Щорічне святкування так званого Жіночого дня щоразу змушує мене замислюватися про розподіл свят за ґендерною ознакою. Так само ще одне одіозне совєтське свято, 23-є лютого, вважається суто чоловічим, хоча захищали вітчизну в усі часи і чимало жінок. Чи виправданий такий підхід?
У світі давно існує традиційний день Матері, а кілька років тому з’явився і день Батька. Потроху ці свята набувають популярності й в Україні. Що ж до Міжнародного дня солідарності трудящих жінок, а саме так називалось колись це свято, то започаткували його майже сто років тому жінки-соціалістки, які боролися за права жіноцтва. Нині в більшості країн жінкам гарантовані ті ж самі права, що й чоловікам, але проблема реальної рівності прав, а ще більшою мірою – можливостей, мабуть, по-своєму не менш актуальна, ніж на початку минулого століття. До речі, на думку психологів, сучасні інформаційні технології надають не лише рівні можливості, а й певні переваги жінкам з іхньою більш рухливою, пластичною психікою, вмінням налагоджувати контакти і розв’язувати конфлікти. От тільки чи скрізь у нас чули про ті інформаційні технології? Та замість вирішення їхніх проблем жінкам кидають відчіпного - масову кампанію вшанування жіноцтва з урочистими зборами, промовами, обов’язковим букетом і подарунком – один єдиний раз на рік.
Тому мені зовсім не подобається, коли мене вітають виключно на тій підставі, що народилася я жінкою. Чомусь ніхто не поздоровляє чоловіків із приналежністю до цієї статі, хоча в сучасному чоловічому світі це було б значно доречніше. А хотілося б мені зовсім іншого: щоби мене, як, втім, і вас, його, її суспільство шанувало і поціновувало за особисті людські, професійні, ділові якості. Щоби увага до мене як до людини і як до жінки була суто індивідуальною і йшла від душі, а не від обов’язку під час масової акції під назвою „8 березня”. Щоби мою жіночність цінував дорогий мені мужчина: чоловік, коханий, син, друг, і не раз на рік, а щодня. Але це не регламентується жодними державними святами.
Я говорила про це з багатьма жінками і здебільшого мене не розуміли. Дехто пояснював, що 8 березня – просто традиційне свято весни і до ідеології не має жодного стосунку. А більшість казали: краще хоч раз на рік і хоч якась увага, аніж нічого. Та чи не надто ми невибагливі, чи не гідні більшого, ніж оце „хоч щось”? У ці дні кожна з нас почує чимало гарних побажань. А от чи будуть у цьому переліку почуття власної гідності, впевненість у собі, самоповага і самодостатність? Саме цього я бажаю всім українським жінкам. Як, утім, і чоловікам.
У світі давно існує традиційний день Матері, а кілька років тому з’явився і день Батька. Потроху ці свята набувають популярності й в Україні. Що ж до Міжнародного дня солідарності трудящих жінок, а саме так називалось колись це свято, то започаткували його майже сто років тому жінки-соціалістки, які боролися за права жіноцтва. Нині в більшості країн жінкам гарантовані ті ж самі права, що й чоловікам, але проблема реальної рівності прав, а ще більшою мірою – можливостей, мабуть, по-своєму не менш актуальна, ніж на початку минулого століття. До речі, на думку психологів, сучасні інформаційні технології надають не лише рівні можливості, а й певні переваги жінкам з іхньою більш рухливою, пластичною психікою, вмінням налагоджувати контакти і розв’язувати конфлікти. От тільки чи скрізь у нас чули про ті інформаційні технології? Та замість вирішення їхніх проблем жінкам кидають відчіпного - масову кампанію вшанування жіноцтва з урочистими зборами, промовами, обов’язковим букетом і подарунком – один єдиний раз на рік.
Тому мені зовсім не подобається, коли мене вітають виключно на тій підставі, що народилася я жінкою. Чомусь ніхто не поздоровляє чоловіків із приналежністю до цієї статі, хоча в сучасному чоловічому світі це було б значно доречніше. А хотілося б мені зовсім іншого: щоби мене, як, втім, і вас, його, її суспільство шанувало і поціновувало за особисті людські, професійні, ділові якості. Щоби увага до мене як до людини і як до жінки була суто індивідуальною і йшла від душі, а не від обов’язку під час масової акції під назвою „8 березня”. Щоби мою жіночність цінував дорогий мені мужчина: чоловік, коханий, син, друг, і не раз на рік, а щодня. Але це не регламентується жодними державними святами.
Я говорила про це з багатьма жінками і здебільшого мене не розуміли. Дехто пояснював, що 8 березня – просто традиційне свято весни і до ідеології не має жодного стосунку. А більшість казали: краще хоч раз на рік і хоч якась увага, аніж нічого. Та чи не надто ми невибагливі, чи не гідні більшого, ніж оце „хоч щось”? У ці дні кожна з нас почує чимало гарних побажань. А от чи будуть у цьому переліку почуття власної гідності, впевненість у собі, самоповага і самодостатність? Саме цього я бажаю всім українським жінкам. Як, утім, і чоловікам.