Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:39

“Виміри життя”: Діамант у кожусі.


Надія Степула /images/photo/Shevchenko_Taras.jpg

Київ, 11 березня 2006 року.

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Надія Степулa

“Геній – то не один тільки дар, а – поєднання багатьох талантів” – писав Едвін Уіппл, американський поет. А ще Хтось казав, що “геній – це безсмертний варіант простої людини. “Геній тим і вирізняється серед усіх, що він схожий на всіх, а на нього – ніхто”. І головне – “Життя не пояснює генія, воно його народжує”, - мовив Андре Моруа.

Як сперечається з часом і як оминає час творчість генія? – Про геній Тараса Шевченка і сучасність – у нинішньому випуску “Вимірів життя”.

Майже два століття ім”я Тараса Шевченка живе в Україні, з Україною, поза Україною. Живить собою цілі пласти нових надбань у культурі, освіті, літературі. І не перестає бути причиною дискусій та суперечок. Як тільки Шевченка не називали! – “Геній українського народу”, “Наш Світоч”, “Великий революційний демократ”, “Провісник майбутнього”, а навіть і “Співець дружби народів”. – Це тільки п”ять назв книг, виданих у різні роки, присвячених творчості Тараса Шевченка. Із тисяч і тисяч виданих взагалі. Примітну назву має ще одна, яка порівняно недавно – у 2002 році – видана у Вінниці (автор – В.Волочай) – “Діамант у кожусі. Лірика Тараса Шевченка і сучасна початкова школа”.

Наскільки сучасний і суголосний нинішній незалежній Україні її Великий Кобзар? Як живе його слово, як відлунює? “Про Тараса Шевченка сказано геть усе”. – вважає Сергій Грабовський, кандитат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність”. – Чи й справді – “геть усе”? – Сергій Грабовський аргументує і розвиває тезу:

Сергій Грабовський

Останніми за часом властиво теоретичними проривами до автентичного Шевченка стали розвідки Оксани Забужко та Євгена Сверстюка, де відчитані християнські культурні коди у “Кобзарі”. Йшлося про те, що чимала кількість смислових рядів шевченкової творчості, зрозуміла вихованому на християнській традиції селянину ХІХ століття, стала загадкою для інтелігента ХХ століття, оскільки всезагальна атеїзація населення витруїла знання про багато які елементарні речі. І тепер коментар фахівців, часом порядковий, – єдине, що може допомогти читачеві зрозуміти чималу кількість текстів Шевченка. Чи, можливо, здатне зарадити реальне і масове повернення до християнської культури і християнської моралі – не показне, не позірне, а глибинне, сутнісне? Але, так чи інакше, слово сказане, і без Святого Письма тепер тільки затятий атеїст чи постмодерніст буде намагатися читати Шевченка. Звичайно, можливо продовжити й розширити розвідки двох знаних гуманітаріїв, але чи покаже таке розширення щось принципово нове, чи скажуть нам науковці щось сенсаційне? На теперішніх обширах гуманітарної науки перспектив такого шквалу нових ідей не видно. Проте ще не сказав усього про себе сам Тарас Шевченко. І якщо не у стилістиці наукового дискурсу, то у вимірах масової культури, до якої дотична його творчість, адже Шевченко завжди був і є такою ж мірою елітарний, як і егалітарний, масовий. Отож: знаменитий шевченків “Журнал”, він же “Щоденник”. Написаний російською мовою напівхудожній-напівдокументальний опис авторового життя за кілька років. Чому російською мовою? Не тому, що Шевченко був за українсько-російську двомовність, як досі стверджують невігласи-комуністи. А тому, що тоді такий жанр був: щоденники, призначені для прочитання досить широким колом друзів та приятелів авторів цих літературних творів. Таке коло у засланця-Шевченка було майже виключно російськомовне, от і писав він російською, бо ж цього вимагали закони жанру, хоча потім і жалкував про це. Але справа наразі не у мові оповідання, а у його суті. А по суті перед нами майже готовий сценарій телевізійного серіалу, крутішого за “Мою прекрасну няню” чи “Роксолану”. Щонайменше на півроку трансляції. З подорожжю пустелею, Каспієм, Волгою, потім Центральною Росією, з відвідинами храмів, домів розпусти, літературних салонів, театрів, мужицьких хат та солдатських казарм. Власне, що може бути кращим, щоб зрозуміти – Україна не Росія, - аніж подивитися на Росію зсередини поглядом Шевченка? І що може бути кращим для пізнання Шевченка – пройти не уявно-стилізованими, а реальними Тарасовими шляхами, де було чимало різного – від крутого похмілля після нічної оргії з друзями та дамами відповідної поведінки до завжди несподіваних приходів (чи, якщо сильніше висловитися, нападів) натхнення, чи то поетичного, чи то малярського. До речі, заробляв на прожиття собі у ті часи, після заслання і по дорозі до Санкт-Петербургу Тарас Григорович переважно саме малярською працею, як модний портретист. Гроші, втім, не трималися у нього – надто багато було навколо спокус, надто багато молодих актрис та зрілих мадам. У пуританізмі ж Шевченко ніколи не був помічений. Утім, і в істеричному розгулі також. Нормальний інтелектуал середини ХІХ століття – ось хто постає перед нами зі сторінок шевченкового “Журналу”. Та ж сама постать може постати і з телеекрану, якщо серіал буде зроблений талановито – тобто адекватно до тексту. Бо ж, як відомо, геній задає зразок, а талант досконало відтворює цей зразок.

Але хіба тільки за допомогою “Щоденника” Шевченко здатен нині так заговорити до масової аудиторії, щоб це стало для неї неабияким сюрпризом? А як із його текстами, наспіваними рок-музиками? Тут, видається, покладено тільки початок, бо ж виконавці відбирали або трагічні, або драматичні вірші поета. А є ж іще і сарказм, є лірика, є гумор, нарешті, є профетичні тексти й переспіви Святого Письма. Зрештою, цілком вистачить матеріалу і для рок-опери. Отож, якщо про Тараса Шевченка на сучасному щаблі розвитку науки і культури сказано майже все, час надати слово самому Шевченку – за допомогою наймодерніших засобів вираження.

Надія Степула

Тарас Шевченко не вкладається в прокрустове ложе канону. Попри всі трактування критиків та коментаторів, він лишається живим. І це, напевно, головне. А вже як сприймати Шевченка – то особиста справа кожного. “Мій Шевченко” – таку назву має фільм Ю.Макарова. У кожного, напевно, свій Шевченко.

Як сприймають Кобзаря люди, заклопотані проблемами ХХІ-го віку? Зокрема, - поети й політики?

Про це дізнавався мій колега Павло Вольвач у кількох сучасників:

Павло Вольвач

Шевченко – він на всі часи і для всіх. А вже які часи – таке й ставлення до Тараса Григоровича. Що Шевченко значить для нинішньої України? Довкола цих питань першим розмірковує відомий поет Михайло Шевченко.

Михайло Шевченко

Шевченко, як мораль, як естетика, як національна гордість, як самосвідомість ніколи з нашого народу не випадав. Ніколи. Просто в різні часи різні люди по різному підходили до цієї проблеми і по різному – до речі, у кого яка була ідея, – по різному її використовували. Але Шевченко завжди був в Україні Шевченком. І це була і гордість, і честь, і надія, і мужність усього народу. Саме на великому імені, великому духові Шевченка трималась Україна. Якби в нас, у той страшний час Руїни, після знищення Січі і, по суті, знищення будь-якої ідеї державності, не з”явився Шевченко, про Україну сьогодні мови взагалі могло не бути. Тому я дуже добре розумію, чому деякі сьогоднішні ділки у політиці виходять на найширші, найбільш тиражні полоси газет, обсмоктуючи: чи не було у Шевченка чогось такого, над чим би можна познущатися. Якщо можна розколупать постать, символ Шевченка, якщо можна його розрушити, то можна розрушити саму ідею українського народу.

Павло Вольвач

Ви – Шевченко. Шевченків в Україні багато. Але одна справа працювати на заводі токарем, слюсарем, засідати в парламенті. Інша річ – бути Шевченком, і бути поетом. Це вам допомагає, чи заважає, чи тяжіє над вами, чи надихає – як?

Михайло Шевченко

Мені дуже шкода, що мене з ним не можна сплутати. Під цим прізвищем, на жаль, стільки було різних людей... Багато з них носить це прізвище з честю. Але багато було людей, які, шкода, що вони це прізвище носили і, тим більше, що вони його носять.

Павло Вольвач

пане Михайле, я хотів би, аби прозвучало і поетичне слово.

Михайло Шевченко

Ну, я про Шевченка писав багато. І, думаю, що все невдало... Але, може й невдало, але один із останніх віршів, це “Смерть Шевченка”.

Тут не збрешеться - вір, не вір, А, либонь, доведеться впасти. То й спішиш дописати вірш, Мов боїшся: не стане пасти.

Не лишай і на крок назад, Не даровано шанс на відступ. Закипає її сльоза У твойого пера на вістрі.

Ціпеніють слова в кришталь І тепер відчуваєш раптом, Як згортається дальня даль У останню смертельну крапку.

Сходи рипнуть і підуть вниз, Туго-тужно і смертно-рівно. І відчуєш пекоту сліз Неврятованої Вкраїни.

Ще по сходах ковзне стопа І хіхікне в кутку нувориш, Угадаєш, як він упав, І, напевне, його повториш.

Тільки ж, Господи, ти сліпий, І нічого тепер не вдієш. Виповза з-під його стопи Вже остання твоя надія.


Павло Вольвач

нашим співрозмовником був відомий український поет Михайло Шевченко. Але, говорячи про Шевченка, пора виходити із студійного затишку на вулиці. Так і роблю. І тут же, на Прорізній, зустрічаю Ігоря Мазура, більш відомого як ТОПОЛЮ, недавнього політв”язня, члена проводу УНА-УНСО.

Ігор Мазур

Я думаю, що, прочитавши “Гайдамаки”, по совісті сказавши за себе, багато з націонал-демократів, і з тих, які сидять у товариствах імені Шевченка, у фондах імені нашого Кобзаря, вони би відчули в душі такий скрегіт, відчули б, що вони давно вже на мають права називати себе шевченківцями. Ми, коли в 2001 році, на день народження Тараса Шевченка, підняли прапори “України без Кучми”, біля того пам”ятника, біля якого десятки років “в”язали” в Радянській Україні дисидентів, українських патріотів, ми вийшли, тому що справді хотіли української національної революції. Шевченко – він справді прапор української національної революції.

Павло Вольвач

А на зміну політикам знову приходять поети. Отож, Ігор ПАВЛЮК, на тій же Прорізній, ріг Пушкінської.

Ігор Павлюк

Він є для мене уособленням письменника, якого я люблю за те, що у нього є єдність біографії і бібліографії. Він жив, як писав, і писав, як жив. Шевченко, майже створив релігію – для мене. І коли мені важко як людині, то сама думка про Тараса Григоровича допомагає мені жити.

Павло Вольвач

Нагадаю, це був поет Ігор Павлюк. І – незримий Шевченко над всіма нами. Надія Степула

Шевченківські Дні, Шевченківські свята в Україні мають свої давні традиції. Нові часи збагатилися цими традиція і, водночас, витворюють нові. Зокрема, до Днів народження Тараса Шевченка бібліотеки України проводять конкурси, випускають альманахи, усні журнали, організовують літературні подорожі та конференції, “Шевченківські тижні”, обласні огляди-конкурси читців поезій Шевченка, “круглі столи”, презентації виставок, “декади шевченківських поезій”, інші літературно-мистецькі акції. Фундаторами створення своєрідних літописів Шевченкового життя і творчості стають іноді несподівано далекі від літератури організації та установи. Наприклад, почесними фундаторами створення літопису під назвою “Останнім шляхами Кобзаря” став Донецький металургійний завод. Це не єдиний такий приклад – вся без винятку Україна, від краю до краю, долучається до вивчення і вшанування творчості Тараса Шевченка, його життєвого шляху.

Розуміння Тараса Шевченка нинішніми молодими людьми відрізняється від того, яким його намагаються трактувати учням у школах. Чимало учнів зазначають, що шкільна програма позбавляє бажання вивчати твори Кобзаря ширше, докладніше. І чимало людей зізнаються, що лише з віком їм вдалось повернутись до Шевченка і по -іншому подивитись на великого поета, зрозуміти його Слово. Моя колега Галина Терещук дізнавалась думку львівської молоді про сприйняття творчості і особистості Тараса Шевченка.

Галина Терещук

Шевченко - світська людина, Шевченко - інтелектуал, Шевченко -європеєць. Таким був поет, але у цьому образі він майже невідомий сучасній молоді. Шкільні підручники змальовують Кобзаря у кожушку і як дядька з вусами, такий собі простак. Хіба не таким був образ українського поета в радянському вимірі. На одному з молодіжних літературних сайтів я знайшла листування 15-16 річних , які роблять свої перші спроби пера. І ось що прочитала в їхній дискусії про те, чи визнали б Шевченка сьогодні в Україні, якби він був нашим сучасником.

«Твори Тараса Григоровича пробивають в наших душах рани спогадів минувщини, але слідувати його порадам не можливо, вони відстали від проблем наших -сьогоднішніх. ( Цитую сайт). Якби Тарас Шевченко жив зараз, то б не здобув такої популярності, ба більше, його великі твори навряд чи пробили б стіну графоманів і творчих нездар. Самі б українці і спаплюжили поета, а його твори чекали б на спонсорів аби побачити світ, а потім лежали б на полицях крамниць з цінниками вищими фінансових можливостей інтелектуального українця. Та й не бачити було Шевченкові жодної національної премії»…

Далі молодь ділилась думками про те, що їм нецікаво вивчати Шевченка у школі, відтак його творчістю вони не вельми захоплюються. Учорашній учень, а нині студент одного з львіських вузів Андрій Погорілко теж важає, що шкільна програма з вивчення творчості Тараса Шевченка нецікава.

Отець Борис Гудзяк, ректор Українського Католицького університету пізнавав Тараса Шевченка у США, в середовищі української діаспори, яка проводила класичні акдемії присвячені Шевченкові у традиціях Галичини 19 століття....

Кілька років тому я побувала в одній із львівських шкіл на Шевченківському вечорі, який підготували самі школярі і самі ж визначили тему «Жінки у житті Тараса Шевченка». Така тема спершу шокувала педагогів. Але вечір просто таки вдався. Учні почули прекрасну поезію і побачили в Шевченкові не лише українського пророка, але й живу людину, цікаву, багату інтелектуально. Відтак, як справді зауважив отець Борис Гудзяк,чим більше нав»язуватимуть Шевечнка, тим менше його розумітиме молодь. Образ Шевченка- Поета не повинен затьмарювати образ Шевченка-людини.

Звучить пісня на слова Тараса Шевченка “Мені однаково...”

Надія Степула

Безумовною ознакою генія є безнастанна увага до нього, - писав Клод Гельвецій. Неперевна увага до імені й життя Тараса Шевченка не згасає з плином століть. Про його життя і творчість написані численні книги, існує ціла поетична шевченкіана, - від О.Навроцького, М.Максимовича, М.Старицького, А.Кримського, П.Филиповича і – через гони та гони літературних поколінь - до Михайла Шевченка та теперішніх наймолодших поетів, ще нікому не відомих. Самі твори Кобзаря перекладені багатьма мовами світу. Безліч літературознавчих праць окреслюють той чи інший аспект творчості чи життєрису Кобзаря.

Але нескінченність пізнання життя і творчості Тараса Шевченка свідчить про те, що таємниця цього пізнання залишається таємницею. Нерозгаданою. Можливо, тому, що вона – вічна?

Дорогі слухачі! “Виміри життя”, присвячені темі “Геній Тараса Шевченка і сучасність”, відзвучали.

З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу.

Радійте життю. І залишайтеся на хвилі СВОБОДИ!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG