таки ми не можемо до кінця зрозуміти що сталося в 1917, 1991 році, звідки взявся ефект Майдану 2004 року.

Якщо можна продовжити цю аналогію, то Україна не так зараз потребує свого нового Шлімана, хоча Шлімана також потребують, можна покластись на те, які відкриття відбулися у Львові, коли початки розкопок показали, що Львів значно старіше місто, ніж ми думали. Ми можемо сказати, що Львів є така східнослов’янська Троя.

Роль Шлімана є дуже обов’язкова, але українська наука потребує такого як Ейнштейна, який би міг, крім збирання фактів, думати те, що треба шукати. Мені здається, що в нашому випадку брак добрих відповідей залежить від браку добре поставлених питань. А щоб добре поставити питання треба осмислити ті факти, які ми вже маємо.

Сергій Грабовський

Залишається повторити вслід за професором Грицаком: роль України у світовій історії ХХ століття має бути переосмислена. У наступних випусках нашого радіожурналу ми продовжуватимемо мову про визначну українську місію у переломних моментах історії.

Вів радіожурнал “Країна Інкоґніта” Сергій Грабовський.

Хай вам щастить.

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Залишайтеся з нами!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG