Євросоюзові слід скорочувати споживання енергії, створити стратегію щодо транзитних держав: України, Грузії і Туреччини – та поліпшувати енергетичну співпрацю з Росією. Таким чином, на думку британського дослідника Монагана, ЄС має дбати про свою енергетичну безпеку. Він уважає, що недавні проблеми із постачанням газу з Росії до України ставлять питання про надійність російських поставок, а Євросоюз мусить уважно стежити за ситуацією в Україні та інших транзитних країнах.
Говорить Ендрю Монаган: “Це не діалог між двома акторами чи суб’єктами, це діалог між трьома : виробником, споживачем та транзитером. У відносинах Росії з Євросоюзом ми повинні розглядати Україну, Туреччину, Грузію перш за все через альтернативні шляхи трубопроводів, по-друге, через причини, які вони самі створюють. Наприклад, відносини Росії та України є очевидно складними і лишатимуться такими в найближчому майбутньому”.
Його колега, дослідник із Французького інституту міжнародних відносин П’єр Ноель вважає, що Європа не має реальних альтернатив російській нафті та газові. Так, інші країни-експортери нафти: Нігерію, Венесуелу, Ірак, Іран та Саудівську Аравію – не можна назвати надійними постачальниками через політичні чи соціальні причини. На їхньому тлі поставки з Росії виглядають безпечнішими, те саме стосується і постачання газу.
Ноель також порушує питання, якими будуть наслідки січневої суперечки між Москвою та Києвом щодо газу.
“Я не знаю відповіді, але я думаю, що це питання слід порушувати. Адже ясно, що навіть задовго перед суперечкою в січні російська сторона – чи то уряд, чи то “Ґазпром” – була дедалі більше стривожена транзитними проблемами. Коли подивитися на Північноєвропейський газопровід, стає очевидним, що це не найдешевший шлях транспортування газу до Європи”, – заявив французький дослідник.
Обидва експерти вважають, що російський енергетичний сектор потребує великих інвестицій. На думку Монагана, слід докласти зусиль і для лібералізації енергетики Росії, особливо її ринку газу.
Говорить Ендрю Монаган: “Це не діалог між двома акторами чи суб’єктами, це діалог між трьома : виробником, споживачем та транзитером. У відносинах Росії з Євросоюзом ми повинні розглядати Україну, Туреччину, Грузію перш за все через альтернативні шляхи трубопроводів, по-друге, через причини, які вони самі створюють. Наприклад, відносини Росії та України є очевидно складними і лишатимуться такими в найближчому майбутньому”.
Його колега, дослідник із Французького інституту міжнародних відносин П’єр Ноель вважає, що Європа не має реальних альтернатив російській нафті та газові. Так, інші країни-експортери нафти: Нігерію, Венесуелу, Ірак, Іран та Саудівську Аравію – не можна назвати надійними постачальниками через політичні чи соціальні причини. На їхньому тлі поставки з Росії виглядають безпечнішими, те саме стосується і постачання газу.
Ноель також порушує питання, якими будуть наслідки січневої суперечки між Москвою та Києвом щодо газу.
“Я не знаю відповіді, але я думаю, що це питання слід порушувати. Адже ясно, що навіть задовго перед суперечкою в січні російська сторона – чи то уряд, чи то “Ґазпром” – була дедалі більше стривожена транзитними проблемами. Коли подивитися на Північноєвропейський газопровід, стає очевидним, що це не найдешевший шлях транспортування газу до Європи”, – заявив французький дослідник.
Обидва експерти вважають, що російський енергетичний сектор потребує великих інвестицій. На думку Монагана, слід докласти зусиль і для лібералізації енергетики Росії, особливо її ринку газу.
