Чим не сподобались Новорічні ялинки тодішньому керівництву Радянського Союзу, розповідає київський історик Дмитро Малаков:
“Після приходу до влади більшовиків. Ялинка – як свято – була взагалі заборонена. Я пам’ятаю з розповідей своїх батьків, що за часів НЕП-у (1920 – до кінця 1920-х років) ялинки не святкували. Боронь Боже про Різдво і таке інше казати! Але такі, знаєте, люди, які (були) вірні традиціям, вірні своїм спогадам дитинства, часом робили ялинку таємно, підпільно. Це виглядає смішно сьогодні – але ялинку ставили у шафі. Витягали звідти одяг і ставили маленьку ялинку, її таємно приносили, ховали, і там у шафі вона стояла прикрашена. І коли приходили свої – тоді шафу відкривали, але Боже збав щоби про це довідались сусіди. Тому що був тоді такий вигаданий вислів – “Нове відкриття радянських вчених: стук летить швидше від звуку”. І всі боялися, що донесуть, “настучать” і тому ялинку ховали”.
А як новорічне свято для дітей ялинка з’явилась у середині 1930-х років. Дмитро Малаков далі:
“Легенда, що ялинка пов’язана з Різдвом Христовим, те рішуче відкидалось і вважалося, що це тільки свято для дітей – Новий рік. Було і те, що Церква, котра була дозволена у тих мірках, його (Різдво) відзначала. Але ж було і таке, що до церкви ходили спеціально від кожного великого виробництва члени парткому – стежили, хто прийшов, щоби своїх зловити і все каралося. Це було не зовсім, як кажуть, приємне свято, тому що люди – або ті, хто не був на праці десь, або ті що за віком були, так би мовити, відсторонені від впливу влади, - то тільки ті могли ходити. Старі люди. А молодь – Боже збав, з них ніхто не міг ходити до церкви!”.
Тепер же, як каже пан Малаков, український народ швидко відновлює давні традиції Різдвяних і Новорічних свят, що, на думку істориків, свідчить про відродження української нації.
“Після приходу до влади більшовиків. Ялинка – як свято – була взагалі заборонена. Я пам’ятаю з розповідей своїх батьків, що за часів НЕП-у (1920 – до кінця 1920-х років) ялинки не святкували. Боронь Боже про Різдво і таке інше казати! Але такі, знаєте, люди, які (були) вірні традиціям, вірні своїм спогадам дитинства, часом робили ялинку таємно, підпільно. Це виглядає смішно сьогодні – але ялинку ставили у шафі. Витягали звідти одяг і ставили маленьку ялинку, її таємно приносили, ховали, і там у шафі вона стояла прикрашена. І коли приходили свої – тоді шафу відкривали, але Боже збав щоби про це довідались сусіди. Тому що був тоді такий вигаданий вислів – “Нове відкриття радянських вчених: стук летить швидше від звуку”. І всі боялися, що донесуть, “настучать” і тому ялинку ховали”.
А як новорічне свято для дітей ялинка з’явилась у середині 1930-х років. Дмитро Малаков далі:
“Легенда, що ялинка пов’язана з Різдвом Христовим, те рішуче відкидалось і вважалося, що це тільки свято для дітей – Новий рік. Було і те, що Церква, котра була дозволена у тих мірках, його (Різдво) відзначала. Але ж було і таке, що до церкви ходили спеціально від кожного великого виробництва члени парткому – стежили, хто прийшов, щоби своїх зловити і все каралося. Це було не зовсім, як кажуть, приємне свято, тому що люди – або ті, хто не був на праці десь, або ті що за віком були, так би мовити, відсторонені від впливу влади, - то тільки ті могли ходити. Старі люди. А молодь – Боже збав, з них ніхто не міг ходити до церкви!”.
Тепер же, як каже пан Малаков, український народ швидко відновлює давні традиції Різдвяних і Новорічних свят, що, на думку істориків, свідчить про відродження української нації.