В інтерв’ю радіо Свобода Юрій Андрухович сказав:
„Це загалом приємна подія. Нічого тут оригінального не скажу. Важливо, що таким чином відзначено саме роман „Дванадцять обручів”. Я до сьогодні вважаю його своїм найкращим. У зв”язку з цим мені приємно, що журі цієї премії має таку саму думку відносно цього твору”.
Вартим уваги є те, що роман „Двандцять обручів” має чимало українських реалій, повністю зрозуміти які може людина, яка виросла в Україні та пережила зміни, що сталися в цій країні за останні роки. Чи не було побоювання, що це може ускладнити сприйняття цього твору серед німецьких читачів?
„Я думаю, що це належить до дещо ширшої проблематики: наскільки загалом література походженням з іншої країни, з іншого суспільства може бути зрозумілою? Я думаю, що така багатовікова історія літературного перекладу і історія видань іноземних авторів служить найліпшим підтвердженням тому, що розуміння можливе і необхідне. Я знаю десятки рецензій, опублікованих у німецькій та загалом німецькомовній пресі з приводу „Дванадцяти обручів”, і мушу сказати, що всі вони відзначалися абсолютним розумінням реалій і реальності, які присутні в цьому романі”.
Юрію Андруховичу останнім часом регулярно доводиться виступати перед німецькою публікою і спілкуватися не тільки з рецензентами та критиками, які мають власний, так би мовити, науковий погляд на літературу, але також з простими читачами. Чим відрізняються погляди німецької публіки від української?
„Я б відзначив, що рівень знань є достатньо різним. Тобто, простіше кажучи, українські читачі все таки значно глибше включені в контекст того, про що пишу, зокрема, і я. Відповідно цей діалог має значно інтенсивніший рівень. Наслідком цього виявляється те, що український читач значною мірою критичніший, що не так уже й непогано. Натомість деякі надзвичайно важливі для мене стилістичні особливості – те, що взагалі має стосунок передусім до естетики, до якихось мистецьких характеристик цього твору, значною мірою глибше і з більшим розумінням поціновується саме німецькою публікою”.
Мабуть, не буде перебільшенням, якщо сказати, що Юрій Андрухович належить до тих, хто найактивніше просуває принаймні в німецькомовних країнах сучасну україномовну літературу, твори її молодих представників. Чи задоволений автор результатами такої діяльності?
„Я задоволений ними, якщо розглядати їх у порівнянні з тим, що у нас тут було ще років три або чотири тому. Але я, безумовно, не задоволений тим, якщо це просто розглядати об”єктивно. Все-таки наша сьогоднішня література заслуговує сьогодні значно ширшого й голоснішого реагування. Ситуація з німецькомовним, назвемо це, ринком, хоча я й не люблю в застосуванні до літератури цього слова, вона порівняно ще непогана. Тут активно працюють двоє-троє перекладачів. Можливо, за якийсь час їх стане більше. І проблема не в якості наших творів, проблема не в якості наших авторів, проблема в тому, що в більшості країн Заходу просто відсутні ці перекладачі. Тобто, немає людей, здатних в оригіналі прочитати твір українського письменника. Немає таких людей у Швеції, практично немає таких людей у Франції. Є одна особа, максимум дві в Італії. Є одна особа в Іспанії. Тобто, безумовно все ще триває інерція тієї ситуації, коли Україна була культурнопоневоленою, коли вона перебувала в складі великої російської імперії, коли про існування нашої мови не знали і знати не хотіли”.
Чи не допомогло б дещо виправити ситуацію реалізація ідеї про участь України в Міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті-на-Майні як країни-гостя? Ось що з цього приводу вважає Юрій Андрухович:
„Мені відомо про те, що існували такі плани, пов”язані з 2008 роком. І я безумовно надзвичайно хотів, щоб це відбулося. Але тут є неоднозначна ситуація, пов”язана з тим, які саме українські державні структури будуть цим займатися і це влаштовувати. Якщо цим і далі буде займатимся Держкомпреси, то це буде просто катастрофа. Тому що в Держкомпреси у нас сидять люди, можливо, сталінського світогляду. Не знаю, як м”якше про них висловитися. Тому нікому така українська експозиція у Франкфурті-2008 не потрібна. Я думаю, що це справа, яку ми у себе в Україні повинні вирішити, щоб просто це не було ганебно, бо об”єктивно – це надзвичайно важлива справа”.
На завершення додам, що нині Юрій Андрухович, який останні вісім місяців провів у Німеччині, працює над „Берлінським щоденником”. Завершити його написання, за власними словами автора, він сподівається впродовж наступних двох років.
„Це загалом приємна подія. Нічого тут оригінального не скажу. Важливо, що таким чином відзначено саме роман „Дванадцять обручів”. Я до сьогодні вважаю його своїм найкращим. У зв”язку з цим мені приємно, що журі цієї премії має таку саму думку відносно цього твору”.
Вартим уваги є те, що роман „Двандцять обручів” має чимало українських реалій, повністю зрозуміти які може людина, яка виросла в Україні та пережила зміни, що сталися в цій країні за останні роки. Чи не було побоювання, що це може ускладнити сприйняття цього твору серед німецьких читачів?
„Я думаю, що це належить до дещо ширшої проблематики: наскільки загалом література походженням з іншої країни, з іншого суспільства може бути зрозумілою? Я думаю, що така багатовікова історія літературного перекладу і історія видань іноземних авторів служить найліпшим підтвердженням тому, що розуміння можливе і необхідне. Я знаю десятки рецензій, опублікованих у німецькій та загалом німецькомовній пресі з приводу „Дванадцяти обручів”, і мушу сказати, що всі вони відзначалися абсолютним розумінням реалій і реальності, які присутні в цьому романі”.
Юрію Андруховичу останнім часом регулярно доводиться виступати перед німецькою публікою і спілкуватися не тільки з рецензентами та критиками, які мають власний, так би мовити, науковий погляд на літературу, але також з простими читачами. Чим відрізняються погляди німецької публіки від української?
„Я б відзначив, що рівень знань є достатньо різним. Тобто, простіше кажучи, українські читачі все таки значно глибше включені в контекст того, про що пишу, зокрема, і я. Відповідно цей діалог має значно інтенсивніший рівень. Наслідком цього виявляється те, що український читач значною мірою критичніший, що не так уже й непогано. Натомість деякі надзвичайно важливі для мене стилістичні особливості – те, що взагалі має стосунок передусім до естетики, до якихось мистецьких характеристик цього твору, значною мірою глибше і з більшим розумінням поціновується саме німецькою публікою”.
Мабуть, не буде перебільшенням, якщо сказати, що Юрій Андрухович належить до тих, хто найактивніше просуває принаймні в німецькомовних країнах сучасну україномовну літературу, твори її молодих представників. Чи задоволений автор результатами такої діяльності?
„Я задоволений ними, якщо розглядати їх у порівнянні з тим, що у нас тут було ще років три або чотири тому. Але я, безумовно, не задоволений тим, якщо це просто розглядати об”єктивно. Все-таки наша сьогоднішня література заслуговує сьогодні значно ширшого й голоснішого реагування. Ситуація з німецькомовним, назвемо це, ринком, хоча я й не люблю в застосуванні до літератури цього слова, вона порівняно ще непогана. Тут активно працюють двоє-троє перекладачів. Можливо, за якийсь час їх стане більше. І проблема не в якості наших творів, проблема не в якості наших авторів, проблема в тому, що в більшості країн Заходу просто відсутні ці перекладачі. Тобто, немає людей, здатних в оригіналі прочитати твір українського письменника. Немає таких людей у Швеції, практично немає таких людей у Франції. Є одна особа, максимум дві в Італії. Є одна особа в Іспанії. Тобто, безумовно все ще триває інерція тієї ситуації, коли Україна була культурнопоневоленою, коли вона перебувала в складі великої російської імперії, коли про існування нашої мови не знали і знати не хотіли”.
Чи не допомогло б дещо виправити ситуацію реалізація ідеї про участь України в Міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті-на-Майні як країни-гостя? Ось що з цього приводу вважає Юрій Андрухович:
„Мені відомо про те, що існували такі плани, пов”язані з 2008 роком. І я безумовно надзвичайно хотів, щоб це відбулося. Але тут є неоднозначна ситуація, пов”язана з тим, які саме українські державні структури будуть цим займатися і це влаштовувати. Якщо цим і далі буде займатимся Держкомпреси, то це буде просто катастрофа. Тому що в Держкомпреси у нас сидять люди, можливо, сталінського світогляду. Не знаю, як м”якше про них висловитися. Тому нікому така українська експозиція у Франкфурті-2008 не потрібна. Я думаю, що це справа, яку ми у себе в Україні повинні вирішити, щоб просто це не було ганебно, бо об”єктивно – це надзвичайно важлива справа”.
На завершення додам, що нині Юрій Андрухович, який останні вісім місяців провів у Німеччині, працює над „Берлінським щоденником”. Завершити його написання, за власними словами автора, він сподівається впродовж наступних двох років.
