Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:51

Свобода совісті – мати всіх інших свобод.


Віктор Єленський

Аудіозапис програми:

Київ, 4 квітня 2006 року

Вітаю Вас, шановні слухачі! Коли є свобода вибору – обирають свободу! На хвилях «Радіо Свобода» щотижнева програма «Свобода совісті». Розмаїтість вір, таїни людської душі і її сув’язі з Одвічним, гідність людини, яка обирає власну путь до Істини. В ефірі “Радіо Свобода” передача „Свобода совісті”. З вами ведучий Віктор Єленський.

4 квітня 1968 року помер видатний борець за громадянські права і свободи Мартин Лютер Кінг-молодший. Поранений кулею снайпера він помер в іншій країні, ніж народився. Ні, це були ті ж Сполучені Штати, але вже дуже відмінні від тих, де зростав Мартин Лютер Кінг:

“Я виріс там, де негрів жорстоко лінчували і бачив ку-клус-клан під час його нічних збіговиськ. Я спостерігав на власні очі жорстокість поліції і кричущу несправедливість суду щодо негрів”.

Але батько вчив його любові до тих, хто ненавидів їхню шкіру. Запамятай, синку, ніщо так не принижує людину, як ненависть до інших. Малий Кінг запамятав. Він завжди був більш заглибленим, більш відповідальним, більш серйoзним за інших хлопців. 15 років він екстерном закінчив школу, потім коледж, духовну семінарію і бостонський університет. 17-ти років Мартин Лютер Кінг виголосив першу проповідь, її слухали парафіяни батькової церкви. Невдовзі його слухатиме ціла нація. Серед тих, хто справив вирішальний вплив на погляди молодого Кінга були апостол Павло, Махатма Ганді і богослов Рейнольд Нібур Насильство породжує тільки насильство, мирної мети можна досягти тільки в мирний спосіб, - це була вихідна позиція Кінга. Ненасильство, за Кінгом, це не прихисток блягузів і не вихід для тих, кому бракує знарядь насильства. Це фізична пасивність, але могутня і всепереборна духовна активність. Це активний спротив злу, злу як такому, а не його носіям.

Кінг відмовляється від блискучої кар’єри і їде в пекло для чорношкірих. Пекло звалося Монтгомері, штат Алабама. Самий епіцентр расизму, де зневага і глум одних викликають відчай і злість інших. Як вирватися із замкненого кола?

Восени 1955-го чорношкіра Роза Паркс відмовилася поступитися місцем білому пасажирові в автобусі Монтгомері. Це було більше ніж виклик і це було протизаконно. Цілий світ піднявся коли Роза лишилася сидіти, - співали потім. Це був сигнал до протесту і цей протест очолив пастор Кінг. За рік було скасовано расистські правила у міському транспорті Після походу на Вашингтон бу прийнятий Закон про громадянські права, а наступного 1965, року – Закон про виборчі права.

Після Кінга писав журнал „Тайм” ще за його життя чорношкірий вже ніколи не буде тим, кім він був до нього. Він мав мрію. Мрію про торжество свободи: “І коли це трапиться, коли ми дозволимо свободі лунати з кожного поселення і кожного села, з кожного штату і кожного міста, ми наблизимо день, коли всі діти Божі, білі і чорні, іудеї і язичники, протестанти і католики, зможуть з’єднати руки і заспівати словами старого чорного гімну: вільні нарешті! Нарешті вільні! Слава Всемогутньому Богові, вільні нарешті!”

До свободи ви покликані, браття! - нагадував могутній євангельський заклик своїм парафіянам доктор Кінг. І першою зі свобод, свободою вкоріненою у найглибші таїни людської природи, є свобода власної совісті. Що таке свобода совісті? Поет Йосип Бродський визначив колись свободу як подолання обмежень: у фізиці – статики, у політиці – рабства, у трансцендентній сфері – Страшного суду. Під цим оглядом свобода совісті – це подолання обмежень, які заважають спілкуватися із Богом і чинити згідно з Його волею. Це свобода вірити у те, що людина вважає вартим віри. І, що дуже важливо, не вірити у те, що людині не видається вартісним.

Ані знавіснілі поплічники імператора Діоклетіана, ані чекісти з агітпропівцями не здатні були відібрати в людини віру в справдишність і обірвати ЗВ’ЯЗОК із Всесвітом і позачасовістю. Мільйони поклали своє життя за віру, горіли на вогнищах і конали на дибах. Але люди збиралися на пасхальну вечерю і вдивлялися у промінь Віфлеємської зірки і в Гулазі, і в Освенцімі. І зберігали відблиск Божої подоби там, де в них намагалися відібрати саме людське єство.

В’язнів совісті - розстріляних, замордованих і засланих до Сибіру були сотні тисяч. Кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук говорить з одним з них – священиком Української Греко-Католицької Церкви Мироном Підлисецьким. З останнім зі священиків, якого висвятив на волі митрополит Йосиф Сліпий.

Отець Мирон Підлісецький упродовж усього життя вдячний долі, що був висвячений самим Кир Йосифом. отець Мирон каже: те, що він витримав роки переслідування і залишився вірним покликові свого сумління було визначено Вищою Силою:

«Це мій великий здобуток у житті. Я спершу думав, що це кінець моєї діяльності. Адже так нелегко було витримати допити. Кожної середи мене тягало КДБ, щосереди мусів бути присутній на 3 поверсі, їхні питання-це страшно. Моя дружина була донькою священика, а це вже було для мене мінус. ЇЇ теж випитували. Це минуло, пройшло. Але залишилось в серці».

Отець Мирон був у числі тих священиків, які відмовились офіційно переходити у православ’я. У березні 1950 року його разом з усією родиною вислали в Сибір, а майно конфіскували. У Красноярському краю отець Мирон здійснював своє покликання: служив Літургію, сповідав і причащав, хрестив і відспівував. Згодом йому це заборонили, але священик робив це потаємно і не зрікався віри:

«Я не зрікався, знали, що я не православний, а католик, але віра мені допомагала триматись. Моя життєва місія сповнена».

Отець Мирон свідомий того, що чинив гідно, але не вважає себе ані героєм, ані постраждалим. Адже історія Церкви – це історія мучеництва, і віра Христова виросла з насіння мільйонів мучеників, які дослухалися голосу совісті, а не влади.

Падіння тоталірізму супроводжувалося бурхливим розвоєм релігійного життя. З-під брил режиму, який намагався навязати цілому світові релігійний сурогат з ерзацем Святого Письма у червоній палітурці, з вдягненими у френчі святими, з сірим царством божим на землі, з-під цих брил, пробилися пагони придушеної, але не збореної віри. Нині в Україні 32 тисячі релігійних громад, 386 монастирів і 175 духовних шкіл. Релігійне життя вражає своїм розмаїттям і створює, за словами одного з найбільш авторитетних соціологів релігії Хосе Казанови, найплюралістичніший релігійний ринок в цілій Східній Європі. Релігійний плюралізм і релігійна свобода в окремо взятому українському місті – тема матеріалу кореспондентки Радіо Свобода Лесі Штогрин.

П’ятдесят тисяч населення Фастова розділені залізничними коліями, по яких цілодобово курсують потяги із Заходу на Схід України. Щоранку фастівчани зустрічаються у підземному переході під Залізничним вокзалом: хтось йде на роботу, хтось відводить дітей до дитячого садочку. Що неділі цим же підземним тунелем вони йдуть молитися. Кожен у свою церкву.

Офіційно зареєстрованих у Фастові релігійних організацій двадцять п’ять. Колись їх було набагато менше розповідає один із Фастівських старожилів Петро Сергійович:

Був Костьол він і зараз єсть, Синагога була, де міліція, і Воскресенська була церква во врем’я війни німці її розбили.

Найдревнішою у Фастові є православна церква, побудована козацьким полковником Семеном Палієм. її напіввідреставроване приміщення належить громаді Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом. приміщенні служба. Зараз тут проходить служба. Галина Іванівна живе якраз навпроти Паліїївської церкви, говорить це найпопулярніша після католицького костьолу у місті церква:

Ходять сюди, обманювать ми не будемо, правду ми говоримо ми старі люди. Я хоть конечно не ходжу часто тільки на праздник. Потому шо у мене бронхи я не можу там стоять, короче говоря. А як до священника підійдеш він все поможе. Українська православна церква Київського патріархату, хоча й не має вікової історії, проте теж користується популярністю у фастівчан. Анатолій до цієї церкви ходить вже понад три роки, але говорить, що принципової різниці де говорити з Богом немає, кожен має обирати сам:

Принципової немає, потому що у нас крім православної української та російської церкви є дуже багато других конфесій у в місті Хвастові. Я тоже скільки сам був приглашонний у ці церкви і Суботніки і в Єгови, і до Євангелістів тоже приглашали. І щас нова церква у нас тут, де червоний жовтень там для молоді зробили все. Туди були приглешен. Ну нам там не подобається. Бо наші батьки і наші діди і ми були хрещені в православній церкві. Ми повинні сюди ходить і свої сім’ї дітей тоже водить сюди. Поважає вибір кожної людини у дорозі до Бога і священик Української греко-католицької церкви отець Віталій. Раніше на місці цієї церкви була лазня. Як каже отець Віталій, колись тут мили тіла, а тепер душі. Щонеділі сюди приходять молитися майже триста вірних. Ці люди хочуть ходити саме сюди, але якщо хтось обирає для себе інші церкви ми їх не засуджуємо – розповідає отець Віталій:

Бог по-суті один. І в церкві практично не осуджуємо цих людей. І ми вважаємо, що вони спасаються там, то є їхня дорога до спасіння, а в нас є наша дорога до спасіння. І справді, ті люди які, мають в серці Бога, і ходять туди до тих свідків Єжови, чи до баптистів , чи до п’ятидесятників, вони там спасаються.

Водночас кількість так би мовити не традиційних релігійних організацій у Фастові з кожним роком зростає. Так звані будинки Молитви, разюче відрізняються від звичних церков. Там не має традиційних мальованих ікон. Священики не носять ряс. Вони одягненні у джинси та строкаті сорочки. Та й служба там абсолютно інша.

Ісус ждет Вас…он говорит.. не бойся …иди ко мне… не бойся...

Євангельські християни – так називають себе люди, що тут моляться. Надія Миколаївна була однією із перших, хто прийняв тут хрещення. Говорить сюди її привів Бог.

В радянськи часи я била примерно двадцять п’ять лет парторгом, не била я дитям Божим, И вот когда я самий первый раз пришла послушала я слово Божэ, я подумала, что каже ж так мне почти 60 лет вот это еще то чого мне в жизни не хватало.

Проте не зважаючи на те, моляться фастівчани у Будинках Молитви, православних церквах чи костьолі, всі вони у дні масових гулянь зустрічаються на одній і ті ж площі, лікуються у одній і ті ж лікарні, та люблять купувати гарячий, щойно випечений хліб у одному і тому ж магазині...

Це був матеріал Лесі Штогрин. Вона має рацію – зрештою, всі хто стежить за релігійним життям в Україні, відзначають значний рівень релігійного плюралізму. Жодна з Церков не може похвалитися тим, що вона об’єднує принаймні третину дорослого населення країни. Спостерігачі говорять про цілком пристойні досягнення у сфері свободи совісті, особливо очевидні на тлі інших пострадянських країн, де більші або менші утиски релігійних меншин стають трохи не нормою. Але експерти говорять також про постійне і виснажливе змагання між православними церквами, між православними і греко-католиками, всередині православних церков і зазначають, що ці змагання зле позначаються на духовному здоров’ї нації та громадянському спокоєві у суспільстві, і про ненормальну політизацію релігійного життя, коли політики використовують церкви заради досягнення власних цілей, а церкви підтримують ті чи інші політичні сили не тому, що вважають їхні дії більш суголосними євангельському ідеалові, а задля боротьби із конкурентами чи покращання матеріального стану.

Що стоїть на заваді впровадженню в соціальну тканину українського суспільства більш високих стандартів свободи совісті. От що говорить з цього приводу Радник секретаріату Президента України з релігійних питань Олександр Саган.

Насамперед, це неефективність забезпечення свободи солвісті в областях. Державний департамент у справах релігій часто ще не має можливостей, щоби розставити ситуацію так, як це визначено законом. Другий аспект, це необхідність зміни або вдосконалення законодавчих актів, починаючи з Закону України «про свободу совісті та релігійні організації» і закінчуючи новими законами, які необхідно ухвалити. Перш за все, це закон про реституцію церковного майна, тому що зараз ця реституція дуже часто на місцях відбувається на розсуд тих керівників, які за це відповідають і часто – з грубими порушеннями. Якщо ми візьмемо православне середовище, то побачимо, що повернення церковних приміщень одній з церков відразу викликає незадоволення іншої конфесії і це призводить до соціальної напруги. Третє – це застосування адміністративного ресурсу і уподобань тих чи інших чиновників у регіонах. Закон, на жаль, ще не став імперативом для їхньої діяльності. Їхні симпатії спричиняються до появи рішень, вигідних тій чи іншій релігійній організації. І четверте, - це поведінка самих церков. Саме церкви повинні дотримуватися законодавства, щоби мати до себе відповідне ставлення з боку держави.

Іноземні спостерігачі добре бачать міжцерковні поділи в Україні, але відзначають і потяг українського суспільства до свободи, у тому числі і свободи совісті.

Говорить співголова групи експертів з релігійної свободи Офісу демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ професор Кол Дюрем:

Я свідомий делікатності релігійних справ в Україні: поділи всередині Православ’я, напруженість з іншими релігійними групами. Це робить проблему релігійної свободи особливо важливою для України. І існує спокуса для політиків спробувати використати релігію в своїх цілях. Однак Україна має унікальні можливості, бо вона свідома своєї плюралістичності, наявності різних релігійних спільнот і це може бути підґрунтям для сприйняття цінностей толерантності, взаємоповаги і подолання напруженості. У свою чергу, коли чим більше людей зрозуміють, що держава їх захищає, що кожний відчують, що їхні релігійні права захищені, це сприятиме до більшої стабільності українського суспільства. Саме захист розмаїтості на відміну від плекання сил, що поляризують країну, є величезною силою стабільності.

Свобода совісті є першою з міжнародно визнаних свобод, а право людини на сповідання релігії є “матір’ю всіх інших прав”. Міжнародна спільнота навчилася її захищати – хай не повсюдно, і не завжди ефективно. Що допоможе їй розквітнути? Найбільше нова глобальна етика, яка б ґрунтувалася на золотому правилі: "У радощах і горі, у насолоді і в стражданні чини з іншими так, як би ти хотів, щоби чинили відносно тебе» .

Це була щотижнева передача «Свобода совісті» та її ведучий Віктор Єленський. До наступного вівторка, шановні слухачі,

Говорить “Радіо Свобода»!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG