У мене вдома живе черепаха. За найменших ознак небезпеки вона ховає голову, лапки і навіть хвіст у свій міцний панцир. І годі сподіватися від неї будь-яких проявів почуттів.
Деякі люди дуже нагадуть мені це симпатичне загадкове створіння. От тільки ховаються вони не від фізичних небезпек, а від небезпек емоційних. Психологи вважають, що найчастіше до такого способу самозахисту вдаються люди, які у минулому зазнали якихось емоційних травм. Звичайно, ці травми не такі помітні, як синці та переломи, але часом не менш болючі. Боячись нових переживань, душевних потрясінь і нового болю, ці люди будують навколо себе щось на кшталт захисної мушлі, і тоді їх не лякають жодні душевні бурі.
Але чи довго можна прожити в мушлі? Адже всі ми любимо, товаришуємо, утворюємо емоційні зв’язки з оточуючими нас людьми. А отже повсякчас ризикуємо бути ображеними, наразитися на нерозуміння або розчарування. Особливо важко душевні подряпини переносять люди діткливі, ранимі. Можливо, декому з них зовсім не завадило б мати трохи грубшу „емоціну шкіру”, але навряд чи комусь варто вбиратися в товстий панцир байдужості.
Ось типовий приклад: молода жінка пережила нещасливе кохання. Зрозуміло, сприйняла це дуже болісно, тож вирішила: відтепер – жодних почуттів і переживань. Пройшло кілька років. Вона зустріла гарну людину, яка її покохала. Але жінка боїться вийти назовні зі своєї емоційної шкаралущі, боїться нових стосунків і почуттів, які можуть знову принести їй біль. Ну що ж, ховаючись від сильних емоцій, вона, можливо, і не зазнає страждань, але навряд чи таке безбарвне існування принесе їй багато щастя.
Втім, „реакцію черепахи” може викликати не лише нещасливе кохання. До втечі у захисний панцир можуть призвести і вікові комплекси та кризи, і зрада дружби, і зневіра у власних силах чи здібностях, і навіть розчарування в кумирах і політичних лідерах. Та в усіх випадках цей міцний панцир або мушля дає людині відчуття безпеки. Їй там затишно і комфортно. Адже равлика дійсно важко поранити. Щоправда, позаздрити такому ізольованому, тихому і нудному існуванню також важко. Равлик не знає емоційних стресів, але він не знає і справжніх радощів буття.
Жодна людина не застрахована від емоційних травм. Але кожен з нас завжди має ці дві можливості: побудувати власну захисну мушлю і вести життя равлика або ризикувати душевним спокоєм і жити повним життям. Вибір, як і завжди, залежить від нас самих.
Деякі люди дуже нагадуть мені це симпатичне загадкове створіння. От тільки ховаються вони не від фізичних небезпек, а від небезпек емоційних. Психологи вважають, що найчастіше до такого способу самозахисту вдаються люди, які у минулому зазнали якихось емоційних травм. Звичайно, ці травми не такі помітні, як синці та переломи, але часом не менш болючі. Боячись нових переживань, душевних потрясінь і нового болю, ці люди будують навколо себе щось на кшталт захисної мушлі, і тоді їх не лякають жодні душевні бурі.
Але чи довго можна прожити в мушлі? Адже всі ми любимо, товаришуємо, утворюємо емоційні зв’язки з оточуючими нас людьми. А отже повсякчас ризикуємо бути ображеними, наразитися на нерозуміння або розчарування. Особливо важко душевні подряпини переносять люди діткливі, ранимі. Можливо, декому з них зовсім не завадило б мати трохи грубшу „емоціну шкіру”, але навряд чи комусь варто вбиратися в товстий панцир байдужості.
Ось типовий приклад: молода жінка пережила нещасливе кохання. Зрозуміло, сприйняла це дуже болісно, тож вирішила: відтепер – жодних почуттів і переживань. Пройшло кілька років. Вона зустріла гарну людину, яка її покохала. Але жінка боїться вийти назовні зі своєї емоційної шкаралущі, боїться нових стосунків і почуттів, які можуть знову принести їй біль. Ну що ж, ховаючись від сильних емоцій, вона, можливо, і не зазнає страждань, але навряд чи таке безбарвне існування принесе їй багато щастя.
Втім, „реакцію черепахи” може викликати не лише нещасливе кохання. До втечі у захисний панцир можуть призвести і вікові комплекси та кризи, і зрада дружби, і зневіра у власних силах чи здібностях, і навіть розчарування в кумирах і політичних лідерах. Та в усіх випадках цей міцний панцир або мушля дає людині відчуття безпеки. Їй там затишно і комфортно. Адже равлика дійсно важко поранити. Щоправда, позаздрити такому ізольованому, тихому і нудному існуванню також важко. Равлик не знає емоційних стресів, але він не знає і справжніх радощів буття.
Жодна людина не застрахована від емоційних травм. Але кожен з нас завжди має ці дві можливості: побудувати власну захисну мушлю і вести життя равлика або ризикувати душевним спокоєм і жити повним життям. Вибір, як і завжди, залежить від нас самих.