Автори педагогічного експерименту всі без винятку активно виступають у хореографічних ансамблях. Хтось із них виконує народні танці, дехто танцює класику, а комусь до вподоби більш сучасні ритми. Втім, це не заважає однодумцям сходитися в головному. Вони переконані, що сьогоднішнє виховання дітей катастрофічно перехняблене в бік вербального методу.
Інакше кажучи, коли вчитель звертається до дітей лише за допомогою слів, ігноруючи інші засоби передачі знань, учні отримують однобоке уявлення про життя і світ. Експериментатори-хореографи беруться довести, що людина в юному віці краще сприймає думки вчителя, якщо він, пояснюючи, скажімо, якийсь психологічний образ літературного персонажа, вдається до пластики танцю. “Ми загнали танець на задвірки шкільного виховання, і наші вихованці втрачають відчуття гармонії розуму, душі і тіла, яке, між іншим, прекрасно відчувають діти з країн так званого третього світу”, - поскаржився одного разу журналістам автор нового педагогічного проекту.
Справді, на зорі європейської цивілізації наші пращури в дитинстві і навіть у зрілому віці танцювали багато й охоче. Девчому цьому сприяло язичництво з його многобожністю. Поява в Європі релігійного монотеїзму звузила ці традиції, але не звела їх нанівець, адже навіть священна книга євреїв та християн Біблія закликає віруючих прославляти Бога у піснях, танцях, молитвах і ділах. Експериментатори, - не більше й не менше, - звинувачують сучасну педагогіку в тому, що вона, цитую, “купилася на вербальний метод, запровадивши його в школі на шкоду іншим”. На їхню думку, якщо перекласти деякі (звісно, не всі) шкільні предмети на мову пластики людського тіла, можна уникнути багатьох лих. Передусім йдеться про так званих гіперактивних школярів, котрим важко висидіти 6-7-8 уроків за партою. Дуже гостро ця проблема проступає в професійно-технічних училищах, де вчаться чимало дітей з неблагополучних родин.
Так, на одній з пар іноземної мови 15-літній підліток, не надто успішний, але й не бешкетник, витяг з рюкзака складаний ножик і на очах спантеличеної вчительки ретельно порізав свою модну майку на довгі смужечки. Відтак із вцілілого шматка трикотажу змайстрував собі маску на взір улюбленого кіногероя Зорро. Опісля цей рукодільник надів витвір собі на голову і непорушно всівся на місце до кінця уроку. Звичайно, публіка вже не зважала на те, що там намагалася пояснювати класу вчителька. І таких “майстрів”, переконані хореографи, в кожній школі, хоч греблю ними гати. “Хіба це не сигнал дорослим?” – риторично запитують вони.
Інакше кажучи, коли вчитель звертається до дітей лише за допомогою слів, ігноруючи інші засоби передачі знань, учні отримують однобоке уявлення про життя і світ. Експериментатори-хореографи беруться довести, що людина в юному віці краще сприймає думки вчителя, якщо він, пояснюючи, скажімо, якийсь психологічний образ літературного персонажа, вдається до пластики танцю. “Ми загнали танець на задвірки шкільного виховання, і наші вихованці втрачають відчуття гармонії розуму, душі і тіла, яке, між іншим, прекрасно відчувають діти з країн так званого третього світу”, - поскаржився одного разу журналістам автор нового педагогічного проекту.
Справді, на зорі європейської цивілізації наші пращури в дитинстві і навіть у зрілому віці танцювали багато й охоче. Девчому цьому сприяло язичництво з його многобожністю. Поява в Європі релігійного монотеїзму звузила ці традиції, але не звела їх нанівець, адже навіть священна книга євреїв та християн Біблія закликає віруючих прославляти Бога у піснях, танцях, молитвах і ділах. Експериментатори, - не більше й не менше, - звинувачують сучасну педагогіку в тому, що вона, цитую, “купилася на вербальний метод, запровадивши його в школі на шкоду іншим”. На їхню думку, якщо перекласти деякі (звісно, не всі) шкільні предмети на мову пластики людського тіла, можна уникнути багатьох лих. Передусім йдеться про так званих гіперактивних школярів, котрим важко висидіти 6-7-8 уроків за партою. Дуже гостро ця проблема проступає в професійно-технічних училищах, де вчаться чимало дітей з неблагополучних родин.
Так, на одній з пар іноземної мови 15-літній підліток, не надто успішний, але й не бешкетник, витяг з рюкзака складаний ножик і на очах спантеличеної вчительки ретельно порізав свою модну майку на довгі смужечки. Відтак із вцілілого шматка трикотажу змайстрував собі маску на взір улюбленого кіногероя Зорро. Опісля цей рукодільник надів витвір собі на голову і непорушно всівся на місце до кінця уроку. Звичайно, публіка вже не зважала на те, що там намагалася пояснювати класу вчителька. І таких “майстрів”, переконані хореографи, в кожній школі, хоч греблю ними гати. “Хіба це не сигнал дорослим?” – риторично запитують вони.