Віталій Пономарьов: - Чи пам’ятають кияни, хто такий Іван Богун?
Перехожий 1: - Гетьман.
Перехожа 1: - Воєначальник.
Перехожа 2: - Не знаю я.
Перехожий 2: - Не розумію.
Перехожа 3: - Не знаю.
Перехожа 4: - Іван Богун? Колись був Іван Богун, військо Богуна було, командарм був.
Віталій Пономарьов: Сучасники називали шляхтича Івана Богуна «чоловіком лицарського чину, але дуже при тому зухвалим». На початку Хмельниччини він став подільським полковником і, прибувши до Вінниці, запропонував командувачу польським військом Станіславу Лянцкоронському:
«Кращою справою є в правовірнім християнстві, об’єднавшись, жити, ніж кров проливати, але якщо Ви іншого погляду і хочете битися, – то й гаразд, ми не від того».
10 березня польське військо почало штурм Вінниці, проте при переході через Буг польська кіннота потрапила в ополонки, вирублені напередодні козаками. Під час облоги Богун брав участь у нічних вилазках, а вдень бився на валах. 23 березня польське військо, довідавшись про підхід Уманського полку, відступило так поспішно, що самі поляки назвали це втечею.
Під час битви під Берестечком наказний гетьман Богун очолив вихід козацького війська з оточення. Пізніше він відмовився присягати у Переяславі московському царю. І хоча паризька «Gazette de France» пояснювала це особистими причинами, сам Богун говорив:
«В народі московському панує рабство і невільництво у найвищій мірі, і в них, крім Божого і царського, нічого нема власного і бути не може, і люди, на їхню думку, роджені на світ ніби для того, щоб нічого не мати, а тільки бути рабами. Самі вельможі і бояри московські титулуються звичайно рабами царськими. Коротко сказати, з’єднатися з таким народом є те ж, що скочити з огню в полум’я».
Богун керував придушенням промосковського заколоту Пушкаря та Барабаша під Полтавою, намагався вибити царського воєводу з Києва і долучився до розгрому московської кінноти під Конотопом. Говорить історик Тарас Чухліб.
Тарас Чухліб: Іван Богун був серед тих небагатьох старшин, які домагалися справжньої незалежності тогочасної Української держави. Він не йшов на співпрацю ні з росіянами, ні з поляками, а бачив Україну незалежною державою. Іван Богун відзначався сучасниками як «доблесний муж» – наприклад, так його називає Каховський (це польський письменник). Юзефович писав про Івана Богуна, що він є людиною в диявольському обличчі, що його не бере ні куля, ні шабля, і його можна вбити, лише його заговоривши або якимось іншим методом.
Віталій Пономарьов: Звертаючись до прихильників союзу з Москвою, Богун писав:
«Вельми тому дивуємося, що Ваші Милості, народившись разом з нами вільним народом та разом зрісши на Україні, вітчизні нашій, і проливаючи немалий час кров свою за вольность усього Війська Запорозького, самі тепер добровільно в неволю піддаєтеся, і з нами, братією своєю, з котрими разом хліб їли і проти кожного неприятеля ставали, війну ведете і на нас, кров свою, наступаєте».
Потрапивши до польського полону, Богун рік перебував у фортеці Мальборк. Звідти його звільнив король Ян Казимир, призначивши командувати козаками. Разом з польським, литовським і татарським військом козаки Богуна воювали на Лівобережжі проти московської армії та загонів гетьмана Брюховецького. Під час облоги Глухова Іван Богун був звинувачений польським командуванням у зраді і, за одними відомостями, розстріляний, за іншими – загинув під час арешту. Говорить професор Віктор Горобець.
Віктор Горобець: Іван Богун – постать, оповита мереживом таємниць, загадок і щодо походження, і щодо ратних звитяг його замолоду, і смерть Богуна також вельми загадкова і незрозуміла до кінця історикам. Його безкомпромісність щодо поступок царю або королю вповні логічно доповнює образ такого справжнього лицаря-козака. Хоча в оточенні Хмельницького можна назвати з десяток імен, котрі були більш конструктивними в плані політичної позиції, в плані розбудови Козацької держави. Утім, слава – вона така дама, яка дістається більшою мірою лицарям-звитяжцям.
Перехожий 1: - Гетьман.
Перехожа 1: - Воєначальник.
Перехожа 2: - Не знаю я.
Перехожий 2: - Не розумію.
Перехожа 3: - Не знаю.
Перехожа 4: - Іван Богун? Колись був Іван Богун, військо Богуна було, командарм був.
Віталій Пономарьов: Сучасники називали шляхтича Івана Богуна «чоловіком лицарського чину, але дуже при тому зухвалим». На початку Хмельниччини він став подільським полковником і, прибувши до Вінниці, запропонував командувачу польським військом Станіславу Лянцкоронському:
«Кращою справою є в правовірнім християнстві, об’єднавшись, жити, ніж кров проливати, але якщо Ви іншого погляду і хочете битися, – то й гаразд, ми не від того».
10 березня польське військо почало штурм Вінниці, проте при переході через Буг польська кіннота потрапила в ополонки, вирублені напередодні козаками. Під час облоги Богун брав участь у нічних вилазках, а вдень бився на валах. 23 березня польське військо, довідавшись про підхід Уманського полку, відступило так поспішно, що самі поляки назвали це втечею.
Під час битви під Берестечком наказний гетьман Богун очолив вихід козацького війська з оточення. Пізніше він відмовився присягати у Переяславі московському царю. І хоча паризька «Gazette de France» пояснювала це особистими причинами, сам Богун говорив:
«В народі московському панує рабство і невільництво у найвищій мірі, і в них, крім Божого і царського, нічого нема власного і бути не може, і люди, на їхню думку, роджені на світ ніби для того, щоб нічого не мати, а тільки бути рабами. Самі вельможі і бояри московські титулуються звичайно рабами царськими. Коротко сказати, з’єднатися з таким народом є те ж, що скочити з огню в полум’я».
Богун керував придушенням промосковського заколоту Пушкаря та Барабаша під Полтавою, намагався вибити царського воєводу з Києва і долучився до розгрому московської кінноти під Конотопом. Говорить історик Тарас Чухліб.
Тарас Чухліб: Іван Богун був серед тих небагатьох старшин, які домагалися справжньої незалежності тогочасної Української держави. Він не йшов на співпрацю ні з росіянами, ні з поляками, а бачив Україну незалежною державою. Іван Богун відзначався сучасниками як «доблесний муж» – наприклад, так його називає Каховський (це польський письменник). Юзефович писав про Івана Богуна, що він є людиною в диявольському обличчі, що його не бере ні куля, ні шабля, і його можна вбити, лише його заговоривши або якимось іншим методом.
Віталій Пономарьов: Звертаючись до прихильників союзу з Москвою, Богун писав:
«Вельми тому дивуємося, що Ваші Милості, народившись разом з нами вільним народом та разом зрісши на Україні, вітчизні нашій, і проливаючи немалий час кров свою за вольность усього Війська Запорозького, самі тепер добровільно в неволю піддаєтеся, і з нами, братією своєю, з котрими разом хліб їли і проти кожного неприятеля ставали, війну ведете і на нас, кров свою, наступаєте».
Потрапивши до польського полону, Богун рік перебував у фортеці Мальборк. Звідти його звільнив король Ян Казимир, призначивши командувати козаками. Разом з польським, литовським і татарським військом козаки Богуна воювали на Лівобережжі проти московської армії та загонів гетьмана Брюховецького. Під час облоги Глухова Іван Богун був звинувачений польським командуванням у зраді і, за одними відомостями, розстріляний, за іншими – загинув під час арешту. Говорить професор Віктор Горобець.
Віктор Горобець: Іван Богун – постать, оповита мереживом таємниць, загадок і щодо походження, і щодо ратних звитяг його замолоду, і смерть Богуна також вельми загадкова і незрозуміла до кінця історикам. Його безкомпромісність щодо поступок царю або королю вповні логічно доповнює образ такого справжнього лицаря-козака. Хоча в оточенні Хмельницького можна назвати з десяток імен, котрі були більш конструктивними в плані політичної позиції, в плані розбудови Козацької держави. Утім, слава – вона така дама, яка дістається більшою мірою лицарям-звитяжцям.