Громада узбецьких політичних біженців в Україні та правові організації занепокоєні долею одного з затриманих у Криму громадян Узбекистану. 7 лютого у Криму затримали 11 узбеків, однак 14 лютого до Ташкенту відправили 10. А одного відпустили. За словами речниці СБУ Марини Остапенко, під час перевірки у нього документи були в порядку, от його і відпустили. Раніше правоохоронці заявляли, що ця людина мала родичів в Україні. Однак, цей факт спростовує заступник керівника громади узбецьких політичних біженців в Україні Хаттам Хаджматов:
“Вони десь приховують одну людину. Кажуть, мовляв, у нього є родичі в Україні і через це його не депортували. Однак це не відповідає дійсності. Ніхто з цих людей не має родичів в Україні”.
Хто саме з 11 затриманих залишився в Україні не можуть з’ясувати ні узбецька громада, ні правозахисні організації. Хаттама Хаджматов припускає, що це міг бути Хайот Хамзаєв, який мав проблеми зі здоров’ям, і припускає, що з ним могло статися найгірше.
Після подій в Андижані і переслідувань місцевої влади Фахат прибув до України разом з братом. Сам зупинився у Вінниці, а брат у Криму. Сподіваючись, що ситуація в Узбекистані покращиться, брати не відразу звернулися до міграційних служб. Потім таки вирішили попросити притулку. Фахату поталанило. А брат потрапив до числа 11 узбеків затриманих у Криму. Зараз Фахат нічого не знає про подальшу братову долю. Каже, влада Узбекистану переслідує їх лише за те, що були очевидцями подій в Андижані:
“Найстрашніше, що там було, це коли почався рух по проспекту, вздовж кінотеатру. Попереду забовваніли БТРи, було кілька солдат. Хто йшов попереду волали, вимахували руками, кричали “Не стріляйте”. Народ був впевнений, що вони не стрілятимуть. Однак коли до БТРів залишалося метрів сто, стрільба розпочалася без жодних попереджень. Це був жах! Всі лягли. Хто впав поранений, хто був вже мертвий. Тих, хто вижили було небагато, серед них і я. Я пролежав 2-3 годин. Йшов дощ. Побіля мене лише трупи, кілька поранених”.
Фахат каже, що родичі повідомили, що після того, як брати полишили Узбекистан, їх розшукували місцеві правоохоронці. Хоча чим конкретно він завинив перед узбецькою владою, Фахат не знає.
Тим часом, все більше правозахисних організацій засуджують Україну за незаконне виселення громадян Узбекистану до Ташкенту. Такий крок вже засудили Управління верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародна правозахисна організація Х’юман Райтс Вотч, російські правозахисники, “Міжнародна амністія”, та українські правозахисні групи.
Голова “Міжнародної амністії” в Україні Наталя Дульнева далі:
“У нашому звіті про порушення прав людини 2005 року ми наводили Україну, як приклад того, як демократичні зміни можуть бути здійснені за волею народу. Але тепер ми вимушені цей уряд засудити. В даному випадку Україна не дотрималася принципу не вислання закладеного як в Конвенції про біженців 1951 року, так і в Міжнародному пакті про міжнародні і громадянські і політичні права, і Конвенції проти катувань, які забороняють повернення людини в країну, де вона може опинитися у небезпеці переслідування, тортур чи інших видів жорстокого поводження. Ми вимушені констатувати, що Україна не виконує свої зобов’язань перед міжнародними нормами”.
Натомість, в українському зовнішньополітичному відомстві стверджують, що депортація громадян Узбекистану була цілком правомірною. Речник МЗС України Василь Філіпчука:
“Прибули вони у травні-червні 2005 року з території Російської Федерації та Молдови. І лише 1-6 лютого звернулися до Управління міграційної служби АРК про надання їм статусу біженця. У нас діє положення про те, що іноземець може перебувати як турист на території України 90 днів. Якщо він перебуває більше 90 днів, то він повинен мати або трудову візу, або зареєструватися у відповідних внутрішніх органах. Якщо ж людина перебуває більше 90 днів і не зробила жодного кроку для упорядкування свого статусу, вона рахується нелегальним мігрантом”.
Разом з тим, пан Філіпчук не знає, чому узбеків депортували до Ташкенту, а не до Росії та Молдови, звідки вони прибули в Україну.
Натомість, координатор Вінницької правозахисної спілки Дмитро Гройсман називає заяви МЗС та СБУ неправдивими. Правозахисні організації називають насильницьке повернення громадян Узбекистану наслідком запланованих акцій декількох державних відомств, і заявляють, що швидше за все, це відбувалося під керівництвом Служби безпеки України. Правозахисники вимагають звільнити голову Державного комітету у справах національностей та міграції і керівника СБУ. Вони також хочуть, щоб для розслідування інциденту Верховна Ради України створила тимчасову слідчу комісію.
“Вони десь приховують одну людину. Кажуть, мовляв, у нього є родичі в Україні і через це його не депортували. Однак це не відповідає дійсності. Ніхто з цих людей не має родичів в Україні”.
Хто саме з 11 затриманих залишився в Україні не можуть з’ясувати ні узбецька громада, ні правозахисні організації. Хаттама Хаджматов припускає, що це міг бути Хайот Хамзаєв, який мав проблеми зі здоров’ям, і припускає, що з ним могло статися найгірше.
Після подій в Андижані і переслідувань місцевої влади Фахат прибув до України разом з братом. Сам зупинився у Вінниці, а брат у Криму. Сподіваючись, що ситуація в Узбекистані покращиться, брати не відразу звернулися до міграційних служб. Потім таки вирішили попросити притулку. Фахату поталанило. А брат потрапив до числа 11 узбеків затриманих у Криму. Зараз Фахат нічого не знає про подальшу братову долю. Каже, влада Узбекистану переслідує їх лише за те, що були очевидцями подій в Андижані:
“Найстрашніше, що там було, це коли почався рух по проспекту, вздовж кінотеатру. Попереду забовваніли БТРи, було кілька солдат. Хто йшов попереду волали, вимахували руками, кричали “Не стріляйте”. Народ був впевнений, що вони не стрілятимуть. Однак коли до БТРів залишалося метрів сто, стрільба розпочалася без жодних попереджень. Це був жах! Всі лягли. Хто впав поранений, хто був вже мертвий. Тих, хто вижили було небагато, серед них і я. Я пролежав 2-3 годин. Йшов дощ. Побіля мене лише трупи, кілька поранених”.
Фахат каже, що родичі повідомили, що після того, як брати полишили Узбекистан, їх розшукували місцеві правоохоронці. Хоча чим конкретно він завинив перед узбецькою владою, Фахат не знає.
Тим часом, все більше правозахисних організацій засуджують Україну за незаконне виселення громадян Узбекистану до Ташкенту. Такий крок вже засудили Управління верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародна правозахисна організація Х’юман Райтс Вотч, російські правозахисники, “Міжнародна амністія”, та українські правозахисні групи.
Голова “Міжнародної амністії” в Україні Наталя Дульнева далі:
“У нашому звіті про порушення прав людини 2005 року ми наводили Україну, як приклад того, як демократичні зміни можуть бути здійснені за волею народу. Але тепер ми вимушені цей уряд засудити. В даному випадку Україна не дотрималася принципу не вислання закладеного як в Конвенції про біженців 1951 року, так і в Міжнародному пакті про міжнародні і громадянські і політичні права, і Конвенції проти катувань, які забороняють повернення людини в країну, де вона може опинитися у небезпеці переслідування, тортур чи інших видів жорстокого поводження. Ми вимушені констатувати, що Україна не виконує свої зобов’язань перед міжнародними нормами”.
Натомість, в українському зовнішньополітичному відомстві стверджують, що депортація громадян Узбекистану була цілком правомірною. Речник МЗС України Василь Філіпчука:
“Прибули вони у травні-червні 2005 року з території Російської Федерації та Молдови. І лише 1-6 лютого звернулися до Управління міграційної служби АРК про надання їм статусу біженця. У нас діє положення про те, що іноземець може перебувати як турист на території України 90 днів. Якщо він перебуває більше 90 днів, то він повинен мати або трудову візу, або зареєструватися у відповідних внутрішніх органах. Якщо ж людина перебуває більше 90 днів і не зробила жодного кроку для упорядкування свого статусу, вона рахується нелегальним мігрантом”.
Разом з тим, пан Філіпчук не знає, чому узбеків депортували до Ташкенту, а не до Росії та Молдови, звідки вони прибули в Україну.
Натомість, координатор Вінницької правозахисної спілки Дмитро Гройсман називає заяви МЗС та СБУ неправдивими. Правозахисні організації називають насильницьке повернення громадян Узбекистану наслідком запланованих акцій декількох державних відомств, і заявляють, що швидше за все, це відбувалося під керівництвом Служби безпеки України. Правозахисники вимагають звільнити голову Державного комітету у справах національностей та міграції і керівника СБУ. Вони також хочуть, щоб для розслідування інциденту Верховна Ради України створила тимчасову слідчу комісію.
