Аудіозапис програми:
Марія Щур
Як змінилася Україна і Європа за рік, що минув? Що доброго вони понесуть до Нового року? Про це протягом наступних півгодини у передачі «Європейська Свобода». З вами Марія Щур.
- Економічний оптимізм попри політичні проблеми. Так оцінюють 2005 рік в Європі оглядачі;
- Європейський Союз визнав Україну державою з ринковою економікою - головна подія року у двосторонніх стосунках;
- Українці перестають бути просто «маленькими українцями», як і решта європейців, вони дедалі більше відчувають, що їхнє життя залежить лише від них самих;
- А також українську культуру європейці починають пізнавати і оцінювати.
Про це у передачі “Європейська Свобода”.
Рік невдач з референдумами про Конституцію ЄС, з несміливими економічними реформами та острахами щодо глобалізації для Європи був також і успішним роком для інвесторів, які добре заробили на європейських акціях.
2005 в Європі запам’ятається рекордно високим безробіттям в Німеччині та Франції, відмовою французів і голландців ухвалити Європейську Конституцію, яка мала би зробити ефективнішим функціонування Європейського Союзу.
Не збулися і мрії тих, хто хотів би модернізувати європейське сільське господарство та відстояти позиції Європи у боротьби проти дешевого китайського експорту.
У цьому році пролунали вибухи в Лондоні, Німеччина привітала нову канцлерку, а під завісу темношкірі французи показали решті країни, де раки зимують. Впродовж кількох тижнів влада не могла приборкати спалахи народного гніву у 300 містечках країни.
На думку одного французького коментатора, Європа у 2005 так загрузла у внутрішніх проблемах, що забула про свої претензії на світове лідерство і спокійно поступилася позиціями Азії.
Та незважаючи всі ці проблеми, європейським компаніям добре велося цього року, і ті, хто вклав у них гроші, міг добре підзаробити.
Відносне послаблення спільної європейської валюти, а євро впав цього року на 12%, допомогло багатьом європейським компаніям поліпшити свої продажі за кордоном, а з ними пішли вгору і прибутки.
Ринок цінних паперів у Німеччині пішов вгору на чверть, приблизно на стільки ж у Франції, на 16 і 13% відповідно у Британії та Італії.
Ще успішнішим був рік для інвесторів у колишній Східній Європі. У Чехії та Угорщині ринки зросли на 40%, у Польщі майже 30%.
Звістка про те, що Туреччина отримала запрошення на вступ до ЄС, допомогла підйому місцевого ринку на 51%.
Цікаво, що для багатьох інвесторів питання вступу України до ЄС, то це також лише питання часу.
Керівник одного з інвестиційних фондів, що спеціалізуються на Східній Європі, нещодавно сказала в інтерв’ю агентству “Рейтер”, що на українські акції зростає попит.
«В Україні ми будемо купувати акції банків, індустріальних підприємств, копалень і компаній, що продають споживчі товари. Інвестиції збільшуються, економіка далі буде зростати і багато компаній випускатимуть на ринок свої акції,» - прогнозує менеджер фонду "RAB Emerging Europe" Лейла Кадучі.
На її думку, в Україні зміцнюється середній клас, зростають доходи компаній, а те, що ЄС надав Україні статус країни з ринковою економікою, та її майбутній вступ до Світової організації торгівлі мають прискорити економічні реформи.
У п’ятницю Україна офіційно набула статусу країни з ринковою економікою у стосунках з Європейським Союзом. Це є першим значним кроком до вступу до Світової організації торгівлі. Окрім цього, відтепер українські товари легше перетинатимуть кордони Європейського Союзу, антидемпінгових розслідувань стане менше і процедури будуть значно простішими для українських виробників.
Більше про переваги нового статусу розповідає з Києва Тетяна Ярмощук.
Тетяна Ярмощук
Статус країни з ринковою економікою має убезпечити Україну від такого роду проблем з боку країн Європейського Союзу, як каже колишній заступник голови правління Національного банку України Ярослав Солтис.
Ярослав Солтис
Якщо держава стає державою з ринковою економікою, то вся продукція, яку вона продає, буде вважатися, що вона продає за ринковою ціною. Але окремі підприємства, які допускатимуть порушення, можуть мати від деяких держав щодо цього переслідування.
Але в цілому до держави такі заходи не застосовуватимуть. Це є признання, що ми є рівними серед розвинутих держав у економіці. Хоча рівень нашої економіки поки що не досяг того стану, який мають сьогодні передові держави.
Марія Щур
Не вірить в відміну антидемпінгових розслідувань й український спікер Верховної Ради Володимир Литвин.
Володимир Литвин
Коли кажуть, що будуть відмінені антидемпінгового переслідування, то це, м’яко кажучи, лукавство. Зміниться процедура антидемпінгових розслідувань, але вони будуть проводитися. Тому треба захищати насамперед виробника нашого, не кажучи вже про споживача.
Тетяна Ярмощук
В цілому ж, експерти вважають, що демпінг і антидемпінгові заходи - це нормально в торгових відносинах, які, тобто відносини, це завжди жорстке конкурентне протистояння. Головне, щоби сторони були в рівних умовах. Відтепер Україна, принаймні, буде бодай трохи більш рівною стороною в цих відносинах.
Марія Щур
В ефірі «Європейська Свобода».
Далі у програмі:
- «Маленький українець» почувається вже не таким маленьким. Гасло «Разом нас багато!» пережило революційні часи;
- А що може зробити «маленький чех»? Приклад чеського села свідчить, що благодійність – це не лише прерогатива багатих;
- Українська культура в Європі зрозуміла, але ще маловідома. Юрій Андрухович отримав літературну премію в Німеччині, а в Лондоні з успіхом проходять гастролі Донецького балету.
Українці дедалі більше почувають себе європейцями не в сенсі географії, а в сенсі спільних цінностей. Масові акції протесту осені-зими 2004-го року сповістили про новий етап в становленні громадянського суспільства в Україні.
2005 рік закріпив ці успіхи. Різко зросла кількість громадських організацій і громадянських ініціатив і в Україні, і серед світового українства.
Більше про наукові дослідження на цю тему розповідає Павло Вольвач.
Павло Вольвач
Міжнародний проект СІВІКУС охопив понад 60 країн. До кожної дослідники прагли застосувати об’єктивні критерії.
Отже, людський потенціал України є дуже значним - її громадяни таки відчули себе громадянами.
Вони ще не дуже активно беруть участь у різних структурах громадянського суспільства, але якщо вже беруть, то надзвичайно активно.
Ці структури є не надто організованими між собою, але зв’язок між ними покращується і до того ж рівень добровільної, безоплатної праці в них українців є доволі високим.
І головне: в українці досить високо поціновують фундаментальні цінності громадянського суспільства.
Ігор Осташ, голова Парламентського комітету у справах закордонного українства, вважає, що Майдан не лише розбудив творчу активність громадян, але й став феноменом міжнародним.
Ігор Осташ
Ми бачили після України Молдову, Киргизію, де киргизи називали головну площу “Майданом”.
Разом з тим це не тільки пострадянський простір. Коли ми згадуємо ліванські події, практично ми бачили на площі Бейруту українську Помаранчеву революцію. В Ізраїлі, в секторі Газа, люди, які протестували проти виселення і практично розбивали помаранчеві намети.
Павло Вольвач
Валерій Рубцов, директор Інституту місцевої демократії, переконаний, що результати Майдану – це не лише свобода слова:
Валерій Рубцов
Крім свободи слова надбанням взагалі є свобода волевиявлення. В будь-якому місті якщо виникають якісь проблеми, то люди вже знають, що робити і не бояться цього. Вони зразу ставлять намети. Намет - це знаряддя демократії.
Павло Вольвач
Важливим аспектом досліджень стала і тема розвитку громадянського суспільства у середовищі закордонного українства.
Там, як зазначив голова секретаріату УВКР Валерій Рябенко, після Помаранчевої революції, виник цілий пласт новітніх українських громадянських організацій. І основне завдання наразі – це розвиток інфраструктури та налагодження зв’язків з Україною.
Що ж до вічного питання коштів, то пан Рябенко послався на досвід Польщі, де створено спеціальний державний Фонд по підтримці роботи з польською діаспорою.
Валерій Рябенко
І до цього фонду відраховується 1% від усіх зовнішньоекономічних операцій. І вони здатні навіть надавати фінансову підтримку полякам, які, наприклад, проживають в Україні.
Павло Вольвач
Звісно, Україна поки що не спроможна на щось подібне.
Між тим громадянському суспільству, як свідчить світовий досвід, важко зіп’ятися на ноги без державної підтримки. Очікується, що питання державної підтримки громадянського суспільства в Україні зокрема і проблеми його зміцнення взагалі стануть пріоритетними темами 4-го Всесвітнього Форуму українців, який відбудеться в серпні наступного року.
Марія Щур
Державна підтримка потрібна далеко не кожній громадянській ініціативі. І у цьому дуже легко було переконатися, живучи у Чехії. У ці Різдвяні дні чеські засоби масової інформації рясніють повідомленнями про те, як прості і переважно незаможні люди можуть змінити чиєсь життя на краще. Для цього, виявляється, інколи навіть не потрібно бути поруч, достатньо доброї волі і бажання підставити своє плече.
У Чехії великої популярності набула благодійна акція «Всиновлення на відстані», коли люди, посилаючи відносно невелику суму, 200-300 доларів на рік, можуть допомогти дитині десь в Африці чи в Азії: закінчити школу, отримати спеціальність, стати на ноги.
Так чехи, які в середньому заробляють близько 800 доларів на місяць, через мережу добровільних організацій допомагають людям, що живуть на 20, чи 30 доларів.
А що робити тим, хто і сам заробляє менше середнього, але все одно хоче допомогти? Нестандартне рішення пропонує маленьке чеське містечко чи скоріше навіть село, яке вирішило «всиновити» африканську дитину колективно.
Більше про цю історію розповість Оксана Пеленська.
Оксана Пеленська
У малому селі з гарною назвою Дівочий Замок, що лежить в одній із найбідніших областей Чехії, сільська рада вирішила всиновити дитину з Африки.
Як все відбулося? Розповідає староста села пані Дагмар Валкова.
Дагмар Валкова
Наша рада і культурна комісія на засіданні запропонувала, щоб ми заочно усиновили дитину. Мені як старості село дало завдання з’ясувати, як це можна зробити.
Я звернулася до працівників з доброчинної організації “Навпростець”, що в Празі. У них є інформація з інших держав про дітей-сиріт, які потребують підтримки. Там нам вибрали малого хлопчика Чарльза, він з Найробі з Кенії. Йому 10 років. Він хотів би стати лікарем.
Оксана Пеленська
А далі селяни збирали гроші, щоб передати їх добровольцям з організації “Навпростець”. Допомога на рік складає 290 доларів. Враховуючи свята, село зібрало на 25 доларів більше. Самі далеко не багачі селяни давали хто скільки міг: хто 4 долари, хто більше.
17-го січня наступного року добровольці з харитативної організації поїдуть до Найробі і віддадуть гроші малому Чарльзові.
Щоб здійснити його мрію стати лікарем, село має допомагати хлопчикові впродовж 10 років.
Чи селяни з часом не забудуть про свою усиновлену дитину? Староста Дівочого Замку переконана: “Не забудуть!”
Дагмар Валкова
Вірю. Кожна людина може допомогти іншій. Нехай в малому, але може. А якщо хотітиме, то допоможе і у великій справі. Необов’язково мати багато грошей.
У нашому селі, а ми знаходимося у найбіднішому регіоні Чехії, де велике безробіття і де люди справді не мають зайвих грошей, так і наші люди прагнуть допомагати іншим.
Оксана Пеленська
У січні нового року хлопчик Чарльз з Найробі отримає подарунки з маленького чеського села Дівочий Замок. Та найголовніше, що він знатиме, що в нього з’явилися друзі. Невідомі, але добрі люди, які йому допоможуть здійснити мрію стати лікарем, адже навіть у колядках співається, що на Різдво мають сповнитися і бажання, і обіцянки.
Марія Щур
2005 рік піде в історію як рік, коли решта Європи почала краще пізнавати Україну і оцінювати її культуру.
Український письменник Юрій Андрухович отримає Лейпцизьку книжкову премію за європейське порозуміння. Разом з нагородою він дістане і 15 тисяч євро. Церемонія вручення відбудеться під час відкриття книжкового ярмарку в березні наступного року. А премію свою Юрію Андруховичу присуджено передусім за його роман „Дванадцять обручів”. Переклад цього твору німецькою мовою вийшов 2005-го року у франкфуртському видавництві „Suhrkamp”.
Що означає для Юрія Андруховича така поважна відзнака? Кореспондентка радіо “Свобода” в Німеччині Надія Кандиба розпитувала у самого лауреата.
Юрій Андрухович
Це загалом приємна подія. Нічого тут оригінального не скажу.
Важливо, що таким чином відзначено саме роман „Дванадцять обручів”. Я до сьогодні вважаю його своїм найкращим. У зв’язку з цим мені приємно, що журі цієї премії має таку ж саму думку відносно цього твору.
Надія Кандиба
Вартим уваги є те, що роман „Дванадцять обручів” має чимало українських реалій, повністю зрозуміти які може людина, яка виросла в Україні та пережила зміни, що сталися в цій країні за останні роки.
Чи не було побоювання, що це може ускладнити сприйняття цього твору серед німецьких читачів?
Юрій Андрухович
Я думаю, що це належить до дещо ширшої проблематики, тобто наскільки загалом література походженням з іншої країни, з іншого суспільства може бути зрозумілою.
Я думаю, що така багатовікова історія літературного перекладу і історія видань іноземних авторів служить найліпшим підтвердженням тому, що розуміння можливе і необхідне.
Я знаю десятки рецензій, опублікованих у німецькій та загалом німецькомовній пресі з приводу „Дванадцяти обручів”, і мушу сказати, що всі вони відзначалися абсолютним розумінням реалій і реальності, які присутні в цьому романі.
Надія Кандиба
Юрію Андруховичу останнім часом регулярно доводиться виступати перед німецькою публікою і спілкуватися не тільки з рецензентами та критиками, які мають власний, так би мовити, науковий погляд на літературу, але також з простими читачами.
Чим відрізняються погляди німецької публіки від української?
Юрій Андрухович
Я б відзначив, що рівень знань є достатньо різним. Тобто, простіше кажучи, українські читачі, все-таки значно глибше включені в контекст того, про що пишу, зокрема і я. Відповідно цей діалог має значно інтенсивніший рівень. Наслідком цього виявляється те, що український читач значною мірою критичніший, що не так уже й непогано.
Натомість деякі надзвичайно важливі для мене стилістичні особливості, зокрема те, що взагалі має стосунок передусім до естетики, до якихось мистецьких характеристик цього твору, значною мірою глибше і з більшим розумінням поціновується саме німецькою публікою.
Марія Щур
А з досягненнями української балетної культури цими днями можуть познайомитися у Великій Британії, де під час новорічних свят 27 вистав в Лондоні та Бірмінгемі дає балетна трупа Донецького театру опери та балету імені Анатолія Солов’яненка.
На суд вимогливої британської аудиторії донецькі артисти винесли балети Чайковського „Лускунчик”, „Лебедине озеро” та „Попелюшку” Прокоф’єва.
Гастролі відбуваються з оркестром Київського музичного театру для дітей і юнацтва під орудою українського диригента Олексія Баклана.
Більше про те, як приймають українських майстрів у Британії із відомим майстром балету Вадимом Писарєвим говорила музичний оглядач радіо “Свобода” Леся Олійник.
Леся Олійник
Презентація українського балетного мистецтва у Великій Британії є подією, звичайно, великою і відповідальною. А тим більше, як виявилося, для українського балету вони стали першими. Саме з цього і почалася розмова з Вадимом Писарєвим.
Вадим Писарєв
Вперше українська балетна трупа на гастролях у Англії. Це дуже несподівано і дуже важлива гастроль, тому що український балет вперше, не тільки донецький, а й український, вперше в Англії.
Англія – це дуже оперна і балетна країна. Тому для нас важливі ці гастролі, тому що після цих гастролей нас буде знати весь світ.
Леся Олійник
А чи є вже якась інформація про те, як відбуваються гастролі?
Вадим Писарєв
Сьогодні мені подзвонив імпресаріо і казав, що, мовляв, дякую вам, Вадиме, що така високопрофесійна трупа і великий успіх. Проходять гастролі Великого театру і “Ковент-Ґардену”, то Донецький балет отримав найкращу критику. Це велика перемога всього українського балету. Велика перемога.
Леся Олійник
Хто запросив донецьку трупу на гастролі? Як відбувалося запрошення?
Вадим Писарєв
Приїхав імпресаріо з Англії (його звати Грехем) і побачив наші вистави, і дав нам ці гастролі, не московській, а українській балетній трупі з міста Донецька.
У нас зараз така нова хвиля мистецька, дуже сильна, професійно сильна. В основі – це кадри з нашої школи, котру ми організували 13 років тому. І сьогодні вона дає кадри, і ось ці кадри сьогодні не тільки являються артистами кордебалету, а й солістами, вони вже є лауреатами міжнародних конкурсів в США, Японії, Швейцарії та інших престижних конкурсах.
Леся Олійник
Отже, можна говорити про існування потужної української школи. Тоді чим відрізняється вона від інших балетних шкіл?
Вадим Писарєв
Українська балетна школа більш емоційна, з більш таким характером. Якщо ви побачите західних акторів, то вони більш холодні. А „Лебедине озеро” так не треба танцювати. І, як казав Григорович, весь час помітно, де українські танцівники танцюють „Лебедине озеро”, а де західні, чи японці, чи китайці, чи американці, чи французи. Тому, що це наша класика”.
Марія Щур
І цією розмовою Лесі Олійник із засновником донецької балетної школи Вадимом Писарєвим під звуки «Лебединого Озера» «Європейська Свобода» прощається з вами і бажає усіх гараздів у Новому році!
З вами була Марія Щур.
Говорить радіо “Свобода”!