Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 03:00

“Країна Інкогніта”: Українці-народовольці.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 4 березня 2006 року.

І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.

Сергій Грабовський

І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Сергій Грабовський

Історія – річ неоднозначна. І особливо, мабуть, українська історія. Сьогодні ми маємо зайву нагоду переконатися у цьому.

Максим Стріха

Деспотична Російська імперія Миколи Першого зазнає закономірної поразки у Кримській війні 1853-56-го років. І якщо до цієї війни “на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує”, то тоді, коли реальна ціна свого благоденствія стає очевидна, імперія постає на грань катастрофи. Цієї катастрофи не переживає і перша особа імперії, як назвав її Шевченко “неудобозабываемый тормоз”.

Новий імператор Олександр Другий починає реформи. Відкривається “гласність” – не те, що свобода слова, але все ж. Із заслання повертаються зацілілі декабристи і Шевченко. 1961-го року нарешті звільняють селян. Відбувається військова, судова і земська реформи. Але всі ці реформи непослідовні. А національного питання в імперії, вони не зачепили майже зовсім навпаки 1863-го року з страшною жорстокістю було придушене польське повстання.

Сергій Грабовський

Про український вимір цих реформ і про те, чим вони скінчилися, розповідає наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Лібералізація політичного життя в Російській імперії на початку 1860-х років сприяла пожвавленню українського руху. Ще 1859-го року у Санкт-Петербурзі виникла перша українська Громада, заснована колишніми членами Кирило-Мефодіївського братства Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим та Василем Білозерським.

Через 2 роки утворилася українська Громада у Києві, згодом – в Одесі, Чернігові, Харкові, Полтаві, Єлисаветграді та інших містах Наддніпрянщини. Члени громад викладали у недільних школах, писали і видавали для них підручники українською мовою.

Проте вже восени 1862-го року російський уряд закрив усі недільні школи, пізніше були розгромлені Полтавська та Чернігівська громади, закрита газета “Чернігівський листок”. Влада стала звинувачувати діячів українського руху у сепаратизмі, низка членів Київської та Харківської громад були заарештовані, частина з них вислана на північ Росії.

20-го червня 1863-го року міністр внутрішніх справ Валуєв підписав відомчий циркуляр із забороною видання українською мовою преси, із шкільної та релігійної літератури.

18-го травня 1876-го року російський імператор Олександр Другий підписав Емський указ, який забороняв театральні вистави, публічні промови та шкільне навчання українською мовою і навіть друкування українських текстів до музичних нот. Заборонялося також ввезення українських книг з-за кордону, вони вилучалися зі шкільних бібліотек.

Частина діячів українського руху виїхала за кордон, інші стали обмежуватися суто культурницькою роботою. Українська молодь, незадоволена поміркованістю старшої ґенерації, почала масово вступати до російських народницьких організацій.

1876-го року у Росії була створена нелеґальна народницька організація “Земля і воля” з філіями у великих містах України.

1879-го року у ній відбувся розкол. Прихильники мирних методів боротьби утворили організацію під назвою “Чорний переділ”, а революціонери, налаштовані на терор проти влади, – “Народну волю”.

Сергій Грабовський

Що ж було тоді, у першій половині і середині 1870-х? Явище, не зовсім точно назване “ходінням у народ”. Тисячі юнаків і юнок – дворян та різночинців – без будь-якого керівного центру, якщо не вважати таким центром гуртки у Петербурзі, Москві, Одесі й Києві, - вирішили підняти народ з колін, просвітити його.

У відповідь імперія поводиться просто таки по-дикунськи: заарештовані понад 4000 осіб. Десятки тисяч молодих людей перебувають під гласним і негласним наглядом поліції. Приблизно половина репресованих – з України. Роками без пред‘явлення звинувачення молоді люди гниють і помирають від чахотки у в‘язницях.

Тільки у 1878-79-му роках заарештованих виводять на два процеси: процес 50-ти (у Москві) і процес 193-х (у Петербурзі). За цей час 97 ув‘язнених померло чи збожеволіло. Не забувайте, йдеться майже виключно про юнаків і дівчат 18-28-ми років! Інших, потримавши без суду у в‘язниці, відпускають під нагляд поліції. Під час процесу 193-х помирає ще троє ув‘язнених. Суд виносить вердикт: 28 осіб одержують каторгу (за пропаганду мирних, ненасильницьких дій, за просвітницьку діяльність), а 90 – виправдані.

Розлючений тим, що під тиском громадської думки судді змушені були обмежити свої репресивні наміри, імператор Олександр Другий своїм указом відправляє 80 народників із числа виправданих на заслання. Той самий імператор, якого дехто досі вважає “лібералом” та “реформатором”.

Максим Стріха

Українська молодь, як і вся молодь імперії, постали тоді перед дуже складним вибором. В Україні він ускладнювався ще й тим, що чимало старших зацілілих Кирило-Мефодіївських братчиків боялися дратувати уряд, боялися накликати навіть літературною надто виразною працею, його репресивні заходи.

Виразником цих поглядів, скажімо, був старший Костомаров, який старанно декларував позицію: “українська література може бути лишень літературою для хатнього вжитку”. І водночас молодь, яка є завжди радикальніша не могла миритися з тим, що коїлося навколо. І йшла не до громад, які ставали дедалі пасивніші, а до народовольців.

Сергій Грабовський

Власне, чимало молоді якраз і пішло з молодих громад, з молодшого, так би мовити, покоління громадівців до народовольців, як, скажімо, Андрій Желябов.

І після початку урядового терору саме українці взялися за зброю – спершу для оборони, потім для нападу на владні структури. Брати Дебагорії-Мокрієвичі, Бохановський, Стефанович, Кулябко-Корецький, Кравчинський, Ковалевська, Ковальський, Фроленко, Корба, Макаревич. Цей ряд імен можна продовжувати й продовжувати.

“Чигиринська змова”, коли в підготовку збройного повстання були залучені тисячі селян. Потужні підпільні гуртки у Києві, Харкові, Єлисаветграді, Чернігові, Полтаві, Херсоні, Миколаєві, Ніжині, Одесі, Кам‘янці-Подільському та інших містах.

Спадкоємець величезних статків Дмитро Лизогуб – головний фінансист терористів, Валер‘ян Осинський – ідеолог. Ще до створення “Народної волі” на державний терор молодь відповідає терором проти можновладців, задіяних у злочинах проти молоді, і намагаються, часом вдало, збройно визволити своїх товаришів з ув‘язнення.

Головною ціллю народовольців стає скинення самодержавства через усунення самого самодержця. Вони висувають йому ультиматум: відмовитися від влади і передати її “Всенародним Установчим Зборам, обраним вільно за допомогою всезагальної подачі голосів”.

На уламках імперії повинен був бути створений “Загальноруський союз”, поділений на самостійні у внутрішніх справах області, населення, яких користувалося б усіма політичними свободами. А насильницьки приєднані до Російського царства народи могли б відокремитися, а чи залишитися за своїм вільним вибором у Загальноруському союзі.

Максим Стріха

Хоча серед народовольців було дуже багато українців, причому, українців знакових, проте український визвольним рухом - цей рух не став.

І коли йшлося про відокремлення насильницьки приєднаних до російського царства народів, то йшлося, насамперед, мабуть-таки про поляків головну, національну проблему тодішньої імперії.

Самі ж народовольці охоче співали українських пісень: “Ой не дивуйтеся добрі люди, що на в країні повстало” – лунало тоді найчастіше в гуртках не лишень Києва і Харкова, але й Петербурга.

Народовольці писали українською мовою прокламації до українських селян. Проте, здається, суттєво далі їхні вимоги саме в українському питанні не йшли.

Сергій Грабовський

Хоча, з іншого боку, Андрій Желябов фактичний лідер “Народної волі” прямо заявляв, що ми стоїмо на позиціях автономізму щодо українського питання. Найшвидше, вони просто не встигли сформулювати чітко свою програму, адже точилася жорстка боротьба з режимом. Імператор відкинув вимоги народовольців. І вони починають справжнє полювання на нього. Невдача. Новий замах. І ще один. І ще один.

1-го березня 1881-го року замах, спланований Андрієм Желябовим, здійснений за допомогою бомб, виготовлених Миколою Кибальчичем, і керований Софією Перовською, правнучкою гетьмана Кирила Розумовського, виявився вдалим. Але це був максимум того, що змогла добитися “Народна воля”. Змусити капітулювати самодержавство їй не вдалося. А відтак надто різними є оцінки дій народовольців-українців з позиції сьогодення.

Культуролог Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Взагалі-то Олександр Другий, він був змушений зрозуміло не від свого ліберального ентузіазму, а від жорсткої необхідності, готувати якийсь варіант конституційного устрою країни. Сказати, послабленого конституційного устрою, але саме конституційного.

І от в розпалі його відповідних робіт, ну власне робіт його оточення, він і гине. І відтак конституційний проект гине разом з ним. Тобто, воно було історично трохи навіть складніше. Олександр в третє, він збирався вслід за намаганням батька, зібрати, так званий, Земський Собор. Все уже було підготовлено до цього. І таким чином, задовго до з’їзду народних депутатів Радянського союзу - кінець 80-х, єдиний Конституційний справді момент в історії Радянського союзу, за довго до цього мав зібратися отакий з’їзд десь на початку 880-х – не зібрався.

Висновок один. Терор, він ніколи, ні за яких обставин не може нічого всерйоз перемінити. А якщо він може щось перемінити, то тільки в негативному напрямі. Замість того, щоб перемінити і Світову, і Національну історію народовольці внаслідок 1-го березня 881-го року історію спрямували в якесь доволі реакційне річище. І ми досі значною мірою саме в зв’язку з цим розплачуємося за цю історію.

Сергій Грабовський

Політолог Ігор Лосєв

Ігор Лосєв

Російського імператора Олександра Другого часто оцінюють, як великого “реформатора” і “ліберала”. Але за уважнішого розгляду такі оцінки видаються дещо перебільшеними. Скасування кріпацтва було вимушеним заходом, що дозволив від термінувати соціальний вибух до початку ХХ-го століття.

Політична, ідеологічна атмосфера його царування, аж ніяк не була ліберальною. Чимало представників інтелігенції піддавалися репресіям, реформи були половинчастими, не послідовними, поліцейський режим залишався поліцейським режимом.

Саме тому, найактивніша частина освіченої молоді пішла в революцію. І будь-які ліберальні кроки Олександр Другий робив під великим тиском революційної загрози. Казки про те, що імператор хотів дарувати Конституцію, а народовольці йому цього не дали зробити - не витримують критики. Можливо й дарував би, якби суспільство почекало ще років - 30. Імперія залишалась тотально-централізованою такою, що базувалася на культурній монополії російського етносу.

Австро-Угорщина у порівнянні з Росією, не зважаючи на всі вади австрійської національної політики, справляла враження царства національної свободи і регіональної демократії.

Не дивно, що українці становили великий відсоток членів “Народної волі” та інших революційних угруповань. Адже на той час на перешкоді, власне, національним зусиллям стояв державний терор, не можливість просвітницької діяльності у народних масах, а від так і не розвинутість їх.

Максим Стріха

Кожне з двох точок зору має під собою підстави. Імператор Олександр Другий попри всю половинчастість його реформ з правди заклав багато-що з того, що могло б надалі розвинутись в якесь квазігромадянське суспільство.

Органами українства на Лівобережжі стали значною мірою створені завдяки реформам імператора земства: Полтавське, Чернігівське навіть Харківське. І водночас режим імперії був справді репресивним. Ледве чи однозначно можна оцінити і діяльність самих народовольців.

Не всі течії народовольства можна вважати прогресивними і навіть, якщо відсторонитися від їхньої терористичної діяльності. Але безперечно одне народовольство було відображенням потягу інтелігенції, молодої інтелігенції імперії до волі. Ці люди ковтнули ковток свіжого повітря завдяки тим самих реформам, але не отримавши другого ковтка мусили боротися.

І не заперечне інше. Ті постаті, про яких ще в нашому поколінні часто згадували в школах: Желябова, Кибальчича, Перовської, були не лишень революціонерами, були українцями, що в силу історичних умов могли реалізувати своє прагнення до волі тільки в той радикальний для когось страшний, для когось героїчний спосіб.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Говорить Радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG