“Я мрію, що четверо моїх дітей будуть жити у державі, в якій про них будуть судити не за кольором їхньої шкіри, а за сутністю їхнього характеру .”
Мартін Лютер Кінг виступив з цією історичною промовою у Вашингтоні у серпні 63 року, під час маршу чорношікрих на захист своїх прав. Через п’ять років Кінг був вбитий білим расистом у Мемфісі. А ще через п’ятнадцять років президент США Рональда Рейган підписав указ про відзначення кожного третього понеділка січня як національного свята – Дня Мартіна Лютера Кінга. Однак, цьому рішенню передувала багаторічна боротьба прихильників Кінга та афро-американської громади США за встановлення свята на його честь.
Противники Кінга серед політиків у Конгресі США нагадували про його зв’язки із комуністичними організаціями Америки, та стверджуали, що створення національного свята імені Кінга було б надто великою пошаною для чорношкірого пастора. Адже, до цього часу у США відзначали лише два національних свята пов’язаних із особистосями – День Колумба та День Президентів на уродини Джорджа Вашингтона. Однак, із приєднанням до кампанії відомих поп-зірок – Стіві Вандера, Дайани Рос та Білла Косбі – рух за встановлення Дня Кінга набув масовості, і американська політична еліта підкорилася суспільному тиску. Хоча декілька десятків сенаторів і конгресменів все ж голосували проти створення такого свята. Серед них – і теперішній віце-президент США Дік Чейні.
Як говорить в інтерв’ю Радіо Свобода автор біографічного фільму про Кінга Джон Волтон, у США досі деякі приватні компанії на визнають цього свята і зобов’язують своїх працівникиів виходити на роботу. Він вважає, що це частково викликано все ще існуючим у США расизмом:
“Расизм все ще існує в Америці. Він існує не стільки у відвертих формах, скільки у прихованих. Надавати чорношкірій людині найвище вшанування, яке можливе в Америці, для багатьох людей все ще некомфортно. Але мені приємно, що все більше людей, які не є Афро-Американцями, прводять цей день у роздумах та дізнаються про доктора Кінга і про рух за громадянські права, та використовують їхні принципи в Америці чи в інших державах світу.”
Сьогодні день Мартіна Лютера Кінга у США відзначають як день боротьби за свободу пригнічених та мирне співіснування народів у світі. У цей день громадські активісти виступають проти війни в Іраку та політики Адміністрації Буша, лідери етнічних меньшин проводять мітинги на захист своїх прав, а місцеві поети у Вашингтоні читають вірші, про знедолених в Америці і в цілому світі:
“Я почув стогін з Боснії, де знайшли масове захоронення дітей та жінок. Вони називають це етнічною чисткою. І я почув голос: “Чому ти не врятував мене?” Я виключив телевізор, не хотів цього бачити… І тут у США в’язниці переповнені молодими чорношкірими. І вони кричать до мене: “Брате, брате, Почуй мій голос, звільни мене!” А ми кажемо: “Замовкни, негре, я не можу визволити тебе.” І ми чули цей стогін раніше, з таборів Освенцима, Бухенвальду та Дахау. І вони кричали до мене: “Чому ти не врятував мене, ти міг мене врятувати. Невже ти не брате мій?” А ми казали: “Замовкни, єврею, не допоможу я тобі.” І ми повернулися спиною. А чи почуєте ви стогін свого народу, коли він просить: “Врятуй і звільни мене!”
Відповідь на це запитання американці знаходть зокрема і в промовах самого Мартіна Лютера Кінга, який говорив: “Наприкінці шляху, ми пам’ятатимемо не слова своїх ворогів, а мовчання своїх друзів.”
Мартін Лютер Кінг виступив з цією історичною промовою у Вашингтоні у серпні 63 року, під час маршу чорношікрих на захист своїх прав. Через п’ять років Кінг був вбитий білим расистом у Мемфісі. А ще через п’ятнадцять років президент США Рональда Рейган підписав указ про відзначення кожного третього понеділка січня як національного свята – Дня Мартіна Лютера Кінга. Однак, цьому рішенню передувала багаторічна боротьба прихильників Кінга та афро-американської громади США за встановлення свята на його честь.
Противники Кінга серед політиків у Конгресі США нагадували про його зв’язки із комуністичними організаціями Америки, та стверджуали, що створення національного свята імені Кінга було б надто великою пошаною для чорношкірого пастора. Адже, до цього часу у США відзначали лише два національних свята пов’язаних із особистосями – День Колумба та День Президентів на уродини Джорджа Вашингтона. Однак, із приєднанням до кампанії відомих поп-зірок – Стіві Вандера, Дайани Рос та Білла Косбі – рух за встановлення Дня Кінга набув масовості, і американська політична еліта підкорилася суспільному тиску. Хоча декілька десятків сенаторів і конгресменів все ж голосували проти створення такого свята. Серед них – і теперішній віце-президент США Дік Чейні.
Як говорить в інтерв’ю Радіо Свобода автор біографічного фільму про Кінга Джон Волтон, у США досі деякі приватні компанії на визнають цього свята і зобов’язують своїх працівникиів виходити на роботу. Він вважає, що це частково викликано все ще існуючим у США расизмом:
“Расизм все ще існує в Америці. Він існує не стільки у відвертих формах, скільки у прихованих. Надавати чорношкірій людині найвище вшанування, яке можливе в Америці, для багатьох людей все ще некомфортно. Але мені приємно, що все більше людей, які не є Афро-Американцями, прводять цей день у роздумах та дізнаються про доктора Кінга і про рух за громадянські права, та використовують їхні принципи в Америці чи в інших державах світу.”
Сьогодні день Мартіна Лютера Кінга у США відзначають як день боротьби за свободу пригнічених та мирне співіснування народів у світі. У цей день громадські активісти виступають проти війни в Іраку та політики Адміністрації Буша, лідери етнічних меньшин проводять мітинги на захист своїх прав, а місцеві поети у Вашингтоні читають вірші, про знедолених в Америці і в цілому світі:
“Я почув стогін з Боснії, де знайшли масове захоронення дітей та жінок. Вони називають це етнічною чисткою. І я почув голос: “Чому ти не врятував мене?” Я виключив телевізор, не хотів цього бачити… І тут у США в’язниці переповнені молодими чорношкірими. І вони кричать до мене: “Брате, брате, Почуй мій голос, звільни мене!” А ми кажемо: “Замовкни, негре, я не можу визволити тебе.” І ми чули цей стогін раніше, з таборів Освенцима, Бухенвальду та Дахау. І вони кричали до мене: “Чому ти не врятував мене, ти міг мене врятувати. Невже ти не брате мій?” А ми казали: “Замовкни, єврею, не допоможу я тобі.” І ми повернулися спиною. А чи почуєте ви стогін свого народу, коли він просить: “Врятуй і звільни мене!”
Відповідь на це запитання американці знаходть зокрема і в промовах самого Мартіна Лютера Кінга, який говорив: “Наприкінці шляху, ми пам’ятатимемо не слова своїх ворогів, а мовчання своїх друзів.”
