Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:51

“Країна Інкогніта”: Михайло Москаленко.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 18 березня 2006 року.

І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.

Сергій Грабовський

І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Сергій Грабовський

Наші сучасники, люди, котрі поруч з нами, - чи усвідомлюємо ми їхню роль в українській культурі і їхній внесок у цю культуру?

На півшляху свого земного віку Зайшов я в непролазну дику пущу, У непроглядну темряву велику.

Як мовлю про гущавину всеймущу, Про лиховісний ліс, який донині Карає жахом думку невсипущу!

Гіркіший він од смертяної тіні, Але про благо, що знайшов у ньому, Звістую, вірний істині єдиній.

Не пам’ятаю, як у місці тому Я опинився, снивом оповитий, Коли згубив правдиву путь свідому.

Та щойно мав до пагорба ступити, Яким завершувалася долина, В людині вдатна острах оселити,

Я вгору глянув. Виблисла вершина Вогнем планиди – денного світила, Що кожна ним осяяна стежина.


Максим Стріха

Прозвучав початок Дантового пекла в ніколи ще недрукованому, і ніколи досі публічно не оприлюдненому перекладі Михайла Москаленка.

Михайло Никонович Москаленко, народився в Києві в інтелігентній родині - 12-го червня 1948-го року. Блискуче закінчив Біологічний факультет Київського університету. Вчився в одній групі з майбутнім академіком Юрієм Ґлєбою, йому так само пророкували велике майбутнє науковця. Але несподівано перемогла література.

Від 71-го року Михайло Москаленко працює реакційним працівником журналу “Всесвіт”, а заодно дебютує, як перекладач надзвичайно різних, надзвичайно різнопланових, надзвичайно цікавих текстів.

Молодий перекладач Михайло Москаленко буквально метеором вривається в українську літературу. Однак, помста системи не забарилася. В 78-му році під час розгрому редакції “Всесвіту”, він втрачає роботу і знаходить її лишень через 5 років у видавництві “Дніпро”, з яким пов’язані мабуть його найцікавіші творчі здобутки.

Останні роки життя Михайло Москаленко працює в часописі “Сучасність” і в тому ж таки в часописі “Всесвіт”, де починалася його кар’єра. Перед Михайлом Москаленком відкривалися великі творчі можливості, він вибудовував творчі плани на роки наперед.

І, однак, 13-го лютого 2006-го року його серце несподівано зупинилося. І ця втрата для української літератури є справді невідшкодованою.

Сергій Грабовський

Продовжує розмову про Михайла Москаленка його друг і колега професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Михайло Никонович, усе своє свідоме життя від студентських років до останні хвилин цього життя перекладав. Перекладав українською мовою цілий спектр авторів світової літератури. Починаючи від епосу про Гільгамеша і закінчуючи над витонченими французькими поетами ХХ-го століття.

Він належить до тих українських письменників, які в 60-70-х роках зрозуміли, що так звана оригінальна література поза межами можливого. І до перекладних авторів в радянської цензури були претензії, але не такі фундаментальні, як власне до біжучого, оригінального, українського процесу абсолютно тоді ідеологічного, покріпаченого.

І от скориставшись цією обставиною Михайло Никонович перекладав, перекладав і перекладав. А окрім того, що він сам перекладав, він ще і редагував, і майстерно редагував чужі переклади.

Михайло Никонович розумів необхідність збереження українського слова у просторі художнього образу. Там, де цей самий образ має зустрітися з найбільш витонченою, найбільш глибокою образністю всіє світової літератури.

Не випадково значною мірою Михайло Никонович розпочав свою перекладацьку діяльність з відтворення переклад шумеро-акацький славнозвісного епосу про Гільгамеша. В слід за тим, він так само майстерно перекладав десятки й десятки інших авторів.

Довкола світ бушував у різних тяжких вимірах. Ну доволі сказати, що не зрідка і таємна поліція атаковувала Михайла Никоновича. І взагалі там, де він працював виникали різні інциденти, невипадкові інциденти на рівні відвертих провокацій, але він працював і працював.

Михайло Никонович, хвала Богові, дійшов до того часу, коли вже ніхто йому не заважав у царині самого перекладу. Але, з другого боку, важко було видавати все це, тому що руйнувалася видавнича система в Україні, різне відбувалося у тих чи тих редакціях, тих чи тих часописів.

Проте, Михайло Никонович завжди залишався вірним своєму обов’язку. Він був сином, і української культури, і водночас великої середземноморської культури від антично-біблійних часі і закінчуючи отими великими французькими поетами ХХ-го століття. Як ніхто, він майстерно перекладав цих поетів. Починаючи від Маларме, що з нього і розпочинається новий розквіт французької поезії і далі, аж до великого Поля Валері.

І от в моїх роках томик в надмайстерних перекладів Михайла Москаленка і з Поля Валері. Славнозвісний вірш “Морський цвинтар”, який закінчується словами:

Вірш

Сергій Грабовський

До нашої розмови про Михайла Москаленка підключається головний редактор журналу, з яким була тісно пов’язана його творча біографія, - головний редактор журналу “Всесвіт” Олег Микитенко

Олег Микитенко

Він у 78-му році в період репресій змушений був залишити “Всесвіт”. І лише через якихось 8 чи 9 років знову почав друкуватися - це була блискавка. Коли він надрукував у “Всесвіті” поезії Блеза Сандрара французького модерніста, про якого і думки раніше не можна було, щоб він з’явився у нас.

Ну, а потім цілий водоспад імен: Аполлінер, Арагон, Верхарн, Лопе де Вега, Еліот, Юліан Тувім, Леопольд Стафф переклад з французької, іспанської, польської та інших мов.

Був Москаленко видатним видавцем, він працював років 10 у “Дніпрі” і там такі видання підготував, як редактор, як автор передмов, як упорядник. Наприклад, монументальна філософія театру Леся Курбаса.

“Гільгамеш”, епос найдавнішої цивілізації. “Золотослов”, поетичний космос Давньої Русі. “На ріках вавілонських”, з найдавнішої літератури: Шумеру, Вавилону, Палестини. “Тисячоліття”, поетичний переклад України-Русі.

Москаленко вперше тяглість української поезії перекладної за тисячу років показав. Ну, а потім Москаленко повернувся до “Всесвіту” і тут майже 10 років керував відділом критики. Його подвижницька праця увінчалася в останні роки чотирма такими поетичними томами перекладів кожний, з яких міг би уславити людину на все життя. Сен-Жон Перс, лауреат Нобелівської премії, повністю його поетичний доробок. Маларме, фактично теж повний доробок цього поета, Емануель, Поль Валері знову таки видання повне поезії цього поета.

Ну і нарешті останньою його працею масштабною дуже стала історія українського перекладу. Він готував цю працю для Інституту літератури, але там не зуміли оцінувати цю річ, і він, звичайно, запропонував “Всесвіту”. Ми надрукували вже перші розділи і будемо друкувати їх далі.

Кажуть, що Москаленко був таким гідним спадкоємцем неокласиків. Але майбутні дослідники ще скажуть у чому Москаленко продовжував своїх учителів і попередників, а в чому їх значно перевершив.

Ось дерево звелось. О височіння! О спів Орфея! Древо йде у слух! Замовкло все. Зростає з безгоміння новий початок, і знамення, й рух.

Лишали звірі лігва та барлоги і добувалися з гущавини; не хитрувати прагнули вони, не з остраху принишкли й остороги,

а з наслухання. Бо в серцях у них затихли рев і крики. Там, де зроду притулок їхній був, лиха яскиня

для їхнього жадливого воління, і де здригалися опори входу, - ти в їхньому вчуванні храм воздвиг.


Максим Стріха

Цей переклад “Сонету до Орфею” Рільке так само пролунав вперше. Михайло надіслав його мені разом з кількома іншими перекладами, на охайно дуже надрукованому на машинці в дві колонки, з великою турботою про естетичне враження аркушикові наприкінці 93-го року, коли здавалися книговидання в Україні – зупинилися. Цими аркушиками, він наче намагався компенсувати книжки, які хтозна чи колись і виходитимуть.

У листі він приписав, що цими перекладами стаю на змагання з Кленом, з Стусом, Бажаном, які так само перекладали “Сонети до Орфея” Рільке. І при порівнянні легко переконатися версія Михайлова інша, але вона так само велика в своїй інакшості, як і версії його попередників

Марниця, піна, кілька рим Цей келих виявлять, невинні. Отак сирени бистроплинні Майнуть на овиді морськім.

Товариші мої, пливім: Я – на кормі, а ви віднині На носі, вільні в устремлінні Супроти блискавок і зим.

Повстану, п’янкістю пойнятий, Без остраху цей тост підняти Над шумовину хвиль густу

За все, чого достойна біла Тривога нашого вітрила – За риф, і зірку, й самоту.


Максим Стріха

Остання з поезій, що пролунали в цій передачі репрезентують найважливішу, найулюбленішу для Михайла Москаленка французьку літературу. Цим сонетом Маларме відкривається книга його перекладів видана Михайлом, видана бездоганно, це білінгва, де на одній сторінці французький оригінал, на іншій український переклад. І вибагливий читач може завжди оцінити наскільки високим був український інтерпретатор великого французького поета.

Український переклад завжди був більший, ніж переклад. Він мусив доводити право української мови на самостійне існування в супереч усім цензурним заборонам. Бо режими, які запроваджували ці заборони так само добре розуміли Шекспіра і Біблію на наріччя не перекладають. Їх перекладають лишень на самостійну мову.

Михайло Москаленко визначив свій життєвий обов’язок дуже рано. І цей обов’язок полягав у служінні саме державотворчому, онтологічному, аж ніяк не технологічному українському перекладові, який не так запроваджував у літературу цікаві чужинецькі літературні явища, як творив саму цю літературу, цю мову у її найвищих вимірах, у вимірах відповідних найвищим європейським зразкам.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Твори класиків світової поезії в перекладі Михайла Москаленка читав Кирило Булкін.

Говорить Радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG