Минуло новорічне свято. Але найбільш святковий місяць у нашому календарі триває. Попереду – таємничо-радісне Різдво, ексклюзивний вітчизняний „старий новий рік”, весела Водохреща. Отже, психологічна потреба людини у святі, здається, може бути цілком вдоволена. Але нерідко трапляється так, що довгоочікуване свято, замість розради, душевного піднесення, гарного настрою і нових вражень, лишає по собі лише почуття втоми і розчарування. А головна причина цього криється у тому, як ми святкуємо. Ось і нині, як свідчать опитування, навіть таке чарівне свято, як Новий рік, для багатьох з нас перетворилося на багатогодинне застілля і механічне перемикання телевізійних каналів. Втім, порожнеча святкового телеефіру, що цього року перевершила, здається, всі минулі досягнення, - тема окрема. Не надто тішить наших співгромадян вже і святковий стіл. Це у часи розвиненого соціалізму добування делікатесів і приготування „з нічого” вишуканих страв було для господинь своєрідним спортом і справою честі. Тепер, попри всі наші нарікання на життя, нікого й нічим не здивуєш.
Тож, очевидно, щось потрібно змінювати у нашому підході до відповідальної справи святкування. Психологи стверджують, що найкраще запам’ятовуються, справляють найбільше враження ті події, у яких людина бере безпосередню участь. Тому жодне пасивне споглядання не приносить нам стільки радості і задоволення, як особиста, активна, творча участь у створенні свята. Саме тому так полюбляють у багатьох країнах святкові карнавали. Саме тому все більшой популярності в світі набувають різноманітні рольові ігри. Не є тут виключенням і наша країна. Власне, мабуть, саме такими „рольовими іграми” були для наших предків традиційні різдвяні та новорічні дійства: вертеп, колядування, щедрування й усі пов’язані з цим ритуали. І хоч ролі у них були сталі, вони завжди лишали достатньо простору для власної творчості та фантазії.
Проявити свої креативні здібності можна і на різноманітних тематичних театралізованих вечірках, що також стають все більш модними, особливо серед молоді. На думку їх учасників, найцікавішим у підготовці цих свят є творча частина: вигадування уіляких конкурсів, ігор, сюрпризів і нагород. Очевидно, в кожному з нас живе, здавалося б, дитяча потреба у грі, вигадках, реальних чи уявних пригодах.
Що ж до Різдва та старого Нового року, переважна більшість наших співгромадян їх радо святкує, але знову ж таки у досить нудний спосіб: те ж застілля і той же телевізор. Можливо навіть по котромусь з каналів нам покажуть, як колядуть чи „водять козу” фольклорні колективи. Проте, повірте, значно веселіше й цікавіше робити це самим, аніж споглядати на екрані. Спробуємо?
Тож, очевидно, щось потрібно змінювати у нашому підході до відповідальної справи святкування. Психологи стверджують, що найкраще запам’ятовуються, справляють найбільше враження ті події, у яких людина бере безпосередню участь. Тому жодне пасивне споглядання не приносить нам стільки радості і задоволення, як особиста, активна, творча участь у створенні свята. Саме тому так полюбляють у багатьох країнах святкові карнавали. Саме тому все більшой популярності в світі набувають різноманітні рольові ігри. Не є тут виключенням і наша країна. Власне, мабуть, саме такими „рольовими іграми” були для наших предків традиційні різдвяні та новорічні дійства: вертеп, колядування, щедрування й усі пов’язані з цим ритуали. І хоч ролі у них були сталі, вони завжди лишали достатньо простору для власної творчості та фантазії.
Проявити свої креативні здібності можна і на різноманітних тематичних театралізованих вечірках, що також стають все більш модними, особливо серед молоді. На думку їх учасників, найцікавішим у підготовці цих свят є творча частина: вигадування уіляких конкурсів, ігор, сюрпризів і нагород. Очевидно, в кожному з нас живе, здавалося б, дитяча потреба у грі, вигадках, реальних чи уявних пригодах.
Що ж до Різдва та старого Нового року, переважна більшість наших співгромадян їх радо святкує, але знову ж таки у досить нудний спосіб: те ж застілля і той же телевізор. Можливо навіть по котромусь з каналів нам покажуть, як колядуть чи „водять козу” фольклорні колективи. Проте, повірте, значно веселіше й цікавіше робити це самим, аніж споглядати на екрані. Спробуємо?