Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 04:36

Чи варто ображатись на життя?


Інна Набока Київ, 28 лютого 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Серед широкого спектру людських емоцій є одна не надто приємна. Це – почуття образи. І хоч найчастіше ми чудово розуміємо, що це - річ абсолютно недоцільна, мало кому вдається її уникнути. Але найгірше – культивування в собі емоційної звички ображатися, - вважає психолог Інна Набока.

Чи варто ображатися, якщо вас штовхнули в метро, не подякували за допомогу вдома чи не оцінили вашу геніальну ідею на роботі? Звичайно ж, ні, - відповість більшість людей. Але та сама більшість все ж ображається. Ми відчуваємо образу, коли нехтують нашою думкою, коли до нас несправедливі, коли не поціновують наші чесноти або перебільшують недоліки. Втім, якщо ми на цьому не зациклюємося і не зосереджуємо надмірної уваги, це прикре відчуття швидко минає само по собі.

Але існує категорія людей, які ображаються постійно, на всіх і на все: на оточуючих, долю, погоду, життя. Вони наче плекають у себе це почуття і, здається, одержують від цього якусь збочену насолоду. Входячі в роль „жертви” вони шукають і, звичайно ж, знаходять, докази упередженого ставлення до себе, навіть у найневинніших словах і ситуаціях. Крім того, „жертва несправедливості” одержує право відчувати моральну перевагу над тим, хто її ображає. Часом весь цей комплекс почуттів стає зручною емоційною звичкою, за якою можна сховатися від неообхідності відповідати за свої вчинки, приймати рішення та й взагалі діяти активно.

Хронічне почуття образи, як правило, породжує ще одне, не надто шляхетне почуття – жалість до самого себе. Психологи вважають, що це – одна з найгірших і найменш доцільних емоційних звичок. Під її впливом людина не почуває себе комфортно, буквально не може жити без уявних чи справжніх кривд та прикрощів. Як зауважив один дотепник, деякі люди почуваються добре лише тоді, коли вони нещасливі.

Ну, а якщо говорити серйозно, то почуття образи – явище абсолютно не продуктивне. І викликають його зовсім не люди, події чи обставини. Адже це, на думку психологів, лише наша власна емоційна реакція, тож і контролювати її ми здатні самі. Якщо нам здається, що опікуватися нами повинні інші, то ми ображаємося, коли наші сподівання не справджуються. Якщо ми гадаємо, що всі навколо мають бути вічно нам вдячні за наші дійсні чи уявні заслуги, то ми відчуваємо образу, коли цього не відбувається. Якщо ми переконані, що гідне існування нам повинні забезпечити доля, держава, Старший Брат, цар-батечко, будь-хто, тільки не ми самі, то ми страшенно ображаємося і на долю, і на державу, і на весь білий світ, коли цього не стається. Але якщо ми хочемо самі керувати своїм життям, то варто усвідомити, що ніхто нічого не зобов’язаний для нас робити, тож і ображатися немає на кого. Адже з прихованим почуттям образи неможливо бути самодостатньою, впевненою в собі і незалежною людиною. А саме такими ми й прагнемо бути, чи не так?
XS
SM
MD
LG