Кожна людина на землі в певному сенсі чимось поступається іншій. Я, наприклад, абсолютно точно знаю, що не здатна, скажімо, стрибнути на два метри вгору, як це роблять спортсмени, зіграти скрипковий концерт, як професійний музикант чи зробити операцію на серці. Мені відомо також, що будь-яка людина в чомусь перевершує мене. Але це мене зовсім не засмучує, не псує життя і не викликає почуття меншовартості. Бо, водночас, я також впевнена, що існує чимало речей, які я роблю краще за інших. І, переконана, що через це вони, „інші”, зовсім не відчувають себе гіршими за мене.
Адже почуття меншовартості виникає не стільки з фактів і досвіду нашого життя, скільки з нашого ставлення до них. Якщо я не дуже добра спортсменка, то це зовсім не означає, що я неповноцінна людина. А нездатність музиканта зробити хірургічну операцію абсолютно не применшує його інших чеснот. Отже, все залежить від того, якими або „чиїми” мірками ми себе вимірюємо. Почуття меншовартості виникає саме тоді, коли ми користуємося не власними „мірками”, а стандартами інших людей, бо ж тоді, як би ми не старалися, ми завжди залишаємося на „другому” місці. Але, оскільки віримо, що повинні відповідати цим „чужими” стандартам, то, почуваємося нещасними, людьми другого сорту, і приходимо до сумного висновку про свою „меншовартість”.
Ще одна хибна ідея з цього ряду полягає у переконанні, що „Я повинен бути як усі”. Але ж насправді не існує єдиного стандарту для всіх. Людство складається з унікальних і неповторних індивідуальностей. І в цьому розмаїтті, на думку філософів, головне його багатство.
Часом трапляється і так, що людина з комплексом меншовартості намагається досягти переваги над іншими. Її міркування звучать приблизно так: „Якщо я почуваюся погано через свою неповноцінність, то, щоби позбутися цих неприємних відчуттів, треба досягти переваги над іншими”. Але найчастіше це прагнення до вищості лише посилює тривогу, розчарування і навіть призводить до нервових розладів.
Комплекс меншовартості і комплекс переваги – два боки однієї медалі, - вважають психологи. А щоби позбутися цих комплексів, варто усвідомити, що ви – не гірший і не кращий. Ви – це тільки ви. І вам, як особистості, зовсім не потрібно співставляти себе з іншими. В природі не існує стандартної людини, про яку можна було б сказати, що вона є мірилом усіх, отже, не слід і свої здібності вимірювати „чужими” стандартами. „Залишайся сама собою”, - співає модна співачка в популярному телесеріалі. І хоч я не дуже полюбляю серіали, але це, гадаю, найкраща психологічна порада. Будьмо собою! І нам не загрожуватимуть жодні комплекси.
Адже почуття меншовартості виникає не стільки з фактів і досвіду нашого життя, скільки з нашого ставлення до них. Якщо я не дуже добра спортсменка, то це зовсім не означає, що я неповноцінна людина. А нездатність музиканта зробити хірургічну операцію абсолютно не применшує його інших чеснот. Отже, все залежить від того, якими або „чиїми” мірками ми себе вимірюємо. Почуття меншовартості виникає саме тоді, коли ми користуємося не власними „мірками”, а стандартами інших людей, бо ж тоді, як би ми не старалися, ми завжди залишаємося на „другому” місці. Але, оскільки віримо, що повинні відповідати цим „чужими” стандартам, то, почуваємося нещасними, людьми другого сорту, і приходимо до сумного висновку про свою „меншовартість”.
Ще одна хибна ідея з цього ряду полягає у переконанні, що „Я повинен бути як усі”. Але ж насправді не існує єдиного стандарту для всіх. Людство складається з унікальних і неповторних індивідуальностей. І в цьому розмаїтті, на думку філософів, головне його багатство.
Часом трапляється і так, що людина з комплексом меншовартості намагається досягти переваги над іншими. Її міркування звучать приблизно так: „Якщо я почуваюся погано через свою неповноцінність, то, щоби позбутися цих неприємних відчуттів, треба досягти переваги над іншими”. Але найчастіше це прагнення до вищості лише посилює тривогу, розчарування і навіть призводить до нервових розладів.
Комплекс меншовартості і комплекс переваги – два боки однієї медалі, - вважають психологи. А щоби позбутися цих комплексів, варто усвідомити, що ви – не гірший і не кращий. Ви – це тільки ви. І вам, як особистості, зовсім не потрібно співставляти себе з іншими. В природі не існує стандартної людини, про яку можна було б сказати, що вона є мірилом усіх, отже, не слід і свої здібності вимірювати „чужими” стандартами. „Залишайся сама собою”, - співає модна співачка в популярному телесеріалі. І хоч я не дуже полюбляю серіали, але це, гадаю, найкраща психологічна порада. Будьмо собою! І нам не загрожуватимуть жодні комплекси.