Перераховуючи переваги нещодавньої газової угоди з Росією, першою Президент України Віктор Ющенко назвав те, що в результаті Україна, на відміну від сусідніх країн, зуміла залишитися власником стратегічних газогонів на своїй території. Чимале досягнення, погоджуються експерти. З огляду на те, що у плани Росії входить отримання контролю над системами збуту енергоресурсів не лише у сусідніх країнах, але і далі на захід. Як говорить український аналітик Михайло Гончар, нинішньої кризи у стосунках з Росією Україні слід було чекати ще п’ять років тому, коли «Енергетична стратегія Росії до 2020 року» побачила світ.
Як зауважує аналітик Радіо «Свобода» Роман Купчинський, цей план будується на усвідомленні того, що той, хто контролює газогони, контролює покупців, а відповідно, певною мірою і продавця газу. Тому після розвалу Радянського Союзу “Газпром” вирішив не лише повернути під свій контроль стратегічні газогони України і Білорусі, але і поширити свій вплив на Центральну та Західну Європу.
За цей час “Газпрому” вдалося добитися чималих успіхів, застосовуючи різну тактику для різних регіонів, говорить аналітик Радіо «Свобода»:
«У пострадянських країнах “Газпром” може собі дозволити і дозволяє йти на більш відкриті і жорстокі форми боротьби за ринки. Це включає п’ятикратне підвищення ціни. Або зменшення її до абсурдно дешевого рівня. В центральній Європі вони діють більш помірковано, але вони все ж таки вважають, що це є територія під їхнім впливом. Тому вони собі дозволяють у Словаччині підписувати контракти, які тримають закритими. В Угорщині прем’єр-міністр казав, що це гангстерські методи. Але в Західній Європі те, що вони з німцями робили, було доволі прозоро і відкрито. Бо вони боялися іти на якісь такі ґешефти, через які вони могли потім постраждати в судах».
А зібраний ним далеко неповний перелік активів “Газпрому” в Європі виглядає приблизно так. Російській компанії належить частина білоруських газогонів, щоправда, тих, які він будував уже після розвалу Союзу. В Молдові, Литві та Латвії та Естонії “Газпрому” належить від чверті до половини місцевих газових компаній. У Вірменії “Газпром”, хоча і дозволив місцевому уряду будувати додаткову нитку газогону з Ірану, але домігся того, щоб діаметр труб не був достатнім для того, щоб іранський газ міг дістатися до Грузії, де також “Газпром” наполягає на отриманні частки контролю над місцевими газовими трубами.
Зусилля на пострадянському просторі не зменшують наполегливості “Газпрому” і в Центральній та Західній Європі. Газогони, що йдуть через Польщу, були збудовані за участю Росії, а тому їй належить частка у 50%. На 46% “Газпром” контролює польську компанію “ЄвРоПолҐаз”. Половину активів “Газпром” має в угорській “Панрусґаз”, хоча отримати контроль над угорськими газогонами йому так і не вдалося. Словаччина, яка відіграє ключову роль у європейському газопостачанні, бо до неї підключені українські стратегічні газогони, 1997 року створила спільне підприємство з “Газпромом”. За це Словаччина отримала знижку в ціні на газ, а умови контракту, що буде чинним до 2008 року, ніколи не були оприлюднені.
У Німеччині “Газпром” хотів викупити чверть акцій компанії, яка контролює східнонімецьку систему розподілу газу, але його не допустили до торгів, і частка відійшла концерну “Рурґаз”. Але тепер “Газпром” має три спільні підприємства з головними газорозподільчими компаніями Німеччини.
В Італії “Газпрому” належить майже 40% компанії “Вольта”, у Франції половина фірми “Фраґаз”. Подібні компанії існують в Австрії, Сербії, Фінляндії, Болгарії та Туреччині. За оцінками, на купівлю цих компаній “Газпром” витратив понад 2 з половиною мільярди доларів.
Деякі європейські аналітики говорять, що “Газпром” отримав домінуючу позицію в Європі. Але європейці усвідомили небезпеку своєї залежності від Росії лише завдяки її нещодавньому газовому конфлікту з Україною.
Як зауважує аналітик Радіо «Свобода» Роман Купчинський, цей план будується на усвідомленні того, що той, хто контролює газогони, контролює покупців, а відповідно, певною мірою і продавця газу. Тому після розвалу Радянського Союзу “Газпром” вирішив не лише повернути під свій контроль стратегічні газогони України і Білорусі, але і поширити свій вплив на Центральну та Західну Європу.
За цей час “Газпрому” вдалося добитися чималих успіхів, застосовуючи різну тактику для різних регіонів, говорить аналітик Радіо «Свобода»:
«У пострадянських країнах “Газпром” може собі дозволити і дозволяє йти на більш відкриті і жорстокі форми боротьби за ринки. Це включає п’ятикратне підвищення ціни. Або зменшення її до абсурдно дешевого рівня. В центральній Європі вони діють більш помірковано, але вони все ж таки вважають, що це є територія під їхнім впливом. Тому вони собі дозволяють у Словаччині підписувати контракти, які тримають закритими. В Угорщині прем’єр-міністр казав, що це гангстерські методи. Але в Західній Європі те, що вони з німцями робили, було доволі прозоро і відкрито. Бо вони боялися іти на якісь такі ґешефти, через які вони могли потім постраждати в судах».
А зібраний ним далеко неповний перелік активів “Газпрому” в Європі виглядає приблизно так. Російській компанії належить частина білоруських газогонів, щоправда, тих, які він будував уже після розвалу Союзу. В Молдові, Литві та Латвії та Естонії “Газпрому” належить від чверті до половини місцевих газових компаній. У Вірменії “Газпром”, хоча і дозволив місцевому уряду будувати додаткову нитку газогону з Ірану, але домігся того, щоб діаметр труб не був достатнім для того, щоб іранський газ міг дістатися до Грузії, де також “Газпром” наполягає на отриманні частки контролю над місцевими газовими трубами.
Зусилля на пострадянському просторі не зменшують наполегливості “Газпрому” і в Центральній та Західній Європі. Газогони, що йдуть через Польщу, були збудовані за участю Росії, а тому їй належить частка у 50%. На 46% “Газпром” контролює польську компанію “ЄвРоПолҐаз”. Половину активів “Газпром” має в угорській “Панрусґаз”, хоча отримати контроль над угорськими газогонами йому так і не вдалося. Словаччина, яка відіграє ключову роль у європейському газопостачанні, бо до неї підключені українські стратегічні газогони, 1997 року створила спільне підприємство з “Газпромом”. За це Словаччина отримала знижку в ціні на газ, а умови контракту, що буде чинним до 2008 року, ніколи не були оприлюднені.
У Німеччині “Газпром” хотів викупити чверть акцій компанії, яка контролює східнонімецьку систему розподілу газу, але його не допустили до торгів, і частка відійшла концерну “Рурґаз”. Але тепер “Газпром” має три спільні підприємства з головними газорозподільчими компаніями Німеччини.
В Італії “Газпрому” належить майже 40% компанії “Вольта”, у Франції половина фірми “Фраґаз”. Подібні компанії існують в Австрії, Сербії, Фінляндії, Болгарії та Туреччині. За оцінками, на купівлю цих компаній “Газпром” витратив понад 2 з половиною мільярди доларів.
Деякі європейські аналітики говорять, що “Газпром” отримав домінуючу позицію в Європі. Але європейці усвідомили небезпеку своєї залежності від Росії лише завдяки її нещодавньому газовому конфлікту з Україною.
