Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:07

Суперечка чи обговорення: де народжується істина?


Інна Набока Київ, 7 квітня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Скільки людей–стільки думок, - твердить прислів’я. Тож не дивно, що більшість з нас так любить сперечатися. Та чи дійсно істина народжується в суперечці?

Право людини на власну думку, позицію, погляд, мабуть, одне з найгловніших людських прав. І кожен з нас готовий відчайдушно боронти це своє право. Але чомусь варто нам зіткнутися з думкою, відмінною від нашої, ми поспішаємо її заперечити. Гадаю, наша нетерпимість до чужих поглядів значною мірою по’язана зі спадком совєтської епохи, коли будь-яка нестандартна точка зору, несхожість вважалася річчю підозрілою. А „справжні радянські люди” мали пишатися своєю одностайністю та бути непримиримими до будь-яких проявів „чуждої ідеології”.

Втім, часи змінюються. Ми перестали боятися інакодумства, розбіжностей у поглядах і способах життя. Втім, здається, світ змінюється швидше, ніж психологія окремої людини. До речі, психологи відзначають, що люди молоді, які росли у більш вільному, толерантному суспільстві, проявляють більше терпимості й толерантності не лише в ідеологічній царині, але і в щоденному житті та стосунках.

Та саме в цій буденній сфері ми знаходимо найбільше причин для суперечок. Адже в багатьох з нас сидить оте вперте бажання заперечувати, сперечптися, доводити всім незгодним свою єдино вірну думку. Ми сперечаємося щодня і щогодини, з приводів серйозних, дрібних і зовсім без приводів, з питань важливих і несуттєвих. А днями я була свідком взагалі анекдотичного випадку: двоє солідних людей запекло сперечалися про те, коли минулого року випав сніг. Спочатку я розсміялася, а трохи згодом замислилася: а чи я сама бува ніколи не сперечаюся про „торішній сніг”?

Втім, про те, що не варто сперечатися через дрібниці, погодяться, мабуть, усі. А от що робити, якщо співрозмовники дійсно хочуть розібратитися в якомусь питанні, але мають щодо нього різні погляди? Тільки не сперечатися! – застерігають психологи. Адже в суперечці ми прагнемо насамперед не з’ясувати істину, а розбити, перемогти свого опонента. І відповідно викликаємо у нього бажання захистити свою позицію і перемогти нас. Чим більше ми тиснемо на супротивника, тим сильніше він стверджується у своїх поглядах. Російський психолог Ніколай Козлов назвав суперечку інтелектуальною бійкою. Отже і користі з неї стільки ж, скільки з будь-якої бійки. Та якщо ми дійсно зацікавлені у народженні істини, варто вдатися не до суперечки, а до доброзичливого, конструктивного обговорення. Різниця суттєва: у суперечці ми намагаємося зруйнувати позицію супротивника, а під час обговорення шукаємо те, в чому наші позиції співпадають, стараємося поєднати правду іншого з власною. Суперечка, полеміка – річ руйнівна. Дискусія, обговорення – творча. Чи треба сперечатися про те, що ближче до істини?
XS
SM
MD
LG