Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:31

Помилки і наше ставлення до них.


Інна Набока Хтось із великих зауважив: „Найбільша помилка – боятись зробити помилку”. І справді, нерішучість нерідко ускладнює нам життя. Як, втім, і надмірне картання себе за допущені прорахунки. Адже, як відомо, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Як нам ставитися до власних помилок?

Існує чимала категорія людей, які переконані, що вони ніколи не помиляються. Ну, а якщо щось не складається, то, звичайно ж, винен у цьому хтось інший. За всієї хибності такого підходу, психологічно такі рішучі та „непогрішимі” почуваються добре за всіх обставин.

Складніше людям нерішучим. Страх припуститися помилки призводить до того, що вони просто намагаються ухилитися від прийняття рішень або якомога довше відтягують цей момент. Нерідко лякає навіть не помилка як така, а те, що при цьому руйнується, і у власних очах, і в очах оточуючих, образ свого досконалого Я.

Досить поширеною є й інша реакція на свої помилки. Надмірне почуття провини, докори сумління, розкаяння і жаль, сумніви у власних силах і здібностях мучать деяких людей навіть після незначних прорахунків. Та, на думку психологів, надмірні терзання і гіпертрофоване почуття провини не що інше, як спроба жити в минулому, намагання виправити якусь колишню помилку. Але ми не здатні повернутися в минуле. Єдине, що ми можемо зробити в часі нинішньому, це усвідомити свої минулі помилки і врахувати їх на майбутнє. А далі найкраще просто „списати”, закрити, забути їх. Марна і небезпечна справа – ненавидіти і картати себе за колишні хиби та невдачі.

Варто пам’ятати ще один важливий момент. Не можна плутати свої дії з власним Я, і, помилившись, класифікувати себе як людину певної категорії. Якщо ми говоримо „Я помилився” або „Я зазнав невдачі”, цим самим ми визнаємо допущену похибку і можемо досягти успіху пізніше. Але ящо констатуємо: „Я - невдаха, нікчема, дурень”, мова йде вже не про те, що ми зробили щось неправильно, а про риси характеру. Така налаштованість лише закріплює помилки, перетворює їх у постійні якості. До речі, це стосується і нашої оцінки вчинків і помилок інших людей, насамперед, дітей. Педагоги і дитячі психологи застерігають: ніколи не кажіть дитині „Ти нездібний” або „Ти - нечупара”, „Брехун”, і таке інше. Ці негативні характеристики фіксуються у дитячій свідомості і дитина й сама починає вважати себе такою поганою, що не варто і намагатися виправитися.

Взагалі, людина і не може завжди і на всі 100% бути правою. Ми розвиваємося і рухаємося вперед, діючи, помиляючись і виправляючи помилки. Не зробивши їх, ніхто в світі ще не досяг успіху. Але сильна особистість тим і відрізняється від слабкої, що, припустившись помилки, має мужність визнати це. То чи варто так боятися помилок? З цього приводу варто нагадати вислів Томаса Едісона: „Кожна невдала спроба – це ще один крок уперед”. Великий винахідник, гадаю, як ніхто, знався на цьому.
XS
SM
MD
LG