Нещодавно до мене звернулася мама дівчинки, яка не пройшла відбір на конкурсі маленьких співаків. Дитина так засмутилася, що буквально захворіла. А днями я дивилася по телебаченню супершоу „Найрозумніший” і побачила, як гірко плачуть, зазнавши поразки, юні інтелектуали. Маю в цьому плані і особистий материнський досвід. Все це змусило мене вкотре замислитися: а чи потрібні всі ці дитячі конкурси, рейтинги, змагання? Чи не занадто велике це навантаження для нестабільної дитячої психіки?
Дитячі психологи і педагоги вважають, що певний елемент змагальності у навчанні, іграх, захопленнях дітей – річ позитивна. Він виховує у дитини такі важливі риси характеру як наполегливість, сміливість, розкутість, впевненість у собі, здорове честолюбство. Підсилює мотивацію у навчанні, спорті, мистецтві. Вчить критично дивитися не лише на інших, але і на себе. Та водночас психологи наголошують і на небезпеках надмірного захоплення конкурсами. Прагнення до перемоги будь-якою ціною нерідко призводить до надмірної амбітності, самовпевненості, марнославства, зверхнього ставлення до інших, почуття заздрості. А от перша поразка може фатально вплинути на слабку дитячу психіку, підірвати віру в свої сили. На цьому грунті нерідко виникають різноманітні комплекси, які даються взнаки і в дорослому віці.
Але життя так влаштовано, що, хочемо ми цього чи ні, повсякчас підкидає нам усілякі конкурси, іспити і змагання як у прямому, так і в переносному сенсі. І уникнути цього неможливо ні дітям, ні дорослим. Та чи й потрібно? Адже проблема не в конкурсах, як таких, а в нашому ставленні до них. Тому дуже важливо правильно налаштувати дитину, пояснити їй, що будь-який конкурс – це лише гра. І хоч як приємно перемагати, від того, виграє вона чи програє, вона аж ніяк не стане ні кращою, ні гіршою. А головне – любитимуть її у випадку поразки анітрохи не менше.
Але це – не лише дитяча проблема. Нерідко розпалюють пристрасті саме батьки. Часом амбітні матусі, татусі та бабусі підсвідомо прагнуть успіхом дитини реалізувати власні колишні мрії чи компенсувати нинішні невдачі та незадоволення життям, надолужити те, чого не вдалося досягти самим. Значну роль відіграє і батьківьке марнославтво, бажання похвалитися успіхами і талантами свого чада перед родичами і сусідами. А от про те, чи потрібно це самій дитині, думають далеко не завжди.
Тому, перш ніж заохочувати дітей до участі в різних конкурсах, варто з’ясувати, чи справді вони самі цього хочуть. Старші можуть порадити, підтримати, але вирішувати, незалежно від віку, має сама дитина. І у жодному випадку не слід сварити її за можливі помилки, вимагати обов’язкової перемоги. Лише за цих умов участь у конкурсах і змаганнях буде сприйматися не як неприємна і страшна повинність, а як цікава і захоплююча подія. А тоді вже - хай щастить!
Дитячі психологи і педагоги вважають, що певний елемент змагальності у навчанні, іграх, захопленнях дітей – річ позитивна. Він виховує у дитини такі важливі риси характеру як наполегливість, сміливість, розкутість, впевненість у собі, здорове честолюбство. Підсилює мотивацію у навчанні, спорті, мистецтві. Вчить критично дивитися не лише на інших, але і на себе. Та водночас психологи наголошують і на небезпеках надмірного захоплення конкурсами. Прагнення до перемоги будь-якою ціною нерідко призводить до надмірної амбітності, самовпевненості, марнославства, зверхнього ставлення до інших, почуття заздрості. А от перша поразка може фатально вплинути на слабку дитячу психіку, підірвати віру в свої сили. На цьому грунті нерідко виникають різноманітні комплекси, які даються взнаки і в дорослому віці.
Але життя так влаштовано, що, хочемо ми цього чи ні, повсякчас підкидає нам усілякі конкурси, іспити і змагання як у прямому, так і в переносному сенсі. І уникнути цього неможливо ні дітям, ні дорослим. Та чи й потрібно? Адже проблема не в конкурсах, як таких, а в нашому ставленні до них. Тому дуже важливо правильно налаштувати дитину, пояснити їй, що будь-який конкурс – це лише гра. І хоч як приємно перемагати, від того, виграє вона чи програє, вона аж ніяк не стане ні кращою, ні гіршою. А головне – любитимуть її у випадку поразки анітрохи не менше.
Але це – не лише дитяча проблема. Нерідко розпалюють пристрасті саме батьки. Часом амбітні матусі, татусі та бабусі підсвідомо прагнуть успіхом дитини реалізувати власні колишні мрії чи компенсувати нинішні невдачі та незадоволення життям, надолужити те, чого не вдалося досягти самим. Значну роль відіграє і батьківьке марнославтво, бажання похвалитися успіхами і талантами свого чада перед родичами і сусідами. А от про те, чи потрібно це самій дитині, думають далеко не завжди.
Тому, перш ніж заохочувати дітей до участі в різних конкурсах, варто з’ясувати, чи справді вони самі цього хочуть. Старші можуть порадити, підтримати, але вирішувати, незалежно від віку, має сама дитина. І у жодному випадку не слід сварити її за можливі помилки, вимагати обов’язкової перемоги. Лише за цих умов участь у конкурсах і змаганнях буде сприйматися не як неприємна і страшна повинність, а як цікава і захоплююча подія. А тоді вже - хай щастить!