Оксана Пеленська, Мар`яна ДрачПрага, 6 березня 2005 (RadioSvoboda.Ua) - У суботу в Празі в рамках Міжнародного кінофестивалю правозахисних фільмів "Один світ" відбулася прем’єра чеського документального фільму “Невидимі люди” – про долю заробітчан з України, розкиданих по світу.
Режисер фільму Микола Гейко разом з журналістом, головою Форуму українців Чехїі Борисом Чикулаєм вирушив слідами заробітчан містами Європи.
Фільм "Невидимі люди" не можна дивитись без хвилювання. Сотні, тисячі втомлених облич, дуже різних, і все ж подібних один до одного людей – чоловіків і жінок, молодих і старших, подібних одним – потребою стати невидимими, сховатись, не потрапити нікому на очі. І справді, це якісь невидимі люди, які збирають помідори на португальських плантаціях, носять цеглу на безконечних новобудовах Праги, миють посуд десь у Римі чи Барселоні, обслуговують гостей у барах Македонії чи, сутулячись від непосильної ноші, обходжують хворих і немічних в Афінах. Більшість скаже, що ці краї – рай на землі: безконечні пляжі з оксамитовим піском і теплим морем, добірні вина, багата архітектура. Та все це не для них, цієї Європи вони не бачать. Їм би лише достойно вижити, заробити гроші, відіслати додому, та головне – не потрапити на очі поліції.
Про сотні тисяч цих невидимих талановитих українських громадян розповідає фільм режисера Миколи Гейка, створений у співпраці з “Форумом українців” і за фінансової підтримки Міністерства культури Чеської Республіки.
Микола Гейко – відомий у Чехії режисер, один зі співавторів чеського оскарового фільму “Коля”. Микола Гейко добре, так би мовити, зсередини, знає життя тисяч українських заробітчан у Чехії. І тут – це невидимі люди з похиленими головами і поглядом у землю. До кого звернений цей фільм? Говорить Микола Гейко в інтерв''ю радіо "Свобода":
“Головне – це співчуття до всіх, хто працює й живе за кордоном, а також звернення до всіх держав, у яких вони живуть. Іспанія - приклад того, як до людей ставляться по-людськи і вони там щасливі, вони там усі раді – і українці, і іспанці. Фільм звернений до всіх, хто за кордонами працює, звернений до української влади - щоб їх зрозуміли”.
Автор “Невидимих людей” вірить у те, що чеський глядач зрозуміє проблему великої групи чужинців, які роками живуть поряд із ними: “Я думаю, що фільм приймуть добре і зміниться ставлення до України. Воно вже змінилось по революції".
Як же сприйняла фільм чеська аудиторія? За офіційними даними, нині в Чехії працює 90 тисяч громадян України, але експерти кажуть, що насправді цифра заробітчан принаймні вдвічі більша, адже багато українців працюють нелегально. Враженням празьких глядачів про фільм "Невидимі люди", а також їхньою думкою про українських заробітчан в Чехії цікавилася кореспондентка радіо "Свобода" і ось що почула: Жінка 1: - В Чехії є стереотип, що українець працює на будівництві, живе у гуртожитку. Також тут говорять про російську або ж українську мафію. Коли відбуваються якісь сутички, то в новинах часто повідомляють про українців, але не думаю, що тут погано ставляться до українців. Хіба що працедавці менше можуть платити українцям і люди скаржаться, що через це не можуть дістати роботу. Я сама колись підробляла на виробництві і там були українці. Мене здивувало, що жінка була лікарем на Україні, а тут була простою робітницею, а її чоловік за фахом інженер, а тут завідував складом. Наша начальниця з ними грубо поводилася, фактично використовувала те, що вони не можуть боронитися, бо були раді, що мають хоч якусь роботу. А фільм мені сподобався.
Чоловік 1: - Головне, щоб зміни відбулися в Україні. Не думаю, що тут (в Чехії) може змінитися ставлення працедавців до українців. А фільм цікавий, бо показав, як насправді це є. Всі тут знають, як система функціонує у нас. Було цікаво побачити, що всюди (в Європі) це однаково.
Жінка 2: - Дуже добре, коли громадськість може дізнатися про проблематику української міграції не лише в Чехії, але й загалом у Європі. Але у цьому фільмі бракувало інформації про драматичні форми цієї міграції, я маю на увазі наслідки системи клієнтів (посередників між заробітчанами і працедавцями), як це існує в Чехії. Кримінальних речей, які діються в середовищі трудової міграції українців, їх не було, на мою думку, достатньо видно.
Чоловік 2: - Для мене безперечно це був цікавий фільм, в якому були показані життєві історії, з якими людина так просто не зіштовхнеться. Українці - працьовиті люди, і в нас працюють на роботах, на яких чехи не хотіли б працювати за такі гроші. Єдине, чого мені шкода, так це те, що вони не можуть працювати за фахом, мусять виконувати роботу менш кваліфіковану, ніж освіта, яку мають. Це мені шкода.
Жінка 3: - Цей фільм продемонстрував неймовірну силу людей, які хочуть добровільно працювати. Мені шкода, що вони не можуть працювати у себе вдома, а мусять їздити до інших держав: до Чехії, Італії, Греції, Іспанії. Я б їм щиро побажала працювати вдома. Тут, у Чехії без українців не обходиться практично жодне будівництво. Вони працюють так добре, що працедавці їх дуже хвалять. А коли б цю енергію вони витрачали вдома і за роботу їм належно платили, то Україна мала би лише розквітнути.
