Віталій Пономарьов: Чи пам’ятають українці, коли була вперше проголошена незалежність України?
Перехожа 1: У дев’яносто першому, по-моєму, році.
Перехожа 2: У дев’яносто першому.
Перехожий: У дев’яносто першому році.
Перехожа 3: Десь у вісімнадцятому році.
Віталій Пономарьов: Через 4 місяця після Лютневої революції в Росії Українська Центральна Рада проголосила автономію України у складі демократичної Росії. А 20 листопада Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки як автономної частини Російської федерації. Говорить історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич: Українська тодішня еліта змушена була постійно враховувати неготовність суспільства до радикальних кроків. А таким радикальним кроком було, звичайно, проголошення незалежності. Власне, дозрівання суспільства відбувалося не перед початком революції, як це було в нормальних країнах Європи, а уже під час революції, в ході революції. І політики відчували це дозрівання, і тому тактично висувалися постулати федералізації Росії, а не постулат самостійності. Бо місто було неготове, воно було вороже цьому постулатові, і хотіли цього українські політики, не хотіли, – вони це змушені були враховувати.
Віталій Пономарьов: Центральна Рада засудила Жовтневий переворот у Петрограді і не визнала більшовицький уряд на чолі з Леніним. У грудні армія радянської Росії вступила на територію України і невдовзі захопила Харків, Полтаву та Чернігів. У середині січня більшовики зайняли всю Лівобережну Україну, і російські червоні частини під командуванням колишнього царського офіцера Михайла Муравйова вирушили у похід на Київ. Від початку бойових дій Генеральний Секретаріат (тобто, тодішній український уряд) на своїх засіданнях двічі обговорював питання проголошення незалежності України.
29 грудня українська делегація долучилася до переговорів у Бересті за участі представників Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Туреччини щодо закінчення Першої світової війни. Проект мирної угоди передбачав, зокрема, надання Німеччиною та Австрією військової допомоги Україні у звільненні її території від більшовицької окупації. Проте договір міг бути укладений тільки із самостійною державою. Відтак, 22 січня Мала Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила незалежність України:
«Для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України: Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
Через 3 дні Центральна Рада затвердила остаточну редакцію тексту Четвертого Універсалу. Він був надрукований українською, російською, польською та єврейською мовами в газетах і на розклеєних у Києві афішах.
«З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими, – ми бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада».
Говорить професор Владислав Верстюк.
Владислав Верстюк: Революція показала, що зміна форми влади в Росії – від царської до демократичної, потім до радянської, – не могла вирішити української проблеми. Вирішити змогло тільки проголошення власної національної держави. Проголошенням IV Універсалом УНР як самостійної держави було показано, що українці прагнуть бути політичним народом, мають політичну волю і вчаться її демонструвати. Після проголошення IV Універсалу автономізм відходить до історії української суспільно-політичної думки назавжди, звільняючи місце ідеї створення незалежної української держави, яка стає магістральним гаслом українського руху.
«Всіх горожан самостійної Української Народної Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи і прав нашого народу».
Перехожа 1: У дев’яносто першому, по-моєму, році.
Перехожа 2: У дев’яносто першому.
Перехожий: У дев’яносто першому році.
Перехожа 3: Десь у вісімнадцятому році.
Віталій Пономарьов: Через 4 місяця після Лютневої революції в Росії Українська Центральна Рада проголосила автономію України у складі демократичної Росії. А 20 листопада Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки як автономної частини Російської федерації. Говорить історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич: Українська тодішня еліта змушена була постійно враховувати неготовність суспільства до радикальних кроків. А таким радикальним кроком було, звичайно, проголошення незалежності. Власне, дозрівання суспільства відбувалося не перед початком революції, як це було в нормальних країнах Європи, а уже під час революції, в ході революції. І політики відчували це дозрівання, і тому тактично висувалися постулати федералізації Росії, а не постулат самостійності. Бо місто було неготове, воно було вороже цьому постулатові, і хотіли цього українські політики, не хотіли, – вони це змушені були враховувати.
Віталій Пономарьов: Центральна Рада засудила Жовтневий переворот у Петрограді і не визнала більшовицький уряд на чолі з Леніним. У грудні армія радянської Росії вступила на територію України і невдовзі захопила Харків, Полтаву та Чернігів. У середині січня більшовики зайняли всю Лівобережну Україну, і російські червоні частини під командуванням колишнього царського офіцера Михайла Муравйова вирушили у похід на Київ. Від початку бойових дій Генеральний Секретаріат (тобто, тодішній український уряд) на своїх засіданнях двічі обговорював питання проголошення незалежності України.
29 грудня українська делегація долучилася до переговорів у Бересті за участі представників Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Туреччини щодо закінчення Першої світової війни. Проект мирної угоди передбачав, зокрема, надання Німеччиною та Австрією військової допомоги Україні у звільненні її території від більшовицької окупації. Проте договір міг бути укладений тільки із самостійною державою. Відтак, 22 січня Мала Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила незалежність України:
«Для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України: Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
Через 3 дні Центральна Рада затвердила остаточну редакцію тексту Четвертого Універсалу. Він був надрукований українською, російською, польською та єврейською мовами в газетах і на розклеєних у Києві афішах.
«З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими, – ми бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада».
Говорить професор Владислав Верстюк.
Владислав Верстюк: Революція показала, що зміна форми влади в Росії – від царської до демократичної, потім до радянської, – не могла вирішити української проблеми. Вирішити змогло тільки проголошення власної національної держави. Проголошенням IV Універсалом УНР як самостійної держави було показано, що українці прагнуть бути політичним народом, мають політичну волю і вчаться її демонструвати. Після проголошення IV Універсалу автономізм відходить до історії української суспільно-політичної думки назавжди, звільняючи місце ідеї створення незалежної української держави, яка стає магістральним гаслом українського руху.
«Всіх горожан самостійної Української Народної Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи і прав нашого народу».