Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 02:28

“5 хвилин з Віталієм Пономарьовим”: письменник Микола Хвильовий.


Віталій Пономарьов Київ, 13 грудня 2005 (RadioSvoboda.Ua) - У цей день 1893 року народився український письменник Микола Хвильовий. Він був за етнічним походженням росіянином, однак найбільше уславився своїм закликом “Геть від Москви!”. Хвильовий щиро вірив у прийдешню “загірну комуну”, а комуністична влада переслідувала його як українського націоналіста.

Віталій Пономарьов: - Чи пам’ятають сьогодні кияни, хто такий Микола Хвильовий?

Перехожа 1: - Микола Хвильовий – це поет український, який, ну, я знаю, боровся за свободу України, який був засуджений і сидів у таборах.

Перехожа 2: - Поет.

Перехожий: - Ну, Микола Хвильовий – це наш видатний письменник 20-х років.

Віталій Пономарьов: Микола Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов) народився 112 років тому у містечку Тростянці на Сумщині. Він навчався у сільській школі у Калантаєві та в гімназії у Богодухові і саме там почав писав вірші та прозу. Під час Першої світової війни Хвильовий служив у російській армії, а в розпал революції очолив повстанський загін, який бився проти українського війська. Двадцяти шести років Хвильовий вступив до комуністичної партії України. Невдовзі він переїхав до Харкова, деякий час працював слюсарем на заводі, однак врешті-решт зайнявся виключно літературною працею. За кілька років Хвильовий видав книги “Сині етюди”, “Осінь”, “Вальдшнепи”, “Сентиментальна історія”, “Санаторійна зона”, які перетворили його на лідера письменницького середовища. Говорить літературознавець Сергій Іванюк.

Сергій Іванюк: Це був законодатель мод в літературі і в житті письменників. Це було від епігонства – коли його стиль намагалися наслідувати інші письменники, – і до більш серйозних якихось виявів. Скажімо, Микола Куліш слідом за “Санаторійною зоною” Хвильового пише одну з найгостріших своїх п’єс, яка називалась “Зона”. Він хоч і був молодим чоловіком, але на нього інші письменники: і молодші, і ровесники, і навіть старші за віком, – дивилися знизу вгору. Це був такий герой літературного процесу, це був об’єкт для наслідування, це була найяскравіша особистість.

Віталій Пономарьов: Хвильовий започаткував суспільну дискусію про шляхи розвитку української культури.

“Від Котляревського, Гулака, Метлинського через “братчиків” до нашого часу включно українська інтеліґенція, за винятком кількох бунтарів, страждала і страждає на культурне позадництво. Без російського дириґента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли знайде їй одній властивий шлях розвитку”.

У своїй публіцистиці Хвильовий домагався переорієнтації українського мистецтва на європейські цінності. Він висунув гасло “Геть від Москви! Дайош Європу!”.

“Що ж таке Європа? Європа – це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенґлер оголосив “на закаті”, не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це – Європа грандіозної цивілізації, Європа – Ґете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т.д., і т.п.”.

Популярність ідей Хвильового серед інтеліґенції викликала занепокоєння керівників компартії. Сталін у своєму листі до Кагановича розцінив виступи письменника як прояв поширення в Україні антиросійських настроїв. У ході ідеологічної кампанії так званий “хвильовизм” був засуджений, а сам письменник – примушений публічно визнати свої помилки. Повернувшись із поїздки до охопленого голодом села, Хвильовий дізнався про арешт свого друга – письменника Михайла Ялового. Він був переконаний, що невдовзі теж буде заарештований. 13 травня Микола Хвильовий застрелився у своїй харківській квартирі. Говорить професор Віра Агеєва.

Віра Агеєва: Мотив самогубства проходить наскрізно через його прозу, і власне 13 травня 33-го року стало і кінцем українського модернізму, і кінцем певної ідеологічної епохи. Недаремно Микола Хвильовий цей свій останній сценарій дуже старанно зорганізовує: він запросив друзів, він написав записки. Можливо, він вірив у те, що цей самогубчий постріл щось зупинить, щось змінить. Зрозуміло, що цей постріл – постріл “безґрунтованого романтика”, який втратив свою колишню романтичну віру, – нічого не змінив і не міг змінити.

“Я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огнянопері вальдшнепи. Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитися таким шикарним, як леопард. Я мрійник і з висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявий “скепсис” нашого скептичного віку”.
XS
SM
MD
LG