Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:29

“Країна Інкогніта”: Алла Горська.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 26 листопада 2005 року.

І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.

Сергій Грабовський

І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі! І починаємо нову подорож у світ таємниць і забутих сторінок української історії!

Сергій Грабовський

Світлі постаті покоління, яке увійшло в історію як покоління шістдесятників – що знаємо ми про них?

Михайлина Коцюбинська

Образ Алли незмінно пов’язаний в моїй свідомості з двома враженнями-символами. Перше, це ореол світлий, жмут повітря. Заходячи у приміщення, де була Алла, я відразу, ще не бачачи, відчувала, що вона тут. Спершу якесь знайоме сяйво, чи то від білого волосся, чи від променистої усмішки, потім вона сама.

Друге символічне уявлення – калина. Червоний кетяг у її руках, як щось неодмінне, самозрозуміле, як норма. Недаремно несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини. Недаремно на його портері Алиної роботи збризки калини, як її авторський підпис. Недаремно у присвяченому Алі вірші Стусу “Червона тінь калини”. Ще одне незмінне відчуття – надійності. Відчуття міцного плеча, на яке можна спертися, незрадної руки, яка завжди підтримає.

Я не бачила Аллу мертвою, її ховали в закритій труні. Тепер для мене кожна гілка калини, як часточка її безсмертної душі. Сьогодні десь на літературному вечорі в колишній Центральній Раді, на з’їзді Руху, в урочистій процесії за труною Василя Стуса, на Майдані Незалежності в помаранчеві дні, раптом білий спалах. Я нікому про це не скажу, але знаю, то Алла.

Євген Сверстюк

Чому ми позабували багатьох, що відійшли, а Горської не можемо забути? Передусім в просторі великого часу вона далі стоїть поряд і далі бере на плечі обов’язок громадський. Ті, що були захисниками, залишаються захисниками честі і правди. Трагічна смерть тільки підкреслила її ім’я.

Звичайно, енергія обірваного життя і потім живе, тривожить, непокоїть. Отже, духовна енергія Алли Горської залишається на полі життєвої боротьби.

Валерій Шевчук

Аллу Горську я знав особисто, хоч не скажу, що був у приятельських стосунках. Для мене ця людина належала до так званих світлоносців. Вона справді випромінювала із себе світло якоїсь духовної чистоти.

Вихована цілком в російській родині, чи навіть можна сказати в російськомовній родині, вона раптом відкрила для себе Україну, українську мову, український всесвіт із якоюсь величезною захопленою відданістю неофіта вона все це пристрасно полюбила.

Вона була людина, яка не могла кривити душею. Той, хто з нею спілкувався мимоволі відчував цей потік якихось світлих струменів. Я теж це не раз відчував, бо мені з нею доводилось не раз зустрічатися, входити в персональні балачки. Ми жили поруч, зовсім недалеко одне від одного.

Зупинялися здебільшого біля парку Шевченка і провадили дуже цікаві бесіди, а потім розходилися. Ці бесіди, не знаю, як для неї вони були, а для мене це було тим, що я наповнювався якимось світлим духом і внутрішнім спокоєм, який дає впевненість у житті в тому дуже збаламошеному і такому складному світі.

Максим Стріха

Пролунали голоси літературознавця Михайлини Коцюбинської, есеїста, колишнього дисидента Євгена Сверстюка і прозаїка Валерія Шевчука. Всі вони є знаковими постатями для покоління українського шістдесятництва, того надзвичайно яскравого, цікавого покоління, яке на хвилі хрущовської відлиги поставило всіх перед очевидною істиною – Україна, яку, здається, вже витоптав до кінця сталінський чобіт, жива, здатна родити нових і нових геніїв.

Вони згадували про Аллу Горську, ще одну мисткиню, з якою пов’язане ще одне покоління, теж явище шістдесятництва. В усіх цих 3 спогадах, проходить наскрізне враження світла, яке несла з собою Алла Горська.

Сергій Грабовський

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року у Ялтi. Її батько, Олександр Горський, був одним з органiзаторiв радянського кiновиробництва. 1932 року він із сім‘єю переїхав до Москви, а 1933 року – до Ленінграду. Війна застала 11-річну Аллу з матір‘ю в Ленінграді, в той час як батько був на зйомках у Монголії. Вони пережили дві блокадні зими, і тільки влітку 1943 року були евакуйовані з Ленінграду.

Наприкінці 1943 року сім‘я переїхала до Києва. Малювати Алла почала рано. Вона навчалася у Київськiй художнiй школi iменi Шевченка та на живописному факультеті Київського художнього iнституту. Влiтку 1952 року Алла Горська одружилася зі студентом цього ж вузу Вiктором Зарецьким.

Вирiсши у зросiйщенiй сім‘ї, Алла Горська свiдомо перейшла на українську мову спiлкування. 1962 року стала одним iз органiзаторiв вiдомого київського Клубу Творчої молодi, учасниками якого були .Iван Драч, Iван Свiтличний, Євген Сверстюк, Iрина Жиленко, Михайлина Коцюбинська, Микола Вiнграновськиий, Лесь Танюк, Iван Дзюба та багато інших.

Горська брала активну участь у роботі клубу, а після його розгону у 1964 році – в правозахисному русі. Її виключали зі Спілки художників, знищували її праці, позбавляли роботи. Та Алла Горська попри все залишалася однією із найбільш активних учасниць руху шістдесятників. За нею було встановлене постійне спостереження з боку КҐБ, “компетентні органи” не раз проводили з нею “профілактичні бесіди”. Безрезультатно.

28 листопада 1970 року Алла Горська була вбита в будинку свекра у мiстi Васильковi бiля Києва. Майже 70-літній свекор був знайдений наступного дня пiсля вбивства Горської на залiзничнiй колiї бiля Фастова iз вiдрiзаною головою.

Олексій Зарецький

28 листопада виповнюється 25 років як загинула моя мати, художник, правозахисник, громадський діяч Алла Горська. Це був досить моторошний час, хоча у багатьох людей, як це часто бува, роки молодості викликають якісь позитивні емоції. Це була задушлива атмосфера насильства, страху, тотального контролю суспільства комуністичною партією, КГБ.

В кримінальному аспекті я повернувся до цієї теми після 1991 року. тут треба сказати, що мати загинула у Василькові. Прокуратура Київської області звинуватила у вбивстві мого діда Зарецького Івана Антоновича, який нібито скоїв цей злочин з мотивів особистої неприязні, а потім наклав на себе руки, кинувшись під потяг в районі залізничної станції Фастів-2.

Прокуратура тоді на початку 90-тих обмежувалася відписками, а потім просто перестала мені відповідати, до речі, як і зараз робить адміністрація президента і ГПУ.

На початку 90-тих було проведено кілька журналістських чи громадських розслідувань. Київський історик Сергій Білокінь мав нагоду познайомитися з кримінальною справою, яка тоді зберігалася в архіві прокуратури Київської області.

Цю справу аналізував досвідчений юрист, працівник прокуратури старший радник юстиції Борис Пилипович Тимошенко, який виявив у ній стільки нестиковок і недотягнень, що цю справу можна цілком кваліфікувати, як сфабриковану. Не кажучи, що слідство розробляло тільки одну версію про вбивство свекром невістки.

Також інше громадське розслідування проводив московський журналіст, правозахисник Володимир Криловський, який нині мешкає в США. Він дослідник політичних вбивств в Радянському Союзі з 1918 по 1991 рр. За його результатами керівництво Радянського Союзу регулярно застосовувалося метод політичних вбивств стосовно тих осіб, які так само могли бути засуджені за антирадянську агітацію та пропаганду.

Дотичних до цих методів є репресивна психіатрія, засудження правозахисників за сфабрикованими справами, доведення до самогубства, політичні вбивства вже в таборах, як Стуса, Тихого, Литвина, жорстоке побиття діда професора Валерія Марченка, яке призвело до його смерті.

Максим Стріха

Це був Олександр Зарецький, син Алли Горської та Віктора Зарецького, відомий український культуролог. З ним я познайомився більше 10 років тому, коли ми обоє були радниками міністра культури України Івана Михайловича Дзюби.

І тоді і сьогодні Олексій Зарецький робить все для того, щоб виконати свій синівський обов’язок – розкрити таємницю загибелі своєї матері.

Сергій Грабовський

Олексій Зарецький продовжує свою розповідь.

Олексій Зарецький

Алла Горська – це певний культурний шарф в теперішньому українському суспільстві, не кажучи вже про такі позитивні події, як відкриття меморіальної дошки на будинку, де вона мешкала з 1944 по 1970 в Києві. Немає меморіальної дошки на будинку у Василькові, де було знайдено її тіло.

Кілька фільмів документальних про неї знято ще в половині 90-тих. Фільм Сергія Дудки ще на початку ХХІ ст.. Великий ґрунтовний півторагодинний фільм Олени Левченко.

Також ґрунтовно досліджується опозиційний рух. Сьогодні можна говорити, що ця гілка опозиційна – це потужний політичний рух, який виступав проти терористичної тоталітарної наддержави Радянського Союзу, за самостійність України, значною мірою призвів до формування тої політичної реальності, результатом якої була криза комунізму, криза Радянського Союзу.

Значною мірою активна безкомпромісна громадська і політична діяльність Алли Горської, її трагічна смерть викисла на задній план її мистецьку, творчу діяльність. В її творчому доробку цікавий живопис. До речі, ці полотна створені з натури в селах Чорнобильського району. Цікава оригінальна графіка, нове трактування образів Тараса Шевченка, Олександра Довженка, портрети сучасників Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Івана Драча.

Останні роки життя були присвячені монументальній роботі, при чому в східному районі в Донецьку, в Луганську. Цього року мені довелося бути в Донецьку. Там одна робота “Жінка птах” відреставрована клопотами і турботами донецької громадськості за фінансової підтримки українського “МакДональдса”. Там зараз знаходиться ресторан “МакДональдс”. Хороша якісна реставрація.

Мозаїки на школі №5 в гіршому стані, хоча про якесь сильне руйнування не можна говорити. Ми сподіваємося, що їх вдасться буде відновити, реставрувати, вони будуть прикрашати місто. В Луганську дуже великий був об’єкт Музей молодогвардійців, він досі функціонує, там сотні тисяч людей бувають на екскурсіях.

Насамперед, повертаючись до вбивства Алли Горської в 1970 році, то це, на моє переконання, злочин без терміну давності. Я зараз листуюсь з Секретаріатом Президента, з Уповноваженим з прав людини. Як можна було прогнозувати, то отримую відписки. Втім, тут є над чим подумати, будемо боротися далі.

Максим Стріх

Вона була не лишень громадським діячем, вона була справді першорядним надзвичайно сміливим українським художником-монументалістом, яка розвинула все те добре, що отримала від свого визначного вчителя Сергія Григорьєва.

Безумовно, нашу увагу прикуто до таємниці страшної трагічної смерті Алли Горської. Років 6 тому в одній приватній бесіді я наважився запитати одного колишнього високопоставленого кагебіста, при чому не з гірших, людину, яка рятувала кількох українських письменників. Це я знав з незалежних джерел.

Отже, що реально сталося з Аллою Горською? Цей чоловік сухо відповів мені, що офіційна версія відповідає дійсності. Я досі не знаю, чи вірив тоді мій співрозмовник в те, що говорив, чи навіть у тій розмові віч-на-віч без свідків побоявся сказати правди, бо ж зрозуміло, що така правда зачепила надто багатьох ще досі живих людей.

Адже так само зрозуміло, що не міг вбити молоду сильну жінку немічний майже семи десятирічний інсультний чоловік. Так само зрозуміло, що не міг той чоловік кинутись під поїзд на той спосіб, як це начебто довело слідство, бо його голову неодмінно змело з рейок щитком, який відбиває з них різні предмети.

Наразі таємниця смерті Горської лишається таємницею.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG